Ведуча: Юлія Жмакіна(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
Юлія Жмакіна: Спочатку хочу розповісти нашим слухачам ось такі дані. За останні 15 років в Україні знищено 20 тисяч об’єктів історії і культури. Так стверджують в Українському товаристві охорони пам’яток. У середньому щороку зносять, руйнують чи палять тисячі пам’яток. Найбільше потерпає історична забудова Києва, де під загрозою знищення сьогодні сотні будівель.
Якісь химерні землевідводи – і ось уже на місці першого київського водогону чи київської фортеці починає з’їжджатися важка техніка.
Як вписується та чи інша модна новобудова в загальну картину міста? Про це будемо говорити сьогодні. Очевидно, що місто має ставати сучасним. Але як бути зі старою частиною? Все це дискутивні питання, часом вирішуються вони під диктатом грошей, а часом перемагають інші чинники. Але спочатку я хочу запитати у вас, шановні гості, чи вам подобається нинішній вигляд нашого міста? Запитаю людину, яка відповідає буквально за це, Руслана Кухаренка. Руслан Кухаренко: Я за вигляд міста не відповідаю, а тільки за збереження пам’яток місцевого значення. І щодо збереження пам’яток місцевого значення, те, що ми можемо зробити, ми надаємо якомога більше якості реставраційним роботам і намагаємось зберегти ті пам’ятки, що від нас залежить. Однак історична забудова міста, на жаль, страждає від того, що з’являється багато дисонуючих елементів в історичній забудові, які плюндрують масштаб міста.
Але вони почали з’являтися ще в давні часи, ще за радянських часів. І ця тенденція руйнування історичного ареалу міста Києва продовжувалася дуже багато років, вони нашарувалися один на одного. І провідником цих порушень є вищі органи державної виконавчої влади. Це Верховна Рада в першу чергу, тому що житлові будинки для депутатів Верховної Ради найбільше порушують законодавство про охорону культурної спадщини. Скажімо, Панаса Мирного, 6.
Юлія Жмакіна: А землевідводи хто дає?
Руслан Кухаренко: Землевідводи дає Київська міська рада під тиском Верховної Ради. Київ розвивається таким чином, бо немає відповідної містобудівної дисципліни і не виписані чітко, як для Відня, чи як виписані для Рима, чи для Парижа законодавчі передумови заборони висотної діяльності в центрі міста Києва.
Був Указ Президента про заборону висотного будівництва в місті Києві. Він на початку 2005 року вийшов. І де він зараз? Його тихенько відмінили, хоча про нього дуже сильно говорили на всіх заставках. А де ж цей указ, де? Відмінили. Чому? Тому що, я думаю, були певні сили в тій же самій Верховній Раді і поруч, які зацікавлені при висотній забудові центральної частини міста Києва, вони якимось чином повпливали, щоб цей указ був відмінений.
Юлія Жмакіна: Руслане Івановичу, Ви другий десяток років на такій дуже важливій посаді. І на Ваших очах забудовується саме історична частина Києва. Невже такий слабкий Ваш голос і Ваш авторитет?
Руслан Кухаренко: Наш голос взагалі не чутно. Те, що нам вдалося зробити, Михайлівський Золотоверхий бачили? Моя робота. Успенський собор бачили? Наша робота. Церква Різдва на Подолі бачили? Наша робота.
Юлія Жмакіна: Фітнес-центр біля Софії?
Руслан Кухаренко: Фітнес-центр біля Софії – робота абсолютно знівечила частину двору історичного. Кримінальна справа була заведена, але ж вона була закрита, і ніхто навіть не постраждав. Це беззаконно зроблено без погодження з органами охорони культурної спадщини. Якщо головним архітектором міста була людина упродовж 10 років, яка одержала освіту начальника ЖЕКу, не маючи архітектурної освіти.
Юлія Жмакіна: Я знаю, що Ви любите Сергія Бабушкіна. Кажуть, що підпис саме Ваш стоїть, перший підпис, на дозволі висотки навпроти Софії. Я так розумію, що йдеться про «Хайят».
Руслан Кухаренко: Там мого підпису взагалі немає. Там абсолютно навпаки, стоїть моя незгода про знесення тої будівлі. І там ми категорично виступали проти тих фасадів жахливих. Я й досі кажу, що це абсолютно не припустимо. А Київський міський голова, Олександр Олександрович, на той час цим займався і проводив там планерки про будівництво готелю на цьому рівні.
Юлія Жмакіна: Зі слів пана Кухаренка можна зрозуміти, що місцеве самоврядування заслабке, щоб протидіяти високим розпорядженням, громадськість, я так розумію, не чують. Тобто виходить, що процес забудови історичної частини Києва фактично громаді не підвладний?
Вадим Рибін: Я згоден тут з Русланом Івановичем. Це на самому високому рівні ухвалюються рішення і будують, наприклад, «Мистецький арсенал». Потім пам’ятник жертвам Голодомору – це ініціатива Президента, котрий буде в парку Слави. Зараз біля палацу Маріїнського іде забудова. Тобто, ціна оцих всіх будівель перевищує мільярди.
А що стосується цих пам’яток, то вони дійсно руйнуються на очах. І ще пан Жулинський казав на сесії Верховної Ради, що ми стоїмо перед культурною катастрофою, Україна вся, не тільки Київ. Зі 130 тисяч пам’яток, що у нас є, кожна друга вимагає ремонту чи реставрації, і це дійсно правда.
Не треба придумувати велосипед, все до нас уже придумали. Венеціанською хартією 64-го року відзначено, що на першому місці в пам’яткоохоронній праці повинна бути консервація, тобто укріплення сучасних пам’яток. Реставрація, у тому числі реставрація з нуля, тобто відновлення, вона в підпорядкованому сенсі повинна тільки робитись. І тому вся державна політика пам’яткоохоронна хибна.
Основні гроші повинні йти на охорону пам’яток. Основні гроші повинні йти на охорону існуючих пам’яток, а не створення якихось нових музеїв, які б вони, може, гарні не були. Коли існуючі пам’ятки в тій же Лаврі гинуть, що тут уже казати про інші місця, що тут уже казати про ніші місця? Монастир, наприклад, на Нижній Лаврі фактично зробив будівельний майдан і із заповідника робить новий монастир, причому летять пам’ятки.
Юлія Жмакіна: Ми зараз завдяки моїй колезі Ірині Перешило можемо зробити віртуальну подорож Києвом, який втрачаємо на очах.
Ірина Перешило: Впродовж останніх десяти років Київ втратив більше пам’яток архітектури, аніж за часів Другої світової війни. Так стверджують в Українському товаристві охорони пам’яток. Старовинні будови зникають не тому, що бракує законів, які б їх охороняли. Нормативної бази для збереження пам’яток в Україні достатньо. Але на неї просто ніхто не зважає. Ні міська влада, ні забудовники, ні державні пам’яткоохоронні служби.
І тому найбільш знаковий для України храм, Софійський собор, весь пішов тріщинами після того, як поруч спорудили фітнес-центр. У древній Лаврі знесли більше десятка будівель періоду 17-18 століття під нову забудову. А візитівка столиці – Андріївська церква, як стверджують працівники заповідника Софія Київська, може в будь-який момент з’їхати просто в Дніпро. Зсувну загрозу спричинили будівельні роботи внизу пагорба, на якому височить храм.
Але від остаточної наруги ці шедеври певною мірою ще береже статус – присутність у списку світової спадщини організації ЮНЕСКО. А щодо решти історичної забудови Києва, то, як стверджує Микола Пархоменко, заступник директора Українського товариства охорони пам’яток, сьогодні історичний образ центру Києва остаточно втрачений. Залишилися лише деякі старовинні анклави у вигляді окремих вулиць і кварталів.
Древній лик Києва ліквідують переважно двома способами. При застосуванні першого пам’ятку або зносять за ніч, як сталося з будівлями Київської фортеці, або виселяють мешканців, зривають дах і за рік доводять до руйнації.
Другий спосіб нищення історичного лику Києва — це хаотична висотна забудова. В усі часи зодчі розбудовували місто з урахуванням фактору зсувонебезпечності київських ґрунтів. І тому вся історична архітектура невисока і стоїть на так званих стрічкових фундаментах. Вони не перешкоджають руху підземних вод. До слова, під Києвом протікає близько 300 малих річок. А новітні хмарочоси постають на глибоких сваях, які, перешкоджаючи грунтовим водам, рано чи пізно підтоплять місто, але найперше стануть смертним вироком для історичних будівель, вважає науковець інституту геології НАН України Вадим Рибін. І стверджує, що вже нині рівень підземних вод у Києві піднявся з 20 до 5-7 метрів.
Ще одне зло для Києва від висотної забудови – це нищення унікального природного ландшафту. Древнє місто на семи пагорбах, запруджене хмарочосами, перетворюється на таку собі столицю третього світу. Хоча міська влада, благословляючи все це, переконує, що у такий спосіб Київ набуває європейськості. Але в європейських Відні, Празі, Таллінні чи Парижі історичне середовище - це святая святих.
Бо в ньому живе історія і традиція. Воно також дає велику матеріальну вигоду з огляду на те, що туризм у світі стає однією з найприбутковіших галузей економіки. Тому Прагу щороку відвідує 15 мільйонів туристів, Таллінн – 3 млн. А у Києві минулого року побувало неповні 200 тисяч.
Головний архітектор Києва Василь Присяжнюк запевняє, що тисячі квадратних метрів нових офісів і розважальних закладів також дають столиці прибутки. Тоді залишається лише риторично запитати: а якими коштами можна буде виправдати втрачену національну самоідентичність?
Юлія Жмакіна: Звернуся до Олександра Гудими – представника Громадського комітету захисту Печерська від мародерів. Пане Олександре, Ви кого мародерами називаєте, центральну владу, як пан Кухаренко, чи самого пана Кухаренка, хто мародери?
Олександр Гудима: Два штрихи наведу. От будівля по Грушевського і є ще такий хмарочос на Липках. І ці два хмарочоси є прострільними, якщо поставити снайпера на верхніх поверхах, вони прострілюють адміністрацію Президента, подвір’я Президента і Верховної Ради, Маріїнського палацу. Тобто збиток для держави – треба нові резиденції будувати для Президента, для Верховної Ради, там не можна приймати офіційних гостей.
Тепер відносно того, що Ви сказали. Так сталося, що живу на Печерську і поряд від нас те, що ми називаємо обличчям Києва – оці печерські схили, які клаптями зберегли дерева. І живу поряд зі стадіоном університету технології і дизайну. Це останній загальнодоступний стадіон на Печерську, який вирішили знищити. Як нищаться? Ставлять ректора, якому ставлять завдання знищити, знаходять якогось поноска. Зараз замість стадіону мають побудувати паркінг на 340 машин, дві свічки, а закон забороняє без побудови нового стадіону. Вони фікцію роблять: замість 60 на 90 майданчик 20 на 40 мають побудувати, а те все під ніж пускається.
Яким чином ми боремося? За два роки останні ми провели і з приводу скверу, який ми назвали ім’ям В’ячеслава Чорновола, і стадіону, який назвали ім’ям Андрія Шевченка, більше 40 зборів. Ми на стадіоні провели за минулий рік 7 громадських заходів для дітей, ігри проводимо. Потім на зборах ми оголосили Печерськ районом дитячого гетто.
І знаєте, що мені дуже прикро? Що крадуть у дітей. По всьому Києву оте, що забудовується,— це дитячі, спортивні майданчики. Влада, київська, центральна — це расисти, це фашисти, тому що знущаються над тим, хто не може оборонити себе. Відпочивають у цих місцях тільки бабусі і діти малесенькі, доросла людина хоч якось може відстояти, кудись піти, а ці немічні, і влада немічних ображає. І тому ми їх захищаємо, залучаючи і дітей, і дорослих до участі у цих акціях.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
