Ведучий: Кирило Булкін
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
Кирило Булкін: Про те, що після Помаранчевої революції основні проблеми у стосунках влади зі ЗМІ перейшли з центрального рівня на рівень регіонів, вже говорили багато.
Чи можна сказати, що останнім часом ця тенденція посилилась? Яка там динаміка?
Валерій Іванов: У принципі вона була сильною і після Помаранчевої революції. Згадаймо судові позови вже нової влади проти журналістів, що, на мій погляд, ганьба. Скільки б журналіст не завинив у своїй діяльності, можна розібратися з ним у межах цивільного судочинства, не прибігаючи до кримінального.
Зараз цей процес дійсно посилюється, бо журналістика і влада живуть же в суспільстві. Посилюється криза у владі, посилюється протистояння, і, звичайно, журналістика реагує на це, і, звичайно, влада намагається приборкати ті медіа місцеві, які не відповідають поглядам владним.
Пане Шевченко, на Вашу думку, це співвідношення між політичною ситуацією в країні і відповідно стосунками влади і медіа, якою, так би мовити, формулою виражається? Тарас Шевченко: Формулою виразити важко.
Але якщо в цілому дати оцінку, які, на мою думку, останні тенденції, то в цілому після Помаранчевої революції, мені здається, конфліктів менше, принаймні таких дуже великих, гострих конфліктів, такі як вбивства, такі як смерті з незрозумілих обставин.
Чи не найжорсткіше, на мою думку, це було цинічне побиття народним депутатом Калашниковим журналістів Ситник та Новосад, яких я представляю як адвокат…
Зараз на якій стадії?
Тарас Шевченко: Зараз на стадії далеко не найкращій. Тобто, поменшало конфліктів, але ті конфлікти, які є, вони не розслідуються, тобто новин від прокуратури немає практично по жодній тій резонансній справі, яка відбулася.
Тому в цілому таких конфліктів менше, але насправді багато конфліктів, які в першу чергу пов’язані між власниками та журналістами, як у приватних ЗМІ, так і в державних.
А на якій стадії з Калашниковим справа?
Тарас Шевченко: З Калашниковим на стадії того, що прокуратура продовжує розслідувати цю справу і ніяк не може знайти винних, оскільки вона не може знайти винних.
Партія регіонів чомусь встановила, хто є винен і вибачилася. Янукович декілька разів про це публічно заявляв. Але прокуратура офіційно не може встановити, хто ж побив журналістів, хто завдавав їм тілесних ушкоджень, хто забрав касету. Прокуратура своїми слідчими діями не може цього встановити. Відповідно формально вона продовжує розслідування.
Хоча, я так розумію, реально слідчих дій не проводиться.
Повернімося на рівень, так би мовити, регіональний.
Я пропоную послухати, як виглядають стосунки влади зі ЗМІ, безпосередньо від журналістів у регіонах.
З нами на зв’язку кореспондент Радіо Свобода в Криму Володимир Притула. Наскільки відчувається місцевий особливо тиск на ЗМІ Криму?
Володимир Притула: Я думаю, що в Криму тиск приблизно такий самий, як і в інших регіонах.
Є й певні особливості, оскільки тут важко сказати, де партія влади, а де опозиція. Ті політичні сили, які зараз в опозиції в Україні, в Криму вони при владі. Саме від них, очевидно, найбільший тиск на журналістів.
Найбільша проблема, з якою журналісти зіштовхуються,то я як людина, яка багато висвітлює ці події, вважаю, що це є якраз те, що правоохоронці не розслідували за останні рік-два жодного випадку такого тиску чи нападів чи побиттів журналістів, жодного випадку не було розслідувано.
Скандальна ситуація ще 2006 року, коли підпалили будинок відомої кримської журналістки Лілії Буджурової, досі не розслідувана.
Випадок минулорічний, коли журналістів телеканалу «Чорноморська» активісти Партії регіонів побили, коли потяги відправляли на Київ, досі не розслідуваний.
І один з останніх випадків, теж минулорічний, але під час уже позачергових парламентських виборів, коли комуністи силою зірвали дві прес-конференції, виштовхавши журналістів з прес-центру, де проходили ці прес-конференції, теж не розслідувані досі. Хоча слідство проводилося, потім закривалося, після протестів журналістів знову відкривалося.
До кінця ці справи не доведені, інформації про це журналісти не знають.
Володимире, як борються з цим журналісти? Чи є у них здатність згуртуватися?
Володимир Притула: У принципі жодного іншого способу як, з одного боку, оприлюднення таких фактів, з іншого боку, як журналістська солідарність у Криму не придумали і користуються цими двома способами.
У першу чергу будь-які випадки такого тиску чи нападів, будь-яких протиправних дій стосовно журналістів, вони, звичайно, оприлюднюються, оприлюднюються всіма ЗМІ, незалежно від політичної орієнтації. Це вже стало традицією, доброю традицією для Криму.
Я знаю один з таких випадків журналістської солідарності, дієвий випадок, коли журналісти справді теж об’єдналися, незалежно від того, хто є господарем цих ЗМІ, незалежно від того, якої політичної орієнтації ці журналісти. Це був випадок, коли кримські журналісти протестували проти дій президії кримського парламенту, яка запровадила жорсткий спосіб акредитації в кримському парламенті. Тоді журналісти вийшли всі разом, і керівництво парламенту автономії було змушене розглянути свої позиції.
Це найбільш такий яскравий випадок. І періодично вони виникають, коли журналісти один одного підтримують. Це, я сказав би, є така специфіка Криму. Кримські журналісти можуть цим похвалитися.
А зараз дізнаємося, яка ситуація у Львові зі стосунками місцевої влади та журналістів, від кореспонденти Радіо Свобода у Львові Галини Терещук.
Галина Терещук: Відразу скажу в продовження розмови: солідарності у журналістському середовищі сьогодні у Львові немає, а радше панує такий бруд, який виливається назовні. І вимальовується така тенденція, що львівські медіа існують для політиків та влади, бо вони й платять гроші.
Влада, ЗМІ, бізнес, я сказала б, у такому невеликому місті, як Львів, варяться в одному казані. І, власне, замовними матеріалами у ньому аж кишить.
Галино, які чільні проблеми у стосунках журналістів з місцевою владою у Львові?
Галина Терещук: Скажімо, мер Львова Андрій Садовий має добрі стосунки з багатьма ЗМІ. Скажімо, від мерії залежать дозволи на розташування кіосків по місту. Міський голова має дотичність і до радіо, і до телебачення.
За два роки не давав жодної прес-конференції. Пояснення таке, що мер скрізь може коментувати журналістам і давати інтерв’ю, тому не обов’язково для цього давати прес-конференції.
Якщо говорити про прес-служби, які працюють при обласній раді, то вони доволі скупі на інформацію, доводиться користуватися лише особистими зв’язками з посадовцями для того, щоб щось довідатися, щось уточнити і таке інше.
А загалом, якщо хтось подає об’єктивну інформацію, якісь факти конкретні, владі це не подобається. Скажімо, я не один раз зіштовхувалася з таким кумедним випадком, що просто не вітаються або відвертаються, тобто вдають ображених.
Такого якогось відвертого впливу немає, тому що влада намагається виходити на власників ЗМІ і через певні інтереси впливати для того, щоб не публікували те чи інше.
За гроші сьогодні можна опублікувати будь-який замовний матеріал.
Дійсно, є й інший бік – готовність журналістів продаватися, відверто кажучи, а іншими словами, то подавати необ’єктивну інформацію за якусь вигоду чи винагороду.
Є така тенденція, пане Іванов?
Валерій Іванов: Так, звичайно.
Шкода, але говорити, з одного боку, про свободу слова, а з іншого — треба сказати, що фактично у нас зник жанр журналістського розслідування, фактично всі журналістські розслідування носять замовний характер.
У нас зник жанр фельєтону. У нас же тільки памфлети, що спрямовані на знищення об’єкту розгляду, знищення це, як правило, конкурента або теза, що заплатили гроші, чи конкурента власника.
Тобто, у нас, шкода, але «джинса» стала нормою діяльності. І часто студенти, які приходять на канал або в газети отримують перше завдання знайти замовника, знайти гроші для видання або каналу.
Це неприпустимо в принципі в демократичній країні. Але ж ми в Україні.
Власне, ініціатори тієї ж акції «Не продаємося!» ще раніше в рамках іншої акції намагалися йти до студентів і пояснювати їм у вузах, чого так робити не варто, з огляду і на моральні категорії, і на майбутню кар’єру. Але, схоже, не дуже це спрацьовує.
Тарас Шевченко: Йти до студентів, я думаю, абсолютно правильно. Я й сам пішов викладати в Інститут журналістики, де читаю медіа-право вже четвертий рік. Але це не може давати такого моментального ефекту, тому що те, що проїхалися журналісти, тобто Соболєв та інші журналісти, один раз по Україні і прочитали декілька лекцій, то це не змінює ситуацію.
А ситуація не просто проблематична, як на мене, а катастрофічна. І це демонструє Київ, де мають відбутися найближчим часом вибори мера. І ми зараз чітко бачимо, як зараз діють усі ЗМІ, і як абсолютно зникла критична і негативна інформація про мера.
На це, до речі, звертала увагу… На тому тижні було засідання Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України, де (я так само є членом цієї комісії) комісія ухвалила рішення, власне, рекомендувати Нацраді з питань телебачення та радіомовлення звернути належну увагу на те, яким чином діють ЗМІ, зокрема комунальні, ТРК «Київ», висвітлюючи вибори і виборчу інформацію в місті Києві.
Наразі ми маємо дзвінок слухача.
Добрий вечір!
Слухач: Добрий вечір, шановні добродії!
Анатолій з Києва.
Запитання до журналістів. От чому все-таки дуже мало цих журналістських розслідувань резонансних та інших серйозних справ? Це страх журналістів чи підкуп, чи інші причини? Як це питання вирішити? Це ж все-таки четверта влада!
Валерій Іванов: Ну, четверта влада – це зараз дещо саркастично звучить. Я не став би зараз називати медіа України четвертою владою.
А причина банальна. На мій погляд, це гроші, бо журналістські розслідування, я повторюю, проводяться в основному тільки на замовлення. У нас фактично немає інших розслідувань.
На мій погляд, вихід — у розвитку ринку. У нас досить бурхливо розвивається ринок реклами.
Можливо, я оптиміст, але хочеться шукати якийсь вихід. І я бачу вихід тільки в створенні справжньої конкуренції між каналами і газетами, іншими виданнями.
А як це робиться, скажімо, в Європі? Чому в Україні така ситуація? Невже ми гірші там з якоїсь моральної точки зору, українські журналісти, ніж європейські? Все-таки якось не чутно, щоб, приміром, у Франції, Великобританії такого масштабу проблеми ці були?
Тарас Шевченко: Мені здається, що дуже велику роль відіграють традиції.
Як на мене, в Україні немає сильних традицій, наприклад, друкованих видань, яким довіряє вся країна. Зате натомість є, наприклад, сильні традиції в Інтернеті, де є «Українська правда», яка проводить і журналістські розслідування, і подає багато матеріалів. І «Українській правді» довіряють. І якщо матеріал опублікований на «Українській правді», то про нього знають майже всі. А в пресі цього немає і, боюся, не буде.
На телебаченні є позитивні приклади. Наприклад, програма «За вікнами» на СТБ мені дуже подобається.
Валерій Іванов: У пресі «Дзеркало тижня» якісне видання, єдине в Україні.
Тарас Шевченко: Так. Але тиражі…
До кожного з названих вами також певні претензії були. Так що не будемо це абсолютизувати.
Тарас Шевченко: Я думаю, що й на Заході можна шукати претензії, якщо там жити і знати все. Просто з-закордону це може виглядати занадто гарно.
Але проблема є, яку озвучив слухач, дійсно існує. Можна знайти й плюси, можна знайти й мінуси у відповідях на нього.
Підвищення конкуренції на ринку, як один з рецептів виходу на покращення ситуації, запропонував пан Іванов.
На Вашу думку, пане Шевченко, які ще можливі рецепти в цій ситуації?
Тарас Шевченко: Ще один рецепт – це вихід закордонного власника на український ринок, тому що українські власники завжди повністю заполітизовані і дуже часто розглядають свої ЗМІ як знаряддя боротьби за владу чи за отримання влади.
Закордонні власники, їх теж, звичайно, не можна ідеалізувати, але, зокрема у сфері друкованих ЗМІ, де є конкуренція, мені здається, можуть бути більш незалежними та більш зацікавленими в тому, щоб видання давало об’єктивну інформацію, а не замовну на чиюсь користь.
Пане Іванов, а які шанси, що цими чи іншими механізмами найближчим часом вдасться реально покращити ситуацію?
Валерій Іванов: Найближчим часом, на мій погляд, шанси нульові.
Треба чітко усвідомити…
Тарас Шевченко: Я оптиміст.
Валерій Іванов: Ну, треба реально усвідомити, що за абсолютною більшістю українських медіа стоять конкретні інтереси.
На жаль, у нас тільки зовнішній, а не внутрішній плюралізм. Тобто, треба прочитати кілька газет і побачити кілька каналів, щоб щось усвідомити з того, що робиться.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)