Хто врятує дерев’яні церкви Закарпаття?

Із часів незалежності Закарпаття щороку втрачає дерев’яну церкву. Мистецтвознавці кажуть, причина цього – людська байдужість до пам’яток старовини.

На початку 1990-х селяни з Кобилецької Поляни Рахівського району побудували новий цегляний храм, а дерев’яний вирішили… спалити. І хоча історики просили дозволу перенести церкву до музею, люди не дозволили. Священик окропив згарище свяченою водою, помахав над ним кадилом і помолився, вважаючи, що таким чином поховав храм.

Викладач Закарпатського художнього інституту, автор низки монографій про дерев’яні церкви Михайло Сирохман каже, що такі факти непоодинокі, і процеси руйнування унікальних пам’яток архітектури в Закарпатті тривають.

«За оці 1990-ті роки багато церков пішло „під бляху“. Це вбивство церкви, абсолютно нахабне вбивство серед білого дня! Наші люди по селах мають безцінні святині, кількасотрічні дерев’яні перлини, яким би кожен німець до землі вклонився, яку б кожен француз привітав у своєму селі, але нашим треба пластмасову ламберію, якусь особливу бляху, яка вбиває все живе», – каже дослідник.

Необхідно встановити відповідальність за збереження пам’яток

Вкриваючи церкви штучними матеріалами, населення прискорює їхнє нищення: під залізним чи пластиковим покриттям утворюється конденсат, і дерево за кілька років псується. Такими темпами Закарпаття, яке нині має більше дерев’яних церков, ніж три сусідні області, разом узяті, може втратити своє багатство за якийсь десяток років.

Щоб ці процеси припинити, необхідно ухвалити суворий закон, який би передбачав відповідальність за збереження пам’яток сакральної архітектури, вважає відомий закарпатський скульптор Михайло Белень.

«Я кажу, що поки на рівні держави Міністерство культури не зробить так, щоб кілька осіб, четверо в районі, несли персональну відповідальність за церкви, до того часу порядку не буде. І тоді церкви горіти не будуть, і церковник не забуде загасити свічку – швидше вдома він забуде загасити свічку, ніж у церкві, бо знатиме, що за таке отримає, приміром, років десять», – вважає діяч культури.

Влада Закарпаття сподівається на допомогу держави в реставруванні дерев’яних церков

У 2006 році Закарпатська обласна рада ухвалила Програму збереження та реставрації пам’яток культурної спадщини. В її рамках передбачені гроші й на дерев’яні церкви.

Але цього катастрофічно мало – кілька сотень тисяч гривень на рік. За висновками ж спеціалістів, на капітальний ремонт одного храму необхідно щонайменше 900 тисяч чи й мільйон. Шукатимуть їх на державному рівні, переконує начальник управління культури Закарпатської ОДА Юрій Глеба.

«Без підтримки держави ми не зможемо навіть найближчим часом, навіть у рамках підготовки до Євро-2012, належним чином привести бодай примаршрутні музеї, пам’ятки архітектурної спадщини до належного стану. Тому ми вже говоримо другий рік, надсилаємо звернення і сподіваємося, що нас нарешті почують, нададуть нам допомогу», – каже обласний урядовець.

За офіційними даними Закарпатського обласного управління культури, майже 40 відсотків, або 46 дерев’яних церков краю, перебувають в аварійному стані й потребують невідкладних ремонтно-реставраційних робіт.