Суперечки Росії та України в енергетичній галузі вже давно сприймаються іншими країнами як потенційна загроза для міжнародної безпеки, наголосив відомий дослідник пострадянської політики Роман Купчинський. Він нагадав, як на нещодавньому саміті в Бухаресті Росії навіть не треба було погрожувати Німеччині, Італії, чи Франції так званою «газовою зброєю». Вони вже знали про неї і добровільно діяли під значним впливом цього чинника. Адже у 2006 році Росія вже перекривала газову трубу на короткий час, а в 2008 році те саме погрожувала зробити Україна.
На думку Романа Купчинського, існує можливість більш серйозного вжиття «газової зброї» у стосунках з НАТО. Наприклад, Росія вже погрожувала дестабілізувати Україну, якщо та дійсно вступатиме до НАТО, і газова труба може стати знаряддям у цьому. Так само не виключено, що й Україна, коли її очолюватимуть інші особи, могла б, скажімо, на кілька годин перекрити газ, який іде до Європи, та жорстко наполягти, наприклад, на приєднанні до НАТО. Отже, загроза є, і важливо, хто саме тримає палець на гачку цієї зброї.
Нічия... на користь олігархів?
Експерти погодились, що наразі між Києвом і Москвою – нічия, але підводити підсумок ще зарано. Наприклад, дослідник з Гарвардського університету Маргарита Балмаседа зазначила, що відсутність міждержавної угоди на 2008 рік про поставки газу – це, фактично, бомба сповільненої дії. Вже понад три місяці газ споживається на невизначених умовах, і поки що невідомо, як його буде обліковано та як за нього потім заплатять. Вона вважає, що наступною битвою у цій війні може стати питання про контроль над «Нафтогазом України», якщо він збанкрутує. Причому не матиме значення, чи він перейде у російські руки. Бо насправді не так принципово, російська це корупція чи українська.
Саме корупція, на думку різних експертів, є найважливішою частиною української енергетичної проблеми, а зовсім не політичне протистояння Києва та Москви. Здебільшого суперечки навколо енергоресурсів ґрунтуються не на розбіжностях зовнішньої політики двох країн, наголросив Роман Купчинський, а на просуванні інтересів окремих приватних осіб, як у Росії, так і в Україні. В енергетичній сфері стерлася грань між приватизованою зовнішньою політикою та організованою злочинністю. Таке зрощення найсильніше присутнє в Росії і до деякої міри – в Україні.
Спостерігаючи характер стосунків в українському енергетичному бізнесі, Маргарита Балмаседа відчуває, як вона каже, «тривожне дежавю» – історія повторюється. Зараз, так само, як і в середині 1990-х років, в енергетичному бізнесі вирішальне значення мають особисті та політичні зв’язки. Як і раніше, всі хочуть приватизувати прибутки, а затрати покласти на державу.
Кітс Сміт з вашингтонського Центру стратегічних та міжнародних досліджень засвідчив, що чимало підприємців на Заході хотіли б інвестувати гроші в українську енергетику, бо вбачають там великий потенціал – і у видобутку нафти й газу, і у виробництві біопалива, і в модернізації енергозберігання. Проте, кажуть вони, в Україні неможливо займатися бізнесом, поки не затоваришуєш з одним чи іншим олігархом. У результаті чимало потенційних можливостей в економіці залишаються невикористаними, а користь від такої ситуації мають місцеві олігархічні групи.
Рецепти лікування давно відомі
Україна мусить застосувати до своїх компаній норми міжнародних законів про покарання за «корупційну практику», які є обов’язковими для іноземних компаній, вважає Роман Купчинський. Він розуміє, що з корупцією в галузі енергетики особливо важко боротися – адже «практично всі корумповані фігури з вищого керівництва корумпувалися саме на газі. То хіба можуть вони тепер розкорумпувати себе?»
Окрім корупції, великою проблемою є недбалість управління. Тож не варто Україні виправдовувати всі свої негаразди ворожими підступами Росії.
На думку професора Балмаседи, якби Україна дійсно прагнула втілити дієві програми енергозбереження, вона б майже повністю забезпечила свої потреби в природному газі за рахунок внутрішніх ресурсів.
Перший крок до оздоровлення ситуації – це прозорість інформаційної політики, вважають експерти. Треба публікувати всі державні угоди, контракти та зобов’язання, це поліпшить як відповідальність посадовців, так і чіткість всіх стосунків в енергетичній галузі. «Незалежність України прийшла завдяки горбачовській гласності», – нагадує Роман Купчинський.
На думку Романа Купчинського, існує можливість більш серйозного вжиття «газової зброї» у стосунках з НАТО. Наприклад, Росія вже погрожувала дестабілізувати Україну, якщо та дійсно вступатиме до НАТО, і газова труба може стати знаряддям у цьому. Так само не виключено, що й Україна, коли її очолюватимуть інші особи, могла б, скажімо, на кілька годин перекрити газ, який іде до Європи, та жорстко наполягти, наприклад, на приєднанні до НАТО. Отже, загроза є, і важливо, хто саме тримає палець на гачку цієї зброї.
Нічия... на користь олігархів?
Експерти погодились, що наразі між Києвом і Москвою – нічия, але підводити підсумок ще зарано. Наприклад, дослідник з Гарвардського університету Маргарита Балмаседа зазначила, що відсутність міждержавної угоди на 2008 рік про поставки газу – це, фактично, бомба сповільненої дії. Вже понад три місяці газ споживається на невизначених умовах, і поки що невідомо, як його буде обліковано та як за нього потім заплатять. Вона вважає, що наступною битвою у цій війні може стати питання про контроль над «Нафтогазом України», якщо він збанкрутує. Причому не матиме значення, чи він перейде у російські руки. Бо насправді не так принципово, російська це корупція чи українська.
Саме корупція, на думку різних експертів, є найважливішою частиною української енергетичної проблеми, а зовсім не політичне протистояння Києва та Москви. Здебільшого суперечки навколо енергоресурсів ґрунтуються не на розбіжностях зовнішньої політики двох країн, наголросив Роман Купчинський, а на просуванні інтересів окремих приватних осіб, як у Росії, так і в Україні. В енергетичній сфері стерлася грань між приватизованою зовнішньою політикою та організованою злочинністю. Таке зрощення найсильніше присутнє в Росії і до деякої міри – в Україні.
Спостерігаючи характер стосунків в українському енергетичному бізнесі, Маргарита Балмаседа відчуває, як вона каже, «тривожне дежавю» – історія повторюється. Зараз, так само, як і в середині 1990-х років, в енергетичному бізнесі вирішальне значення мають особисті та політичні зв’язки. Як і раніше, всі хочуть приватизувати прибутки, а затрати покласти на державу.
Кітс Сміт з вашингтонського Центру стратегічних та міжнародних досліджень засвідчив, що чимало підприємців на Заході хотіли б інвестувати гроші в українську енергетику, бо вбачають там великий потенціал – і у видобутку нафти й газу, і у виробництві біопалива, і в модернізації енергозберігання. Проте, кажуть вони, в Україні неможливо займатися бізнесом, поки не затоваришуєш з одним чи іншим олігархом. У результаті чимало потенційних можливостей в економіці залишаються невикористаними, а користь від такої ситуації мають місцеві олігархічні групи.
Рецепти лікування давно відомі
Україна мусить застосувати до своїх компаній норми міжнародних законів про покарання за «корупційну практику», які є обов’язковими для іноземних компаній, вважає Роман Купчинський. Він розуміє, що з корупцією в галузі енергетики особливо важко боротися – адже «практично всі корумповані фігури з вищого керівництва корумпувалися саме на газі. То хіба можуть вони тепер розкорумпувати себе?»
Окрім корупції, великою проблемою є недбалість управління. Тож не варто Україні виправдовувати всі свої негаразди ворожими підступами Росії.
На думку професора Балмаседи, якби Україна дійсно прагнула втілити дієві програми енергозбереження, вона б майже повністю забезпечила свої потреби в природному газі за рахунок внутрішніх ресурсів.
Перший крок до оздоровлення ситуації – це прозорість інформаційної політики, вважають експерти. Треба публікувати всі державні угоди, контракти та зобов’язання, це поліпшить як відповідальність посадовців, так і чіткість всіх стосунків в енергетичній галузі. «Незалежність України прийшла завдяки горбачовській гласності», – нагадує Роман Купчинський.