Нагадаю хоча б, що президент – Верховний Головнокомандувач російських Збройних сил. Він призначає і контролює силових міністрів. А це дуже важливо в країні, де культивується вплив силових структур і авторитет армії.
Інша прерогатива президента – подання кандидатур керівників регіонів на розгляд місцевих парламентів. Це фактично призначення республіканських президентів і обласних губернаторів – так що регіональним елітам доведеться орієнтуватися саме на господаря президентського кабінету.
Ну і, звичайно, саме президент у Росії вирішує долю уряду та його керівника…
Фантастичні виходи з фантастичної схеми
Таким чином із ситуації співіснування є тільки два виходи.
Перший полягає в поступовому посиленні Дмитра Медведєва як нового керівника держави. І тоді рано чи пізно Володимирові Путіну доведеться залишити посаду прем’єра і стати молодим «патріархом» російської політики – може, із великим впливом, однак без конкретних обов’язків і можливостей.
І другий – це те, що Путін залишить за собою всю повноту влади, а Медведєв буде церемонійною постаттю. Однак обов’язки президента в Росії все ж таки є такими серйозними і всеохопними, що тоді рано чи пізно Медведєву доведеться залишити президентську посаду, щоб дати можливість Путіну балотуватися на неї – вже на законних засадах.
Звісно, сьогодні це виглядає фантастично. Але такою ж фантастичною, з політичного погляду, є сама схема передання влади маловідомій людині, яка в Росії застосовується вже вдруге.
Вперше, як відомо, так передав владу Володимирові Путіну Борис Єльцин. І головним політичним питанням світу тоді було: «Хто такий пан Путін?»
Сьогодні ж питання «Хто такий пан Медведєв?» навіть не постає – набагато важливішим є, чи стане третій президент Росії її справжнім керівником.
