«Неблудний син Великої Волині» – рівняни презентували збірник спогадів про Уласа Самчука

Рівняни, волиняни і тернопільці наполегливо видають один за одним твори свого геніального земляка. Незабаром у журналі «Погорина» завершиться друк роману «На твердій землі», щойно Острозька академія перевидала його спогади – «На білому коні» і «На коні вороному». До його 102-річниці втілена мрія письменника – літературний музей у Рівному, а вже через рік світ побачила перша збірочка спогадів. Як з’ясувалося, літніх людей, котрі знали, бачили Самчука або чули про нього від своїх рідних, на Рівненщині чимало. Тож керівник музею Інна Нагорна вирішила скомпонувати спогади усіх, хто відвідує музей, щоб найдопитливіші могли довідуватися про письменника «з перших уст».

На презентацію книги змогли прийти не всі співавтори збірника, адже це літні люди. Уродженці Дерманя, Орисі Середюк-Святовській у ті дні, коли вона познайомилася з Самчуком, ледве виповнилося чотирнадцять.

Орися Середюк Святовська: «Моя родина, особливо мамині брати, були справжніми патріотами України. За панської Польщі Антін і Василь були ув’язнені в Березі Картузькій (в’язниця для політв’язнів). Про Уласа Самчука знала багато від дядьків. Читала його книги, газету. Коли одного разу Самчук прибув до родини Кучеруків, я була на сьомому небі…У листопаді 1943 року у Верхові відбулася підпільна вчительська конференція. Я була тоді наймолодшою вчителькою в УПА…».

Чимало міфів, створених радянською пропагандою

У збірнику велика увага приділена періоду редагування Самчуком газети «Волинь» у 41-43 роках. Досконало дослідити цей період варто хоча б заради того, щоб розвінчати чимало створених радянською пропагандою міфів про письменника, наголошує кандидат історичних наук Андрій Жив’юк.

«Є матеріал один, де говориться про те, що Самчук у газеті «Горохівські вісті» писав статтю, де він закликав українську молодь їхати до Німеччини остарбайтерами. Ось ксерокопія цієї статті з «Горохівських вістей». Де ви бачите тут прізвище Самчука? Далі, якщо прочитати цей текст, тут нічого Самчукового немає: ні по стилю, ні по лексиці…Тобто, авторові «захотілося» це приписати чомусь йому…», – зауважив історик.

Не лише літератор, а й чудовий організатор-просвітянин

У сімейному альбомі родини Бухалів збереглися безцінні фотографії, які засвідчують: Самчук не тільки був відмінним літератором, а й чудовим організатором-просвітянином.

Онука Василя Бухала, письменниця Лідія Рибенко розповіла: «Там моя прабабця Христя поряд із Уласом Самчуком, бо Бухали були сусідами Самчуків. І я вперше його побачила на цій світлині. І на другій світлині – моя бабця Глафіра, яка була учасницею танцювального гуртка, ним керував Улас Самчук. Сестра мого діда, Василя, який був однокласником Уласа Самчука, — Теодора Бухало. Або Федора, як писав про неї у спогаді «На коні вороному» Улас Самчук, їй було 16 років. Він одного разу каже: А чого ж це ти отут у селі сидиш без роботи? Він забрав її до Рівного і влаштував на роботу на поштамт, вона почала працювати на пошті…».

Нині 90-річна Теодора Бухало розповідає, як співпрацювала як поштарка з українським підпіллям, як згодом за це потрапила до Сибіру. Їй вдалося вижити, тож нині каже, що ні про що в житті не шкодує, а свою зустріч із подружжям Самчуків вважає подарунком долі.

У збірнику трохи більше 100 сторінок. Однак тим, хто знав Самчука, ще є що сказати. Її упорядниця Інна Нагорна сподівається, що збірка незабаром перетвориться у цілий том. Тим паче, що і серед її меценатів – люди, в родинах яких живе пам’ять про славного сина волинської землі.