Початок травня у Росії при владі Володимира Путіна вважається періодом доленосних рішень, адже на 9 травня припадає так званий «День перемоги», який для російського керівництва має сакральне значення та обумовлює легітимність кремлівської влади, її дій та рішень. У 2024 році цей період особливо важливий: 7 травня відбувається інавгурація Путіна на третій (поспіль) термін. Це для Кремля також має бути днем знаковим та суб’єктивно історичним. Що нового для українського фронту та окупованих міст може нести ця дата та новий термін російського правителя? Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) постійно відстежують дії РФ на лінії фронту та в окупації: ось що можна спрогнозувати, виходячи з них.
Три строки Путіна, що принесли в Європу війну
7 травня 2024 року настає вже третій термін Путіна на чолі Російської Федерації у стані війни. Перший з них почався у 2012-му, й за два роки Росія почала збройну агресію проти України у Криму та на Донбасі.
Черговий строк Путіна починається тоді, коли війна вже розповсюдилася на всю територію України, а площа окупованої території значно збільшилася. Геометрично зросла і кількість жертв та руйнувань як загалом в Україні, так і, зокрема, на Донбасі, під гаслом захисту населення якого Путін почав гібридне вторгнення десять років тому.
Штурми чи повітряні атаки: якими можуть бути «подарунки» до столу
Традиція військових здобутків та «перемог» до визначних дат у сучасного російського керівництва збереглася з радянських часів. Так було ще у Другу світову, коли міста й села штурмувалися під визначні комуністичні свята. Цього року таких два: вже згаданий «День перемоги» та день інавгурації нового (старого) лідера Росії.
Ці символічні перемоги, з досвіду останніх років, можуть бути як у формі захоплення якихось об’єктів, населених пунктів, так і у формі чергового масованого ракетного удару по Україні.
Один з прикладів – 13 грудня 2023 року, коли Путін проводив так звану «пряму лінію», по Україні був завданий удар російськими аеробалістичними ракетами «Кинджал», які до того кілька місяців не запускалися.
Читайте також: «Такого точно не очікував побачити. Це просто пекло»: як війська РФ стерли Марʼїнку
З огляду на стан справ на лінії бойового зіткнення, російські війська намагаються здійснювати штурми та повноцінні наступальні дії одразу за кількома напрямками. Вже звичною є практика, коли російська пропаганда будь-які досягнення на фронті в Україні видає як визначні, стратегічні та переломні (штурм Бахмута у російських федеральних ЗМІ називали новою Сталінградською битвою). За тією ж радянською традицією про кількість жертв задля досягнення цих цілей – не йдеться.
Тож як до 7-го, так і до 9 травня російські пропагандисти можуть приурочити будь-які свої досягнення, незалежно від їхнього тактичного значення. В тому числі, удари по цивільних об’єктах.
І в українському командуванні, і серед експертів схиляються до думки, що російські війська наразі тримають ініціативу на полі бою та створили вкрай небезпечні для оборони ділянки. Йдеться як про очевидні – розвиток наступу навколо Авдіївки, Торецьк та просування на Часів Яр, так і про потенційно небезпечні – початок нового наступу у Харківській або Сумській області України.
Хоча Кремль і може вчинити якісь символічні дії до вступу Путіна на новий термін, та все ж, дати у кремлівському календарі не змінюють головної цілі: захопити весь Донбас. Що нестиме подальші руйнування та жертви: приклад Часового Яру, до якого зі сходу впритул наблизилися російські війська, лише черговий з тих, що демонструє їхню тактику знищення населених пунктів на своєму шляху.
Справедливості заради треба зазначити, що в українській медійній традиції теж існує звичка прив’язки болючих ударів по російських військах, флоту чи оборонній інфраструктурі чи то до виступів Путіна, чи до того ж 9 травня.
Загарбані регіони «нового» президента: поле для російських кадрів
Політику інтеграції у свій склад захоплених територій Росія почала ще до початку повномасштабного вторгнення, коли навіть існував так званий «Мінський процес». Після лютого 2022 року цей процес прискорився. А самі окуповані землі стали полем розподілу російського бюджету: зі своїми гравцями та зацікавленими.
Там, де це дозволяє оперативна ситуація, Москва намагається створювати свою реальність, проводити свою політику та запроваджувати свої правила. Для багатьох російських функціонерів так звані «нові регіони» стали територією кар’єрного зростання, демонстрації відданості політиці Путіна та можливістю особистого збагачення. Найпоказовішим тут, авжеж, є Маріуполь:
Зараз на окупованих територіях, здається, частіше, ніж у Москві буває заступник голови російського Уряду Марат Хуснуллін, який став куратором тамтешнього будівництва. Російські політологи припускають, що спеціально для нього у новій каденції Путіна можуть створити нову посаду в російському уряді. Посада саме передбачатиме заняття «новими регіонами».
Частий гість на окупованих територіях і перший заступник голови Ради федерації Федеральних зборів Російської Федерації, секретар Генеральної ради партії «Единая Россия» Андрій Турчак. У 2023 році гастролі російських депутатів та високопосадовців навіть викликали роздратування у Міноборони РФ.
Гра у «вільні республіки» також давно закінчена. Там, де є можливість поставити на керівні пости чиновників з російських регіонів, це робиться. За твердженням російських журналістів, для цих «варягів» відрядження на окуповані території України - це своєрідна вахта: часто вона є умовою майбутнього підвищення/збереження свого статусу в рідному російському регіоні чи в Москві. Для російських чиновників це, скоріше, тягар та небезпека: не тільки апаратна, але й чисто фізична.
Деяким атавізмом є те, що в окупації досі зберігають свої пости ватажки російських окупаційних адміністрацій, та ще й під назвами «ЛДНР». Навіть тут, на недавно захоплених землях, де й зараз тривають бойові дії, російське керівництво дозволяє собі демонструвати точкову боротьбу з корупцією, що загалом популярно в російській інформаційній політиці. Таким чином Москва демонструє свою лояльність одним та посилає сигнали іншим.
Яскравий приклад такої політики – арешт Тимура Іванова наприкінці квітня 2024 року. Іванов був заступником міністра оборони Росії Шойгу та займався будівництвом на захоплених територіях. Зокрема, він керував структурами російського Міноборони, що будували об’єкти у Маріуполі. Саме Маріуполь у Кремлі обрали вітриною, що демонструвала би турботу Росії про захоплені з боями міста. Тим часом, у російських телеграм-каналах не вщухає обговорення версії про арешт Іванова не через корупцію, а через держзраду, що може бути вже посланням самому міністру Шойгу.
Окремим пунктом тут можна виділити так зване «шефство» російських регіонів над будівництвом на окупованих територіях за рахунок федерального бюджету РФ та своєрідної данини з великих російських підприємств. Значну частину цієї фінансової годівнички отримало керівництво рідного Путіну Санкт-Петербурга.
Окупаційна влада посилює русифікацією освіти, залучає місцеве населення до своїх збройних формувань, проводить його паспортизацію, фільтрацію, вивезення дітей на територію Росії.
Жодних підстав припускати, що щось на цьому напрямку зміниться, – немає.
Враховуючи те, як тему так званих нових територій і псевдоголосування там російська влада використовувала під час виборів, можна припустити, що вони стануть частиною райдужної картинки у день путінської інавгурації. Як і тема так званої СВО.
Сумнівно, що у своїй інавгураційній промові російський президент розповість про кількість втрат, жертв серед цивільних та про те, що багато населених пунктів зруйновані та ніколи не будуть відновлені. Як от Попасна, яку окупаційна влада офіційно викреслила з переліку існуючих.
Донбас 2024-2030
Динаміка подій робить складним прогнозування розвитку ситуації навіть на місяці вперед, що вже говорити про 6 років. Саме стільки триває президентський термін у Росії. 7 травня 2024 року починається відлік цього, хоч і досить умовного, строку.
Нищівна для українського Донбасу війна вже триває понад 10 років. 7 травня 2014 року російські гібридні угруповання вели бої за Слов’янськ, в Луганську захопили будівлю прокуратури, а сам Путін того дня десятиріччя тому закликав підконтрольних йому людей на Донбасі перенести дату так званого референдуму. Багато з тодішніх прогнозів з огляду на сьогодення здаються дивними, багато найгірших з них – справдилися.
Наразі складно робити саме позитивні прогнози. Це стосується демографії, гуманітарної ситуації та економічного становища на Донбасі та решті окупованих земель. Часто звучать навіть перспективи перетворення великої території на пустку, випалену бойовими діями, що буде непридатна для заселення та господарчого використання.
Відображена чисельність населення, яку оприлюднила українська влада, стосується територій, де можна отримати таку інформацію. Об’єктивного уявлення про динаміку на окупованих територіях, а особливо по територіях, через які пройшла лінія фронту – немає.
День формального вступу російського керівника на посаду точно буде означений черговими заявами, що потрапляють у стрічку новин. А от реальні дії (хай би до якої події у кремлівському календарі вони були приурочені) – штурми на фронті, ракетні і артилерійські удари, руйнування будинків, підприємств та інфраструктури – давно звичні для України: різниться лише інтенсивність та регіони, які в той чи інший період стають топ-ціллю агресора. Зміна ж ставлеників на окупованих територіях, як показує практика, мало впливає на щоденне життя українців там – адже політика Кремля хоч з одними, хоч з іншими спрямована на максимальний відрив від України, русифікацію, переслідування і використання українських міст та сіл в якості мобілізаційної бази.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум