(Рубрика «Точка зору»)
Ми вже звикли до того, що не так важлива подія сама по собі, скільки її інформаційний супровід. Стосується це й подій 1-2 грудня, коли вище керівництво України, здавалося б, поставило себе на грань відкритої війни з Росією.
Погрози російського ведмедя
Отже, українська сторона заявила, що проводитиме ракетні навчальні стрільби 1-2 грудня в акваторії Чорного моря, в тому числі й у повітряному просторі, який Росія називає своїм. Російська ж сторона почала погрожувала ракетним ударом у разі проведення Україною військових навчань поруч із окупованим Кримом. Попередження про це містилося у офіційному листі Міністерства оборони Росії, яке було адресоване військовому аташе у складі посольства України в Росії.
Загалом склалася цікава ситуація. Україна розглядає Крим як свою територію. Росія – так само. Україна вважає, що має право проводити військові навчання на цій території. Росія ж – навпаки, трактує це як недопустиме. Чи могла б Росія під час проведення навчань вдатися до того, щоб збивати українські ракети, а то й спрямувати удари по українських ракетних установках? Це б означало відверту агресію. Тоді б у нас уже було не АТО, а війна із північним сусідом. Це стало б для Росії чималим ризиком. Адже у випадку таких агресивних дій її певний «прорив» за останній час на міжнародній арені міг би звестися нанівець. Зрештою, є питання, чи готова Росія до повномасштабної війни з Україною?
Але не будемо говорити, що було б. Говоритимемо, що є. Безпосередньо напередодні навчань командування Повітряних сил України заявило, що українська сторона уточнила розміри небезпечної зони виконання пусків у північно-західній частині акваторії Чорного моря, зменшивши її. Тобто Україна пішла на поступки. Ракетні стрільби були проведені. Росія ж до агресивних дій не вдавалася.
Натомість кожна зі сторін отримала свою частку піару. Наші високопоставлені посадовці рапортували, що стрільби успішно проведені. Мовляв, ми Росії не злякалися. І взагалі наша територія простягається аж до Керченської протоки.
Російська сторона, своєю чергою, розповідала, як то вона зуміла завадити українцям проводити повноцінні військові навчання. І що ці навчання нічого не варті. Вважайте – їх не було.
Словом, кожен мав свою правду.
Маленька поразка Росії
Ми не знаємо, хто був ініціатором цих ракетних стрільб – чи це була суто українська ініціатива, чи нам це підказали партнери, чи це стало результатом спільного рішення нашої влади й наших союзників. Звісно, це військова таємниця. Хоча ця таємниця багато б що прояснила – зокрема, у невійськовій сфері.
Не менш важливий контекст цих навчань. Останнім часом російські військові продемонстрували певні успіхи в Сирії. Не секрет, що сирійські урядові війська забезпечуються й інструктуються росіянами. Ці успіхи стали можливими передусім завдяки російській авіації. На жаль, в Україні за роки незалежності нищилася не лише авіація, а й також протиповітряна оборона. Те, що від них залишилося, не викликає особливого захоплення. Авіація у війні на Донбасі застосовувалася дуже мало. Тобто тут повітряних війн не велося. Але якби Росія спробувала застосувати авіацію, втрати української армії були б значними. Тому українській стороні важливо було показати, що ми відновлюємо ракетні війська й протиповітряну оборону.
Чого добилася під час проведення цих маневрів російська сторона? За великим рахунком, не так і багато. Вона ніби відстояла свою «суверенну» територію окупованого Криму. Сюди українські ракети не ризикнули залетіти. Власне, Росія в черговий раз постала в образі країни, яку бояться. Підіграли тут їй також деякі наші посадовці й мас-медіа, котрі говорили про «непередбачуваність Росії».
Проте в цій піар-війні все ж виграла Україна.
По-перше, ракетні стрільби викликали справжню істерику в північного сусіда. Хоча, за великим рахунком, вони загроз для Росії не становили. Принаймні ця істерика виглядала не найкращим чином і не думаю, що додала їй іміджевих балів. Росія повелася як типовий агресор – наприклад, чого вартували заяви її керівництва, що вона ладна завдати ударів по українських пускових установках. Це могло справити позитивне враження в очах росіян, але аж ніяк в очах міжнародної громадськості.
По-друге, своєю агресивною істерикою Росія знову привернула увагу до кримської проблеми.
Нарешті, по-третє, Україна, провівши ракетні стрільби, продемонструвала, що здатна захищати свою територію і свій повітряний простір. Тому, якщо почнеться широкомасштабна агресія Росії проти Української держави, для російських військ це не буде легка прогулянка. Росія момент бліцкрігу щодо України втратила. Будемо сподіватися – безповоротно.
На тлі реальних та уявних успіхів Росії (нідерландський референдум, обрання президентів-соціалістів у Молдові й Болгарії, які демонструють проросійські симпатії тощо), ракетні стрільби в Україні поблизу Криму хай і невелика, але поразка ядерної «супердержави». Будемо сподіватися, що її великі поразки ще попереду.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
