(Продовжуємо публікувати спогади Геннадія Афанасьєва про те, що відбувалося з ним під час затримання російськими спецслужбами в Криму і про подальше утримання в Росії.
Геннадій Афанасьєв
(Рубрика «Точка зору»)
Ці спогади – не епічна історія, вигадана для вашої розваги. Це страшне, безглуздо жорстоке повсякдення стосовно ув'язнених з боку їхніх наглядачів у Російській Федерації.
15 січня 2016 року. Суворі умови утримання у колонії суворого режиму місто Сиктивкар, Російська Федерація. Вечір. Набільш метушливий час, між шестигодинним шикуванням, роздачею баланди й метушнею щодо дрібних тюремних справ. Наприклад, потрібно встигнути зробити колоду карт для «ігрових» або заготувати клей «клестера» на завтрашній день. Також потрібно встигнути підготуватися до сну, адже на 100 людей лише п'ять умивальників і зовсім неможливо лягти в належні 10... а за це карцер... У каптьорці у нас був організований імпровізований спортзал. Серед рядів спітнілого одягу, поки наглядачі проходять у другій частині бараку, можна було підтягуватися і віджиматися різними методами. Гантелей і турніків не було. Адміністрації не вигідно, щоб ми були сильніші від них, ми зобов'язані бути слабкими, нездатними ні на який спротив. В'язниця – маленька держава, прообраз Росії.
...З 6-ї до 7-ї в спортзалі тренувалися «козли», контингент арештантів, який офіційно працює на адміністрацію. Зазвичай у слідчих ізоляторах вони тримаються окремо, але в СУСі вони необхідні, щоб виконувати побутову роботу, прибирати та стежити за інвентарем. Так звана «госпбанда».
«Козел» Тоха був переконливо натренований на панських пайках і пільгах у передачах. Спокійний, але в голові у нього було щось недобре. Тому Тоха і був «козлом». Він не пив і не курив. Весь вільний від роботи час приділяв спортзалу і здоров'ю. Закінчивши п'ятничне тренування, Тоха йшов коридором і раптово втратив свідомість... З рота йшла якась рідина, ми, звичайно, стали допомагати йому, як могли. Не ключники, не санітари, а ми. Тоха до тями не приходив. Після того, як тривалий час ніхто не викликав лікарів, арештанти почали нервувати, що виявлялося в агресивному спілкуванні з охороною і, так би мовити, в зародковому «кіпіші». Незабаром (через 50 хвилин) все ж таки прийшов фельдшер, і з допомогою арештантів Тоху забрали на ношах у лазарет. Він, до речі, так до тями і не прийшов. Фельдшер, сам не зовсім здорова людина, від цієї картини був у шоці і взагалі не розумів, що відбувається, і тим більше – як лікувати.
Протягом двох годин до відбою свідомість втратили ще дві людини. Ні в кого до цього помітного, критичного для в'язниці, поганого самопочуття не було. Деяких на ходу скручувало навпіл, вони не могли від болю розігнутися, їх рвало і їм крутило живіт одночасно...
Ну добре. Це все ще нормально. Адже відбій, а це значить що секції, де розташовані «шконки», нарешті відкрили і можна прилягти. А лежачи не так важко страждати від болю, ніж на ногах...
Ранок був жахливим. Буквально розривало на частини, але сил встати не було. Сніжно-біле лице було не тільки в мене. Примарами наповнився барак. 30% арештантів заразилися. Явно почалася епідемія. Попри наш стан, нас вигнали зі спальних секцій. Вигнали на ранкове шикування... Звичайно, виходили не всі. За це – дисциплінарне стягнення. 15 діб шизо. Фельдшер прийшов, запропонував аскорбінку... Аскорбінку!!! Хворих вже за сорок людей. Частина з них – важкі, втрачають свідомість, їх рве, поголовний пронос. Сил абсолютно ніяких немає. Вигляд їжі викликає огиду. Немає місця, де присісти! Ви бачили фільми про хворих чумою? Ці обгороджені чумні міста із вмираючими на вулицях? Тепер Ви маєте уявлення про картину того, що відбувається.
Адміністрація спостерігала за нами через камери відеоспостереження і за ґратами локалкою. Вони ніяк не діяли. Їм було однаково. Нам потрібен був лікар. Але в СУСі терапевт приймає тільки по четвергах... записуйтеся!
У другій половині дня 16 січня 2016 року адміністрація все ж таки вирішила відкрити дві секції з чотирьох зі спальними місцями. Але виключно для найбільш важких хворих. При цьому нас запускали всередину секції, після чого її закривали і йшли. Тільки є один момент... нас рвало і не тільки... Навіть робити добру справу у них виходило дуже потворно.
До вечора до неможливості жахливо скрутило Голлівуда і Ждана. Їм терміново потрібно було надати медичну допомогу. Допомоги не було. Крім фельдшера з аскорбінкою, так ніхто і не прийшов. Ситуація була критична. Після кількох конфліктних ситуацій Голлівуда віднесли у лазарет, але Ждан залишився. Бідний. Мені було старшенно зле, але йому... Що це за відчуття... Уявіть ангіну, коли у вас температура 40, трусить від холоду і немає сили звестися на ноги. Немає ніякого бажання жити. І, уявіть, якщо в цей коктейль підлити суміш із раніше описаних інгредієнтів – проносу, блювоти і регулярної втрати свідомості.
17 січня 2016 року. Понад 50% – важко хворі. Лікаря не привели, але занесли в барак якийсь ультрафіолетовий пристрій, що має вбивати мікробів. Мікроби, може, і вмирали, але, за відчуттями, ми вмирали набагато швидше, ніж нещасні мікроби. Занесли кілька лавок в умивальну, де не було камери спостереження, там спав і ледве-ледве живий Ждан. Масово написали заяву про екстрений виклик терапевта для надання лікування. Було вирішено, якщо допомоги не буде надано, ми оголосимо голодування з вимогою обов'язкового взяття аналізів на перевірку й виявлення захворювання, надання лікування, відкриття спальних секцій, а також обов'язкового розміщення найважчих у лазареті... Нас продовжували змушувати виходити на шикування, забороняли лежати де б то не було, виписували стягнення... Охорона робила вигляд, що все нормально. У адміністрації епідемії немає і бути не може, визнання її ‒ це перевірки і певні санкції. До чого їм такі проблеми? У них все добре. А ми так...якщо виживемо, так виживемо...
18 січня 2016 року. Третій день без їжі, з постійною блювотою і проносом. Це навіть не блювання, краплі жовчі, і навіть не пронос... 8 осіб оголосили голодування. Офіційно подали заяву адміністрації, яка пришивається до особової справи. В тому числі і я. Решта бараку підтримала нас і теж відмовилася приймати їжу. Вмить до виправної колонії приїхали оперативники з центрального управління вирішувати питання. Звичайно, виконувати наші вимоги ніхто не мав наміру. Нас по одному виводили на бесіду до адміністрації, намагаючись натиснути і налякати, щоб ми швидко знялися з оголошеного голодування. Також викликали блатний контингент для вирішення питання..., але ми вже все вирішили. У результаті до вечора, щоб галас про те, що відбувається, не вийшов за межі допустимого, до нас все ж таки привели терапевта, призначили лікування і навіть щось вперше записали в медичну карту. Ждана та інших віднесли у лазарет. Нам дозволили доліковуватися, лежачи на ліжку...
Геннадій Афанасьєв – кримчанин, громадський активіст, колишній політв'язень
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»
Геннадій Афанасьєв: «Лефортово». Життя триває
Геннадій Афанасьєв: «Лефортово». Життя
Геннадій Афанасьєв про СІЗО: «маленький світ зі своїми традиціями, ладом і законами»
Геннадій Афанасьєв про правила виживання за ґратами в Росії
«Веземо тебе в ліс, будеш яму копати» – Геннадій Афанасьєв про арешт
