(Продовжуємо публікацію спогадів Геннадія Афанасьєва про те, що відбувалося з ним під час затримання російськими спецслужбами в Криму і про подальше ув'язнення у Росії)
Геннадій Афанасьєв
(Рубрика «Точка зору»)
В’язниця або слідчий ізолятор – це таке місце, де людина живе надією, сподіваннями на диво та молитвами до будь-яких богів, аби лише вони допомогли. Навіть ті, хто вчинив тяжкий злочин, таємно сподіваються, що зірвуться, що станеться щось неймовірне, і вони знову зможуть відчути, що таке не сидіти в бетонному мішку. Але ж такої надії додають лише відсутність досвіду, обіцянки адвокатів і повне незнання законів.
Узагалі, для в’язниці дуже важливою рисою є вміння розбиратися в людях. Якомога більше треба розмовляти зі співкамерниками, навіть якщо теми вам зовсім не цікаві. Люди, які сидять у в’язниці, дуже спостережливі. Вони не тільки слухають, але й уважно дивляться, вловлюючи найменші зміни в міміці і рухах. Часто арештанти можуть дуже вміло маскуватися під порядних людей, а насправді бути останніми стукачами чи справжніми агентами ФСБ. Таких людей не так просто позбутися. А піти з камери в іншу не так просто… Втім, кожна камера – це маленький світ зі своїми традиціями, ладом і законами.
Спальне місце – «шконка» – це звичайне багатоярусне ліжко, тільки замість пружин у ньому сталеві смуги. Офіційно вважається, що камера розрахована на кількість осіб відповідно до кількості ліжок, але насправді це не так. Наприклад, на вісім шконок можна «ввіпхнути» і всі вісімнадцять осіб. І впихують.
Особисто мене завели до камери, що була подвійною, на спецблоці. Спецблок у нас у Сімферополі – такий брудний, пошарпаний, наче після атомної війни, із зацвілою стелею та стінами. Треба зазначити, що цвіль у в’язниці – це туберкульоз. Це однозначно. У камері не було абсолютно ніяких умов. Туалет за саморобною шторкою був зроблений із мішка розрізаного або сумки. Помитися немає можливості, бо в лазню не виводять – лише бери пляшку, набирай у крані воду і обливайся над туалетом… Кожна камера в тарганах, абсолютно вся. Вони полчищами бігають по сімферопольському СІЗО, натовпами. Просто натовпами.
У нас був бетон і сталь у камері, тому не було блощиць, але якщо є щось дерев’'яне – підлога або тумбочки, або всередині ліжка якісь дерев’яні планки – це стовідсотково блощиці, які повзають по ліжку, по стелі, а потім падають та кусають, смокчуть кров та залишають болючі запалення…
Що варто сказати про СІЗО Сімферополя… Коли заїхав до камери, мені дали матрац і наволочку того чоловіка, якого щойно вивели. Вони були невипраними, і я змушений був спати на цій брудній постелі. Їжа була просто жахливою. Оскільки не видали ані тарілки, ані виделки, мені доводилось із якимось наркоманом по черзі їсти з одного контейнера однією і тією ж ложкою. І весь час ти пригадуєш: «Я ж нормальний, я ж не зек».
Як розповідають більшість людей, які відбували термін у в’язниці, у перший свій рік в ув’язненні всі думають про одне й те ж: про своє минуле на волі, – і сподіваються на швидке звільнення. І, звичайно ж, наївні в цьому питанні люди, які перебувають під слідством. Тому що вони розраховують, що саме в їхньому випадку вдасться після суду вийти на волю.
На другий рік усі починають виявляти більш детальний інтерес до особливостей життя у в’язниці. До цього моменту накопичується негатив, і навіть дрібниці починають впадати в очі.
Приблизно через три роки ув’язнені починають розуміти, що вони не просто сидять тут. Їхнє життя продовжується, вони живуть і тут, нехай і з величезною кількістю заборон і незручностей. Тому багато хто каже, що вирок суду про позбавлення волі діє лише два роки. Потім у свідомості ґрати та двері розчиняються…
Геннадій Афанасьєв – кримчанин, громадський активіст, колишній політв'язень
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»
Попередні публікації спогадів Геннадія Афанасьєва:
Геннадій Афанасьєв про правила виживання за ґратами в Росії
«Веземо тебе в ліс, будеш яму копати» – Геннадій Афанасьєв про арешт
