Путін піде на нове вторгнення до України лише за певних умов – Ілларіонов

Александра Динько

Колишній міністр оборони України Євген Марчук заявив, що в найближчі дні може початися «масштабна наступальна операція Росії на східні регіони України». Він посилається на концентрацію російських військ на українському кордоні і велику кількість «путінських туристів» в Донецьку і навколо нього.

Свою позицію щодо можливості вторгнення російських військ на материкову Україну та імовірність долучення до Росії ще і Білорусі в розмові з Радіо Свобода висловив колишній радник президента Володимира Путіна Андрій Ілларіонов.

– Пане Ілларіонов, Ви ще в лютому прогнозували введення російських військ в Україну відразу після закінчення Олімпіади. Або анексія Криму – це кінцева мета Володимира Путіна, або він готовий йти далі?

– В останні дні дійсно багато повідомлень про концентрацію російських військ на кордоні з Україною, тепер з’явилася заява Євгена Марчука. Я вважаю, що все це виключно серйозно.

Я не заперечую того, що вторгнення може бути. Водночас мені здається, що події, які ми зараз спостерігаємо, дуже серйозно за всіма зовнішніми ознаками відрізняються від того, як Путін готує вторгнення.

У заяві Марчука йдеться про концентрацію угруповання в розмірі 30 тисяч людей. Шість років тому, під час російсько-грузинської війни, армія вторгнення, яка увійшла на територію Грузії, становила понад 40 тисяч російських військових. З урахуванням допоміжних частин все угруповання досягало 80-100 тисяч осіб.

Тепер порівняйте: населення Грузії – чотири з половиною мільйони людей. Населення України – удесятеро більше.

Навіть якщо ми залишимо осторонь допоміжні частини, то частини, які були спрямовані на захоплення Південної Осетії і Абхазії і можливу операцію проти Тбілісі, становили 40 тисяч осіб. Зараз проти України сконцентрована угруповання в розмірі 30 тисяч людей. Я тут бачу гігантський розрив між ресурсами, необхідними для проведення операції.

Навіть якщо операція розрахована тільки на Луганську, Донецьку і, припустимо, Харківську області, все одно, зрозуміло, що армійські частини України будуть в цьому брати участь. І хочеться сподіватися, що вони не здадуть ці області так само, як був зданий Крим.

Збройні сили України налічували 130 тисяч військовослужбовців до кримської катастрофи, а зараз, напевно, це трохи більше ніж 100 тисяч. Не може проводитися військова операція проти країни зі збройними силами, більшими ніж сто тисяч, навіть якщо вони не всі знаходяться в повній бойовій готовності, силами 30-тисячної військової групи.

– Але у нас є факт концентрації військ з російського боку кордону з Україною. Вони мають високий рівень готовності, серед цих частин – моторизовані, танкові частини і так далі. Навіщо це робиться?

– Думаю, це робиться для того, щоб посилювати тиск на Україну. А також для психологічної підтримки тих, хто в Донецькій і Луганській областях підтримує Росію.

Але поки що, на мою думку, це ще не момент для прямого вторгнення. Це не означає, що прямого вторгнення не буде. Військове вторгнення можливе, але воно буде реалізовано тоді, коли «путінські туристи» і так звані прихильники руху «Російська весна» створять плацдарм у вигляді захоплення адміністрацій або захоплення влади в одному або декількох регіонах України. Це буде зроблено для того, щоб легітимізувати введення російських військ.

Тільки в цьому випадку, мені здається, можлива операція вторгнення. Якщо цього не буде зроблено, я сумніваюся, що Путін піде на вторгнення.

У чому Євген Марчук може бути правий, так це в тому, що наступні дні дійсно можуть бути дуже важкими і напруженими, але не з точки зору прямої інтервенції, а з точки зору динамічного розвитку спецоперації. Спочатку – спроба дестабілізації, спроба організації громадянського протистояння, атаки на будівлі адміністрації, міліції, прокуратури, служб безпеки, судів, радіо- і телестанцій, інших ЗМІ, організацій, які забезпечують зв’язок та інших інфраструктурних об’єктів. Якщо ці операції будуть успішними, тоді до них можуть бути підключені російські війська. Якщо ж ці операції не будуть успішними, або ж якщо Путін визнає, що вони недостатньо успішні, то вторгнення на цей раз вдасться відкласти.

– Як Ви оцінюєте здатність нинішньої української влади в Києві протистояти створенню таких плацдарм у східних регіонах?

– Нинішня українська влада працює спільно з Путіним по здачі окремих частин України. У мене це враження склалося кілька тижнів тому, і з кожним днем воно тільки посилюється. Я прошу вибачення за такий щирий текст, але у мене немає інших слів, щоб охарактеризувати те, як здали Крим.

– Ви маєте на увазі діяльність конкретних осіб, або вся структура вищої влади так діє?

– Я не буду говорити про конкретних осіб, оскільки це справа українців – визначати міру особистої відповідальності тієї чи іншої людини. Але мені не приходить в голову іншого прикладу настільки грандіозного відкритого процесу здачі гігантської території з населенням, збройними силами, укріпленнями, військово-морським флотом без будь-яких спроб опору.

– По-Вашому, це результат особистих домовленостей?

– Немає іншого пояснення. Я три тижні тому говорив, що або це жахлива, немислима наївність, або дурість, або цинічна зрада. Я знову ж перепрошую.

Однак з приводу цієї наївності й дурості за ці три тижні було сказано стільки й стількома людьми, і багаторазово описано і проаналізовано, що саме потрібно було зробити, щоб запобігти кримському сценарію – і у підсумку, нічого не було зроблено. І це не зважаючи на те, що про кримські події говорили не лише у закритому режимі, а й публічно.

Це незрозуміло, це неможливо пояснити незнанням. Це можна пояснити тільки відкритим здійсненням певного плану – в тій чи іншій мірі згоди з агресором.

Ступені згоди можуть бути різними. Я допускаю, що це може здійснюватися під тиском, у вигляді шантажу, в результаті відкритої угоди і взаємодопомоги – можуть бути різні варіанти. Але те, що це робиться в тій чи іншій мірі за погодженням з агресором, у мене не викликає жодних сумнівів.

– Яка роль у цих подіях відведено Білорусі, і наскільки вона самостійна?

– Поки ситуація не до кінця зрозуміла. Мені здається, що рішення про використання збройних сил Білорусі приймає Лукашенко. Використання російських військ з території Білорусі також не може бути без тієї чи іншої згоди з боку Лукашенка. При цьому Лукашенко надзвичайно не зацікавлений в тій чи іншій участі Білорусі, її збройних сил і території в будь-якій атаці на Україну. Він, наскільки міг, обережно дистанціювався від свого могутнього східного сусіда з тим, щоб не провокувати агресивну реакцію проти нього самого, але щоб і показати, що у нього є дистанція. І для Білорусі, і для Лукашенка особисто, будь-яка участь Білорусі в операціях проти України дуже небезпечна.

– Те, що Ви зараз сказали, показує Олександра Лукашенка як абсолютно незалежного, самостійного політика...

– Ні. Ніхто не є повністю незалежним, але Лукашенко є досить самостійний, щоб не піддавати себе самого великій кількості ризиків. А ризики тут пов’язані насамперед з надзвичайним погіршенням відносин між ним і будь-якою іншою українською владою.

Адже, по-перше, це відразу перетворює всю ділянку білорусько-українського кордону в межу потенційного конфлікту.

По-друге, це відразу псує його і так не блискучі відносини із Заходом, зовнішнім світом. Він прирікає себе на зовсім інший рівень ізоляції. Хоча він і зараз не може похвалитися дуже хорошими відносинами із зовнішнім світом, але все те, що було і ще буде застосовано щодо Росії, буде використано і проти Білорусі, але тільки помножене на десять. Якщо західні країни ще в чомусь побоюються або соромляться застосувати заходи проти Путіна, то вже точно їх не буде нічого стримувати щодо Білорусі і Лукашенка.

І третє – найголовніше. Пускаючи російські війська на територію Білорусі і даючи їм можливість діяти, Лукашенко відкриває їм можливість після маршу на Київ зробити марш на Мінськ.

Власне кажучи, ніхто не може виключати, що «раптово» не знайдуться випадки переслідування російськомовних на території Білорусі, які Москва використає.
Лукашенко таким рішенням на порожньому місці відкрив би три нові фронти. Причому третій фронт спрямований безпосередньо проти нього самого. Незважаючи на всі його екзотичні заяви, він не є настільки неадекватним.

– На даний момент, чи Ви бачите варіанти, за яких Білорусь стала б частиною Росії – або через політичне рішення, чи то через військове вторгнення?

– Звичайно, може стати і таке. Якщо Путін ухвалить рішення, то захоплення Білорусі – це цілком можлива операція.

– А він хоче?

– Звичайно, хоче. Природно.

– Як сильно і як швидко?

– Звичайно ж, сильно. А от як швидко, то це вже треба дивитися на ситуацію. Природно, що це входить в його плани. Але плани неможливо здійснити всі відразу.

– Тобто, ми можемо говорити, що «план Путіна» щодо приєднання Білорусі до Росії існує?
– Дивіться, він же про це сказав 18 березня в своїй знаменитій промові. Там багато є посилань, але в одному з перших абзаців він говорить про те, що «хрещенням князя Володимира була створена база для єдиного народу Росії, України та Білорусі». І неодноразово було сказано, що великий і єдиний народ продовжує залишатися роз’єднаним. Тому завдання Путіна, як він його бачить, полягає в тому, щоб об’єднати роз’єднаний народ (росіян, українців і білорусів).

– Чи є загроза незалежності Білорусі з боку Росії найближчим часом?

– Давайте розділимо Ваше запитання на дві частини. Перша частина: «Чи існує загроза незалежності Білорусі?». Так, існує.

Друга. Давайте визначимося, який тимчасовий горизонт Ви ставите?

– Один рік. У 2015-му у нас президентські вибори.

– Це Ви довгий період пропонуєте. Ось Євген Марчук вважає, що вторгнення в Україну може відбутись у найближчі два дні. Я би так сказав – протягом двох днів загрози незалежності Білорусі немає. Я б навіть ризикнув висловитися, що, можливо, до 25 травня (день дострокових президентських виборів в Україні – ред.) у вас є ще пауза. А от далі я б не став прогнозувати.

Андрій Ілларіонов, який був радником Володимира Путіна під час першого президентського терміну і на початку другого (2000-2005), ще в жовтні 2013 року заявив: президент Росії вважає, що частина України повинна належати Росії. Саме Ілларіонов прогнозував, що в планах Володимира Путіна громадянська війна в Україні та захоплення частини території. Ілларіонов жорстко критикує нову українську владу за нездійснення військового протистояння з Росією і здачу Криму.

Зараз Андрій Ілларіонов – старший науковий співробітник Інституту Катона (США).

(Оригінал публікації на сайті білоруської редакції Радіо Свобода)