Луганщина – Села Старий Айдар та Передільське розташовані за 30 кілометрів від Луганська. Вони розкинулися вздовж притоки Сіверського Дінця, річки Айдар. Мальовничі береги Айдару – улюблені місця відпочинку луганчан. Тут дачні будиночки нерідко межують з величними маєтками. Не бракує і традиційних сільських атрибутів України – поганих доріг та відсталої соціальної інфраструктури.
Перші згадки про село Старий Айдар датовані 1642 роком. Також відомо, що з цього поселення походить один із ватажків донських козаків, який 1708 року брав участь у Булавинському повстанні.
Зараз через снігові замети та повені, як і століттями раніше, Старий Айдар часто опиняється відрізаним від зовнішнього світу. Про минулі роки також нагадує величний Архангело-Михайлівський храм, якому вже понад 200 років: два куполи, дзвіниця над входом, залізний дах, пофарбований в зелений колі. На епоху класицизму натякають колони по боках.
У церкві зберігається копія ікони Іверської Божої Матері, яка вважається чудотворною.
Дехто порівнює цей храм з кораблем, який пливе в зелені пагорбів. Це якщо дивитися здалеку, а зблизька кидаються в очі оббита штукатурка, вищерблена цегла і тріщина в куполі.
Будівля помалу руйнується, але значно швидше зникає село Старий Айдар. На одну жилу хату у селі припадає 10 порожніх.
«Село – воно крайнє, тупикове, під’їзду сюди як такого немає. Зимою тут проживає не більше 30 людей», – розповів настоятель храму, ієромонах Сергій.
У Будинку культури мріють про ремонт даху
Дещо краща ситуація у селі Передільське, яке за 5 кілометрів від Старого Айдару. І асфальтована дорога у центрі, і школа, і дитсадок. Якщо Старий Айдар може похвалитися величним храмом, то у Передільському є досить масштабний як для села Будинок культури. Його збудували незадовго до розвалу СРСР, але потім він занепав.
Your browser doesn’t support HTML5
Село Передільське
Зараз будинок культури «Україна» (таку мав назву місцевий колгосп) дещо привели до ладу і намагаються хоч якось його підтримувати. Попри те, що до села проклали газ, Будинок культури опалюють вугіллям та дровами, та і то лише перший поверх. Директор Наталія Токарева мріє про нормальне опалення та ремонт даху – зі стелі вже давно тече вода.
«Я мрію спочатку відремонтувати дах, хоча б частково. Замінити вікна, навіть тільки в холі. Газ – мрію, але, думаю, це не реально. Хочу, щоб побільше дітей і молоді залишалося у нас тут. У нас прекрасне село, у нас чудова природа, і хотілося б, аби молодь не їхала. А поки хочу дах відремонтувати – це мій найбільший головний біль», – каже вона.
Наталія Токарева скаржиться на мізерне фінансування. Грошей вистачає лише на те, щоб купити вугілля, заплатити за електрику та на зарплату. Про бодай мінімальний розвиток мова не йде.
Хоча у просторому Будинку культури знайшлося місце для бібліотеки. Читачів і нових книг небагато, розповідає завідувачка бібліотеки Надія Царьова. Основний контингент – старше покоління, а серед молоді – студенти та школярі, їм книжки потрібні насамперед для навчання.
Є в Будинку культури і музей. Його завідувачка Олена Колмакова, знімаючи поліетиленову плівку, яка захищає раритети від води з гнилого даху, показує експонати.
Матеріали про навколишні села вона збирає з 1972 року. Понад стінкою експонати – знаряддя праці селян, вишиванка, тульські самовари, патефон, гроші часів Гетьманату Скоропадського і багато інших речей. Музей двічі грабували. Здобиччю злодіїв стала старовинна ікона, жалкує Олена Колмакова.
Без спортзалу та їдальні, але з Леніним
Школа – це ще одна двоповерхова будівля у селі Передільське.
У школі вчиться 60 учнів і лише шість – у випускному класі. Вчитель історії Тетяна Макєєва відзначає своїх учнів і не вважає їх обділеними у знаннях. Вона каже, що сільські діти з успіхом продовжують навчання у престижних вишах України. А за показниками здавання ЗНО школа посіла друге місце в районі із 26 навчальних закладів.
При цьому Тетяна Макєєва зізнається: у школі немає ані спортзалу, ані їдальні, де діти могли б поїсти гарячого, є лише буфет. Позаяк будівлю начебто зводили під контору, поряд навіть бюст Леніна примостили, який і нині виблискує золотавою фарбою.
Наталія Олексієнко закінчила саме цю школу. У село приїжджає лише на вихідні, працює у Луганську. В обласному центрі хоч і треба винаймати житло, але там є більше можливостей в плані роботи, навчання, розваг, ніж в рідному селі, каже дівчина.
«Гуртків у нас немає, тобто ні танцями, ні іноземними мовами, ні спортом ми займатися не можемо. З розваг лише клуб. Ввечері зібратися ніде», – розповідає Наталія.
Село Передільське та прилеглі села – улюблені місцини для дачників й тих, хто відпочиває. Відносна близькість до Луганська та мальовнича природа цьому сприяють. У декого із «селян» є й розкішні садиби. Їх, за словами місцевих мешканців, мають голова обласної ради та керівник обласної податкової.
Дитсадок на цілий рік
Меценатів для реставрації храму або ремонту Будинку культури відшукати складно. Допомогу знаходять за кордоном. Так, невдовзі у дитячому садку вставлять вікна зі склопакету.
Частину коштів сільрада отримає в рамках проекту ПРОООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», частину проситиме з бюджету, а решту вже зібрала громада.
Дитсадок працює лише влітку, і то не повний день. Нині там установили нове опалення, замінили комунікації. Голова сільради Тетяна Кузьміна розраховує, що після повного ремонту дошкільна установа зможе працювати цілий рік. Діток у селі помалу, але додається, переконує при цьому голова сільради.
