Про профспілкову власність і, зокрема, порушені кримінальні справи Радіо Свобода розпитувало у новообраного голови Федерації профспілок України Юрія Кулика.
Ірина Штогрін: Нагадаю, 11 листопада члени Ради Федерації профспілок України обрали нового голову – Юрія Кулика, оскільки 7 листопада подав у відставку попередній голова Федерації профспілок України Василь Хара, голова Парламентського комітету з питань соціальної політики й праці, депутат від Партії регіонів.
Хара подав у відставку на тлі порушення ГПУ 35 кримінальних справ щодо нібито незаконного відчуження санаторіїв, підпорядкованих Федерації профспілок.
Василь Хара заявив, що дії прокуратури пов’язані з інтересами осіб, близьких до влади, охочих привласнити низку санаторно-курортних комплексів.
Юрій Кулик – наш гість сьогодні.Чому Ви взяли на себе цей тягар?
Ситуація, в якій опинилася сьогодні Федерації профспілок України, є надзвичайно складною з різних боків.
Я хотів би сказати, що сьогодні найперше завдання – це зробити, щоб у структурі нашого суспільства чи у політичній системі нашого суспільства така наймасовіша громадська організація (сьогодні Федерація профспілок України налічує 8 200 тисяч членів профспілки, це найкрупніше профспілкове об’єднання в Європі) посіла чільне, гідне для неї місце у суспільстві. І для цього сьогодні є всі можливості, щоб вона була саме такою і стала саме такою.
Тому що те, що відбувалося навколо Федерації профспілок в останні місяці, звичайно, це усіх нас не прикрашало. І це призвело до того, що послабилися ті функції, які мала б виконувати Федерація профспілок України, тому що судові тяганини, перевірки, звинувачення, особисті звинувачення, різкі звинувачення, які лунали з обох боків чи з багатьох боків, зокрема від керівництва Федерації профспілок України, не було на користь Федерації профспілок.
– Звинувачення як з боку Генпрокурора Пшонки, так і колишнього голови Федерації профспілок України Василя Хари, які прозвучали ще у вересні, залишилися, пане Кулик?
– Перш за все, зараз моє завдання, завдання моїх колег полягає у тому, щоб відновити соціальний діалог у державі, соціальний діалог з органами влади, діалог з роботодавцями, діалог з правоохоронними органами, оскільки ситуація зайшла так далеко.
Я маю намір сьогодні обов’язково зустрітися з представниками ГПУ, зокрема з Віктором Павловичем. Я думаю, що ця зустріч буде у нас. Я маю намір сісти за стіл переговорів і спокійно обговорити усі питання, які сьогодні виникають.
Я хочу сказати, що дійсно, свого часу держава передала (я у профспілках працюю багато років і знаю цю ситуацію) частину державної власності в управління профспілкам. В управління профспілкам! Свого часу сталося так, я не знаю, як це сталося, але частина цієї власності була, будемо так говорити, реалізована.
– Будемо так говорити, тому що кожен із нас не знає напевне, як це сталося. Але всі ми знаємо, що сталося зі власністю профспілок.
– Звичайно, так. Але є така ситуація, коли маємо сьогодні документи, Федерація профспілок України, які тут чітко підтверджують, що це саме власність профспілок. Тобто, об’єкти соціальної сфери, оздоровлення, адміністративні будівлі, які були збудовані на кошти профспілкові.
– Наприклад, санаторій на території Святогорської лаври, за який, власне, така велика боротьба. Правильно? Документи є на те, що він належить Федерації профспілок?
– Я по цьому санаторію зараз Вам не можу точно сказати, не знаю такої інформації.
Але я згоден з тим, що зараз треба сісти за стіл переговорів і чітко знати, чия і кому належить власність. Тому завдання поставлене сьогодні вже чітко: зробити інвентаризацію повністю усієї власності профспілок, яка є, підтвердити тими чи іншими документами і прийняти відповідно потім рішення.
Я абсолютно не заперечую проти того, що сьогодні, скажімо, якщо це буде доведено, вся власність хай відійде державі, або хай держава залишить в управлінні профспілок цю власність. Це абсолютно нормальна була б ситуація.
Більше того, я хочу Вам сказати, що сьогодні я буду проводити цю лінію. Треба на тлі того, що ми побачимо, якою власністю ми сьогодні користуємося, я так сказав би: я не чіплявся б зубами за цю власність, а подивився б реально, чи взагалі вона вся потрібна профспілкам сьогодні. Скажімо, в нас є такі об’єкти, які взагалі тільки обтяжують нашу фінансову діяльність, по-друге, чи реально віддати ці об’єкти, скажімо, для інвалідів, для ще інших категорій, які сьогодні потребують цього. У нас є такі санаторії чи ось такі оздоровниці... І я думаю, що Федерація профспілок і президія на це теж погодилися б. Тобто, до цього треба підходити реально.
– А Ви можете сказати приблизно, який відсоток із власності профспілок перебуває зараз у реальній власності приватних осіб?
– На жаль, у мене такої цифри немає.
Ви знаєте, чесно Вам скажу, що я, працюючи у Федерації профспілок України, не опікувався питаннями майна. У мене було питання організаційно-кадрової роботи.
– Ваше щастя, мабуть.
– Звичайно. Зараз я до цього долучаюся. Я хочу сказати, що десь ми сьогодні маємо у власності 80-82 оздоровниці. На жаль, десь четверта частина з них працює сьогодні неефективно з різних причин.
І ще раз повторюю: треба подивитися на це все тверезими очима і прийняти відповідне рішення. Тому я хочу сьогодні, по-перше, відновити соціальний діалог, сісти за стіл переговорів. Я хотів би сьогодні, щоб і влада повернулася обличчям до цього. Наскільки мені відомо, сьогодні це розуміння є.
І Федерація профспілок України не буде в загоні якомусь. Я відповідаю за свої слова стовідсотково. Вона сьогодні буде виконувати ті функції, які нам потрібні. Для цього у нас сьогодні членські організації створили Федерацію профспілок України. Їх 69: 42 – це галузеві профспілки і 27 регіональних профспілкових об’єднань. Наступне завдання – це об’єднати цих людей, об’єднати ці членські організації, щоб це була єдина команда, яка мала б вирішувати ті завдання, ті питання, які стосуються соціально-економічного захисту членів профспілок. От над цим сьогодні ми будемо працювати.
А питань у нас дуже багато. Ми долучилися зараз дуже серйозно до питань формування бюджету 2012 року. Для нас дуже важливо, щоб там була та соціальна складова, на яку ми орієнтуємося. Я хочу сказати, що це питання і зарплати, це питання і прожиткового мінімуму, які нас хвилюють, це питання зарплати бюджетників, які мали б «забиватися» у державний бюджет. Ми зараз над цим працюємо.
Наступне питання, яке нас хвилює дуже, яким ми маємо займатися, це питання Трудового кодексу. От він уже десяток років не може прийнятися, хоча наші сусіди у Росії, Казахстані цей трудовий кодекс уже прийняли. Важко йде ця робота, тому що ми не хочемо, щоб були погіршені положення Кодексу законів про працю, який зараз існує в нас. Сьогодні це йдуть важкі перемови з роботодавцями, які сьогодні, на наш погляд, послаблюють певні позиції.
– Це цілком зрозуміла ситуація.
– Звичайно, так.
– Пане Кулик, ми з Вами обоє народжені в СРСР. І це не секрет (про це говорив і сам Василь Хара до цього, я думаю, що і Ви не будете з цим сперечатися), що профспілки незалежної України просто перетягнули за собою той тягар останніх років «застою», коли вони фактично перетворилися на буфер між керівництвом підприємства і трудовим колективом.
Звісно, люди отримували путівки. Кращі працівники виробництва мали можливість оздоровитися чи оздоровити своїх дітей. Були санаторії, були якісь пільги. Але все рівно профспілки використовували для того, щоб зменшити можливість прямого спілкування керівництва і колективу.
За роки незалежності, коли Україна зараз живе у період – хтось називає це «диким капіталізмом», хтось називає це «азіатським капіталізмом»,– але так чи інакше ми живемо у період, коли у нас є великі власники, вони мають великі підприємства, є дрібні власники, у них теж працює небагато людей, але права людей не захищені.
Нове – це коли людина має сама обрати собі профспілку і визначити свою активність, а старе залишилося, що профспілка – це ніби щось таке: прийшов, написав заяву про те, що ти працюєш на підприємстві, – тебе додали до профспілки. Ніякого свідомого ставлення до цього немає.
Чи можете Ви змінити свідомість людей, щоб вони зрозуміли, що якщо вони не будуть мати організованого профспілкового руху, то вони й не зможуть захищати свої права перед роботодавцями?
– Абсолютно з Вами згоден. Я хочу сказати, що це абсолютно справедливо, що після радянського періоду я не можу сказати, що всі профспілкові комітети сьогодні, всі профспілки стали зовсім іншими. І дійсно, цей синдром залишається ще у багатьох випадках.
Але, з іншого боку, хочу Вам сказати, що ми маємо дуже багато профспілкових організацій, які відповідально захищають своїх працівників. Я можу Вам навести багато прикладів. Це у профспілці металургів. Це, вважаю, взагалі профспілка європейського типу, яка відверто йде на бій з магнатами, як Ви кажете, на бій з крупними власниками. Це і в Запорізькій області. Це останнім часом були виступи серйозні дуже. Я можу назвати профспілку вугільників, яка дуже серйозно працює. Це і профспілка освітян у нас. Це і медики. Це профспілки, і це профспілкові комітети, які відверто йдуть на боротьбу за свої права.
І хочу сказати, що сьогодні Федерація профспілок України є членом Міжнародної конфедерації профспілок, яка об’єднує десь близько 20 країн світу. Ми є сьогодні є членами Європейської конфедерації профспілок, членами Загальної конфедерації профспілок. І там це профспілки, які є європейськими, будемо говорити, які давно вже стали на цей шлях. І дійсно ми сьогодні робимо все для того, щоб бути саме такими.
Я хочу Вам навести ще такий приклад. Ну от, здавалося, кажуть, що «кишенькові» якісь, до когось там і так далі. Я хочу сказати, що буквально минулого року ми ледве-ледве завершили колективний трудовий спір проти Кабінету Міністрів України за те, що не були виконані норми генеральної угоди. У цей трудовий спір ми включилися. Абсолютно це законно, відповідно до нашого законодавства. І він тягнувся дуже довго. Це була позиція, коли в генеральній угоді було записано, що з такого-то року мінімальна зарплата буде дорівнювати прожитковому рівню. І це не було виконано в 2010 році.
– За всі часи незалежності не було виконано.
У нас є слухач.
Слухач: Може, Вам більш загальні питання підіймати? А то створюється таке враження, що навмисне керівники нашої держави розбивають увесь потік питань на галузеві, тобто підтримують окремо вчителів, лікарів. А нам треба більш загальні, щоб не було в нас бідності.
– Я сказав про те, що Федерація профспілок України для того і створена сьогодні, щоб координувати цю всю роботу. Звичайно, у кожній галузі і в кожному регіоні є свої проблеми. І вони вправі вирішувати їх так, як вони вважають за необхідне. Федерація для того й існує, щоб координувати цю всю роботу. І от цю роботу, скажімо, по державному бюджету, те, що я сказав на початку, не зробить галузева профспілка окремо або обласне профспілкове об’єднання. Це зробить лише Федерація профспілок України.
Або сьогодні у нас є такий спільний представницький орган, який об’єднує не лише Федерацію профспілок України, а інші профспілки і профспілкові об’єднання, спільний представницький орган, який підписує генеральну угоду на рівні держави. Я ж Вам щойно називав той же Трудовий кодекс. І таких питань дуже багато є. Тому ми, звичайно, не замикаємося на вузьких якихось регіональних проблемах або галузевих.
– І ще слухач.
Слухач: Наскільки я зрозумів, Ваша озвучена позиція, що Ви готові профспілкову власність віддати нібито державі.
– Не всю!
Слухач: Згідно з висновками таких компетентних джерел, як Інститут держави і права імені Корецького, фактично вони ж підтвердили, що профспілкова власність є дійсно профспілковою, як така, що перебуває на балансі Федерації профспілок України. Як і Василь Хара заявляв про злочини ГПУ.
Ви будете підтримувати на справедливість політику чи готові здатися?
– Інститут Корецького підтвердив лише те, що документально підтверджено Федерацією профспілок України, що це її власність. Скажімо, що об’єкти, які були передані у 1990-1991 роках у відання Федерації профспілок України або ті, які збудовані за профспілкові кошти, за профспілкові внески або інші надходження. І це підтвердив Інститут Корецького.
Я ще раз хочу сказати, що я точно знаю, що не всі профспілкові об’єкти, які сьогодні є у віданні Федерації профспілок України, не всі вони є суто профспілковими. Я впевнений у цьому, я це точно знаю, що частина цього майна колись була передана державою. І сьогодні наскільки мені відомо, бо я тоді не працював декілька місяців, до речі, мені ця позиція подобається, було сказано таким чином одним із заступників Генпрокурора: те, що раніше було у віданні профспілок, а не у власності, і було незаконно продано, це ми маємо повернути державі.
Те, що сьогодні є, документально підтверджено, що це профспілкова власність, – ніхто туди пальцем не порушить, це буде профспілкова власність.
І наступне. Те, що зараз є у віданні профспілок, але не продане, але колись було передане державою, то це питання сьогодні ми і хочемо розглядати. Залишити його у віданні профспілок і далі, в управлінні профспілками, не у власності, чи держава забере собі ці об’єкти.
– Пане Кулик, ось на цьому жовтневому зібранні, яке було, Всеукраїнських зборах голів первинних профспілкових організацій, йшлося про те, що треба дуже швидко реформувати Федерацію профспілок. Один з напрямків – це об’єднання і укрупнення цих первинних структур.
Але, звісно, що все це впирається у те, що українці не хочуть об’єднуватися, кожен хоче хоч трьома людьми, але керувати.
– Сам собі гетьман.
– Так що ж робити? Як реформувати будете Федерацію профспілок України?
– Я знаю цю проблему. Вона вже давно існує, ця проблема. Зокрема, ця проблема існує сьогодні у профспілках машинобудівного комплексу. У нас зараз 9 чи 10 галузевих профспілок: «Машприлад», «Машметал», «Автосільгоспмаш»і так далі. Десь переплітаються їхні функції, їхні дії якось переплітаються.
Я не бачу у цьому нічого поганого, щоб, скажімо, всередині федерації створювалася якась асоціація цих профспілок. Це була б економія коштів, мені здається, це була б краща координація дій. Думаю, що це було б нормально.
Але це питання вивчається, тому що сьогодні Федерація профспілок України фактично конфедерація – 69 членських організацій, які створили Федерацію профспілок України. Кожна з них є юридичною особою, яка має статут, яка має свої угоди галузеві, регіональні і так далі. Тобто, це конфедерація, фактично. Наше завдання – координувати цю роботу і допомагати їм краще працювати.
– У нас є слухач.
Слухач: Велике прохання, щоб Ви захистили наші санаторії профспілкові.
Друге питання. Ваш попередник, керівник Стоян, вніс у Трудовий кодекс робочий тиждень аж 48 годин. Що це таке?! Можете захистити нас, щоб 40 або 41 година? І в Трудовому кодексі ввели таке поняття, як невідповідність посаді. За це можна, якщо людина щось не так зробила, виганяти з роботи.
І останнє. Як це може бути в нашій країні – зарплата мінімальна 985 гривень, а товариш Пшонка отримує 75 тисяч?! Ви можете якось на це вплинути?
– Я не знаю, звідки у Вас такі дані. Я про зарплату Генпрокурора не знаю. Це вперше від Вас чую.
Звичайно, те, що Ви торкнулися питань Трудового кодексу, то дійсно ми зараз над цим працюємо. І ті питання, які Ви зараз озвучили, теж у полі нашого зору. Я хочу сказати, що одне з того, що нас хвилює сьогодні, це звільнення працівників, тим більше – профспілкових активістів – без згоди профспілкового комітету. Це інші питання. У нас десь 247 позицій, з якими ми не згодні сьогодні у проекті Трудового кодексу. Він ще не прийнятий. Наскільки мені відомо, він мав розглядатися в другому читанні у четвер. З розгляду це питання зняте. І буде йти ще напрацювання.
Я хочу сказати, що ми дуже плідно працюємо з віце-прем’єр-міністром Тігіпком. Учора ввечері була зустріч з цього приводу, і післязавтра о 9-ій ранку ми збираємося з питань Трудового кодексу. Нам приємно, що останнім часом пішло розуміння від Кабміну, пішло розуміння від окремих груп роботодавців, які схиляються до наших позицій, які ми пропонуємо, які ми відстоюємо сьогодні.
Скажімо, сьогодні у Трудовому кодексі молода людина, яка прийшла на перше робоче місце, скажімо, після школи, – роботодавці пропонують протягом першого року роботи платити їй лише 85% від мінімальної зарплати. Це ж погано. Чому така дискримінація? Можливо, це геній якийсь прийшов. І дуже багато таких питань, над якими Федерація профспілок дуже плідно працює.
Що стосується майна, то сьогодні стоїть питання про те, що кожен член профспілок відчув, що це його майно, це не лише майно Федерації профспілок або керівників. І ми сьогодні шукаємо формулу, як це було б. Чи це могло б бути здешевлення путівки чи якісь соціальні допомоги і так далі. Зараз над цим працює Федерація профспілок України.
– Скажіть, будь ласка, у чому основа незалежності профспілок?
– Перш за все, це відверта позиція і послідовна позиція у соціальному діалозі.
Хочу сказати, що у профспілок є два шляхи боротьби. Перший – це переговорний процес, до якого я тяжію більше. Я взагалі не сповідую авторитарний стиль. Я людина демократична, дипломатична. І хочу на цьому тлі вирішити питання.
І друге питання – це протестні акції. Це можуть бути пікетування, бойкотування, страйки і так далі.
– А членські внески? От якщо я є свідомим членом профспілки і розумію, що від того, що я буду відраховувати профспілці, буде залежати те, наскільки мої права будуть захищати, – може це бути основою зараз в Україні? Чи це ще фантастика, мрія?
– Поки що це фантастика.
Хочу сказати Вам сьогодні, що частина членських внесків залишається у первинних профспілкових організаціях, левова частка. У всьому світі членські внески платять не у первинну організацію, а платять у профспілку. І тому там формуються фонди і страйкові фонди, і фонди солідарності і таке інше.
До речі, за ці кошти вони вчать наших профспілківців – у них ці фонди вільні.
– Отже, ще роботи і роботи, фактично не початий край.
– Звичайно.
Ірина Штогрін: Нагадаю, 11 листопада члени Ради Федерації профспілок України обрали нового голову – Юрія Кулика, оскільки 7 листопада подав у відставку попередній голова Федерації профспілок України Василь Хара, голова Парламентського комітету з питань соціальної політики й праці, депутат від Партії регіонів.
Хара подав у відставку на тлі порушення ГПУ 35 кримінальних справ щодо нібито незаконного відчуження санаторіїв, підпорядкованих Федерації профспілок.
Василь Хара заявив, що дії прокуратури пов’язані з інтересами осіб, близьких до влади, охочих привласнити низку санаторно-курортних комплексів.
Юрій Кулик – наш гість сьогодні.Чому Ви взяли на себе цей тягар?
Юрій Кулик
– Це дійсно так. Хочу сказати, що коли мені телефонували після обрання, лунали слова вітання: ми вас вітаємо! Я сказав, що слів вітання я не приймаю, я приймаю лише слова співчуття.Ситуація, в якій опинилася сьогодні Федерації профспілок України, є надзвичайно складною з різних боків.
Я хотів би сказати, що сьогодні найперше завдання – це зробити, щоб у структурі нашого суспільства чи у політичній системі нашого суспільства така наймасовіша громадська організація (сьогодні Федерація профспілок України налічує 8 200 тисяч членів профспілки, це найкрупніше профспілкове об’єднання в Європі) посіла чільне, гідне для неї місце у суспільстві. І для цього сьогодні є всі можливості, щоб вона була саме такою і стала саме такою.
Cитуація, в якій опинилася Федерації профспілок України, є надзвичайно складною
Тому що те, що відбувалося навколо Федерації профспілок в останні місяці, звичайно, це усіх нас не прикрашало. І це призвело до того, що послабилися ті функції, які мала б виконувати Федерація профспілок України, тому що судові тяганини, перевірки, звинувачення, особисті звинувачення, різкі звинувачення, які лунали з обох боків чи з багатьох боків, зокрема від керівництва Федерації профспілок України, не було на користь Федерації профспілок.
– Звинувачення як з боку Генпрокурора Пшонки, так і колишнього голови Федерації профспілок України Василя Хари, які прозвучали ще у вересні, залишилися, пане Кулик?
Дійсно, свого часу держава передала частину державної власності в управління профспілкам. Частина цієї власності була реалізована
– Перш за все, зараз моє завдання, завдання моїх колег полягає у тому, щоб відновити соціальний діалог у державі, соціальний діалог з органами влади, діалог з роботодавцями, діалог з правоохоронними органами, оскільки ситуація зайшла так далеко.
Я маю намір сьогодні обов’язково зустрітися з представниками ГПУ, зокрема з Віктором Павловичем. Я думаю, що ця зустріч буде у нас. Я маю намір сісти за стіл переговорів і спокійно обговорити усі питання, які сьогодні виникають.
Я хочу сказати, що дійсно, свого часу держава передала (я у профспілках працюю багато років і знаю цю ситуацію) частину державної власності в управління профспілкам. В управління профспілкам! Свого часу сталося так, я не знаю, як це сталося, але частина цієї власності була, будемо так говорити, реалізована.
– Будемо так говорити, тому що кожен із нас не знає напевне, як це сталося. Але всі ми знаємо, що сталося зі власністю профспілок.
– Звичайно, так. Але є така ситуація, коли маємо сьогодні документи, Федерація профспілок України, які тут чітко підтверджують, що це саме власність профспілок. Тобто, об’єкти соціальної сфери, оздоровлення, адміністративні будівлі, які були збудовані на кошти профспілкові.
– Наприклад, санаторій на території Святогорської лаври, за який, власне, така велика боротьба. Правильно? Документи є на те, що він належить Федерації профспілок?
Завдання поставлене сьогодні вже чітко: зробити інвентаризацію повністю усієї власності профспілок, яка є, підтвердити документами
– Я по цьому санаторію зараз Вам не можу точно сказати, не знаю такої інформації.
Але я згоден з тим, що зараз треба сісти за стіл переговорів і чітко знати, чия і кому належить власність. Тому завдання поставлене сьогодні вже чітко: зробити інвентаризацію повністю усієї власності профспілок, яка є, підтвердити тими чи іншими документами і прийняти відповідно потім рішення.
Я абсолютно не заперечую проти того, що сьогодні, скажімо, якщо це буде доведено, вся власність хай відійде державі, або хай держава залишить в управлінні профспілок цю власність. Це абсолютно нормальна була б ситуація.
Більше того, я хочу Вам сказати, що сьогодні я буду проводити цю лінію. Треба на тлі того, що ми побачимо, якою власністю ми сьогодні користуємося, я так сказав би: я не чіплявся б зубами за цю власність, а подивився б реально, чи взагалі вона вся потрібна профспілкам сьогодні. Скажімо, в нас є такі об’єкти, які взагалі тільки обтяжують нашу фінансову діяльність, по-друге, чи реально віддати ці об’єкти, скажімо, для інвалідів, для ще інших категорій, які сьогодні потребують цього. У нас є такі санаторії чи ось такі оздоровниці... І я думаю, що Федерація профспілок і президія на це теж погодилися б. Тобто, до цього треба підходити реально.
– А Ви можете сказати приблизно, який відсоток із власності профспілок перебуває зараз у реальній власності приватних осіб?
– На жаль, у мене такої цифри немає.
Ви знаєте, чесно Вам скажу, що я, працюючи у Федерації профспілок України, не опікувався питаннями майна. У мене було питання організаційно-кадрової роботи.
– Ваше щастя, мабуть.
Ми сьогодні маємо у власності 80-82 оздоровниці. Четверта частина з них працює неефективно. У нас сьогодні завдання – об’єднати членські організації, щоб це була єдина команда
– Звичайно. Зараз я до цього долучаюся. Я хочу сказати, що десь ми сьогодні маємо у власності 80-82 оздоровниці. На жаль, десь четверта частина з них працює сьогодні неефективно з різних причин.
І ще раз повторюю: треба подивитися на це все тверезими очима і прийняти відповідне рішення. Тому я хочу сьогодні, по-перше, відновити соціальний діалог, сісти за стіл переговорів. Я хотів би сьогодні, щоб і влада повернулася обличчям до цього. Наскільки мені відомо, сьогодні це розуміння є.
І Федерація профспілок України не буде в загоні якомусь. Я відповідаю за свої слова стовідсотково. Вона сьогодні буде виконувати ті функції, які нам потрібні. Для цього у нас сьогодні членські організації створили Федерацію профспілок України. Їх 69: 42 – це галузеві профспілки і 27 регіональних профспілкових об’єднань. Наступне завдання – це об’єднати цих людей, об’єднати ці членські організації, щоб це була єдина команда, яка мала б вирішувати ті завдання, ті питання, які стосуються соціально-економічного захисту членів профспілок. От над цим сьогодні ми будемо працювати.
А питань у нас дуже багато. Ми долучилися зараз дуже серйозно до питань формування бюджету 2012 року. Для нас дуже важливо, щоб там була та соціальна складова, на яку ми орієнтуємося. Я хочу сказати, що це питання і зарплати, це питання і прожиткового мінімуму, які нас хвилюють, це питання зарплати бюджетників, які мали б «забиватися» у державний бюджет. Ми зараз над цим працюємо.
Наступне питання, яке нас хвилює дуже, яким ми маємо займатися, це питання Трудового кодексу. От він уже десяток років не може прийнятися, хоча наші сусіди у Росії, Казахстані цей трудовий кодекс уже прийняли. Важко йде ця робота, тому що ми не хочемо, щоб були погіршені положення Кодексу законів про працю, який зараз існує в нас. Сьогодні це йдуть важкі перемови з роботодавцями, які сьогодні, на наш погляд, послаблюють певні позиції.
– Це цілком зрозуміла ситуація.
– Звичайно, так.
– Пане Кулик, ми з Вами обоє народжені в СРСР. І це не секрет (про це говорив і сам Василь Хара до цього, я думаю, що і Ви не будете з цим сперечатися), що профспілки незалежної України просто перетягнули за собою той тягар останніх років «застою», коли вони фактично перетворилися на буфер між керівництвом підприємства і трудовим колективом.
Звісно, люди отримували путівки. Кращі працівники виробництва мали можливість оздоровитися чи оздоровити своїх дітей. Були санаторії, були якісь пільги. Але все рівно профспілки використовували для того, щоб зменшити можливість прямого спілкування керівництва і колективу.
За роки незалежності, коли Україна зараз живе у період – хтось називає це «диким капіталізмом», хтось називає це «азіатським капіталізмом»,– але так чи інакше ми живемо у період, коли у нас є великі власники, вони мають великі підприємства, є дрібні власники, у них теж працює небагато людей, але права людей не захищені.
Нове – це коли людина має сама обрати собі профспілку і визначити свою активність, а старе залишилося, що профспілка – це ніби щось таке: прийшов, написав заяву про те, що ти працюєш на підприємстві, – тебе додали до профспілки. Ніякого свідомого ставлення до цього немає.
Чи можете Ви змінити свідомість людей, щоб вони зрозуміли, що якщо вони не будуть мати організованого профспілкового руху, то вони й не зможуть захищати свої права перед роботодавцями?
Після радянського періоду я не можу сказати, що всі профспілки стали іншими. Цей синдром залишається
– Абсолютно з Вами згоден. Я хочу сказати, що це абсолютно справедливо, що після радянського періоду я не можу сказати, що всі профспілкові комітети сьогодні, всі профспілки стали зовсім іншими. І дійсно, цей синдром залишається ще у багатьох випадках.
Але, з іншого боку, хочу Вам сказати, що ми маємо дуже багато профспілкових організацій, які відповідально захищають своїх працівників. Я можу Вам навести багато прикладів. Це у профспілці металургів. Це, вважаю, взагалі профспілка європейського типу, яка відверто йде на бій з магнатами, як Ви кажете, на бій з крупними власниками. Це і в Запорізькій області. Це останнім часом були виступи серйозні дуже. Я можу назвати профспілку вугільників, яка дуже серйозно працює. Це і профспілка освітян у нас. Це і медики. Це профспілки, і це профспілкові комітети, які відверто йдуть на боротьбу за свої права.
І хочу сказати, що сьогодні Федерація профспілок України є членом Міжнародної конфедерації профспілок, яка об’єднує десь близько 20 країн світу. Ми є сьогодні є членами Європейської конфедерації профспілок, членами Загальної конфедерації профспілок. І там це профспілки, які є європейськими, будемо говорити, які давно вже стали на цей шлях. І дійсно ми сьогодні робимо все для того, щоб бути саме такими.
Я хочу Вам навести ще такий приклад. Ну от, здавалося, кажуть, що «кишенькові» якісь, до когось там і так далі. Я хочу сказати, що буквально минулого року ми ледве-ледве завершили колективний трудовий спір проти Кабінету Міністрів України за те, що не були виконані норми генеральної угоди. У цей трудовий спір ми включилися. Абсолютно це законно, відповідно до нашого законодавства. І він тягнувся дуже довго. Це була позиція, коли в генеральній угоді було записано, що з такого-то року мінімальна зарплата буде дорівнювати прожитковому рівню. І це не було виконано в 2010 році.
– За всі часи незалежності не було виконано.
У нас є слухач.
Слухач: Може, Вам більш загальні питання підіймати? А то створюється таке враження, що навмисне керівники нашої держави розбивають увесь потік питань на галузеві, тобто підтримують окремо вчителів, лікарів. А нам треба більш загальні, щоб не було в нас бідності.
– Я сказав про те, що Федерація профспілок України для того і створена сьогодні, щоб координувати цю всю роботу. Звичайно, у кожній галузі і в кожному регіоні є свої проблеми. І вони вправі вирішувати їх так, як вони вважають за необхідне. Федерація для того й існує, щоб координувати цю всю роботу. І от цю роботу, скажімо, по державному бюджету, те, що я сказав на початку, не зробить галузева профспілка окремо або обласне профспілкове об’єднання. Це зробить лише Федерація профспілок України.
Або сьогодні у нас є такий спільний представницький орган, який об’єднує не лише Федерацію профспілок України, а інші профспілки і профспілкові об’єднання, спільний представницький орган, який підписує генеральну угоду на рівні держави. Я ж Вам щойно називав той же Трудовий кодекс. І таких питань дуже багато є. Тому ми, звичайно, не замикаємося на вузьких якихось регіональних проблемах або галузевих.
– І ще слухач.
Слухач: Наскільки я зрозумів, Ваша озвучена позиція, що Ви готові профспілкову власність віддати нібито державі.
– Не всю!
Слухач: Згідно з висновками таких компетентних джерел, як Інститут держави і права імені Корецького, фактично вони ж підтвердили, що профспілкова власність є дійсно профспілковою, як така, що перебуває на балансі Федерації профспілок України. Як і Василь Хара заявляв про злочини ГПУ.
Ви будете підтримувати на справедливість політику чи готові здатися?
Мені позиція подобається: що раніше було у віданні профспілок, а не у власності, і було незаконно продано, це ми маємо повернути державі. Те, що документально підтверджено, що це профспілкова власність, – ніхто туди пальцем не порушить, це буде профспілкова власність
– Інститут Корецького підтвердив лише те, що документально підтверджено Федерацією профспілок України, що це її власність. Скажімо, що об’єкти, які були передані у 1990-1991 роках у відання Федерації профспілок України або ті, які збудовані за профспілкові кошти, за профспілкові внески або інші надходження. І це підтвердив Інститут Корецького.
Я ще раз хочу сказати, що я точно знаю, що не всі профспілкові об’єкти, які сьогодні є у віданні Федерації профспілок України, не всі вони є суто профспілковими. Я впевнений у цьому, я це точно знаю, що частина цього майна колись була передана державою. І сьогодні наскільки мені відомо, бо я тоді не працював декілька місяців, до речі, мені ця позиція подобається, було сказано таким чином одним із заступників Генпрокурора: те, що раніше було у віданні профспілок, а не у власності, і було незаконно продано, це ми маємо повернути державі.
Те, що сьогодні є, документально підтверджено, що це профспілкова власність, – ніхто туди пальцем не порушить, це буде профспілкова власність.
І наступне. Те, що зараз є у віданні профспілок, але не продане, але колись було передане державою, то це питання сьогодні ми і хочемо розглядати. Залишити його у віданні профспілок і далі, в управлінні профспілками, не у власності, чи держава забере собі ці об’єкти.
– Пане Кулик, ось на цьому жовтневому зібранні, яке було, Всеукраїнських зборах голів первинних профспілкових організацій, йшлося про те, що треба дуже швидко реформувати Федерацію профспілок. Один з напрямків – це об’єднання і укрупнення цих первинних структур.
Але, звісно, що все це впирається у те, що українці не хочуть об’єднуватися, кожен хоче хоч трьома людьми, але керувати.
– Сам собі гетьман.
– Так що ж робити? Як реформувати будете Федерацію профспілок України?
– Я знаю цю проблему. Вона вже давно існує, ця проблема. Зокрема, ця проблема існує сьогодні у профспілках машинобудівного комплексу. У нас зараз 9 чи 10 галузевих профспілок: «Машприлад», «Машметал», «Автосільгоспмаш»і так далі. Десь переплітаються їхні функції, їхні дії якось переплітаються.
Я не бачу у цьому нічого поганого, щоб, скажімо, всередині федерації створювалася якась асоціація цих профспілок. Це була б економія коштів, мені здається, це була б краща координація дій. Думаю, що це було б нормально.
Але це питання вивчається, тому що сьогодні Федерація профспілок України фактично конфедерація – 69 членських організацій, які створили Федерацію профспілок України. Кожна з них є юридичною особою, яка має статут, яка має свої угоди галузеві, регіональні і так далі. Тобто, це конфедерація, фактично. Наше завдання – координувати цю роботу і допомагати їм краще працювати.
– У нас є слухач.
Слухач: Велике прохання, щоб Ви захистили наші санаторії профспілкові.
Друге питання. Ваш попередник, керівник Стоян, вніс у Трудовий кодекс робочий тиждень аж 48 годин. Що це таке?! Можете захистити нас, щоб 40 або 41 година? І в Трудовому кодексі ввели таке поняття, як невідповідність посаді. За це можна, якщо людина щось не так зробила, виганяти з роботи.
І останнє. Як це може бути в нашій країні – зарплата мінімальна 985 гривень, а товариш Пшонка отримує 75 тисяч?! Ви можете якось на це вплинути?
У нас 247 позицій, з якими ми не згодні сьогодні у проекті Трудового кодексу. Сьогодні у Трудовому кодексі молода людина, яка прийшла на перше робоче місце, – роботодавці пропонують протягом першого року роботи платити їй 85% від мінімальної зарплати
– Я не знаю, звідки у Вас такі дані. Я про зарплату Генпрокурора не знаю. Це вперше від Вас чую.
Звичайно, те, що Ви торкнулися питань Трудового кодексу, то дійсно ми зараз над цим працюємо. І ті питання, які Ви зараз озвучили, теж у полі нашого зору. Я хочу сказати, що одне з того, що нас хвилює сьогодні, це звільнення працівників, тим більше – профспілкових активістів – без згоди профспілкового комітету. Це інші питання. У нас десь 247 позицій, з якими ми не згодні сьогодні у проекті Трудового кодексу. Він ще не прийнятий. Наскільки мені відомо, він мав розглядатися в другому читанні у четвер. З розгляду це питання зняте. І буде йти ще напрацювання.
Я хочу сказати, що ми дуже плідно працюємо з віце-прем’єр-міністром Тігіпком. Учора ввечері була зустріч з цього приводу, і післязавтра о 9-ій ранку ми збираємося з питань Трудового кодексу. Нам приємно, що останнім часом пішло розуміння від Кабміну, пішло розуміння від окремих груп роботодавців, які схиляються до наших позицій, які ми пропонуємо, які ми відстоюємо сьогодні.
Скажімо, сьогодні у Трудовому кодексі молода людина, яка прийшла на перше робоче місце, скажімо, після школи, – роботодавці пропонують протягом першого року роботи платити їй лише 85% від мінімальної зарплати. Це ж погано. Чому така дискримінація? Можливо, це геній якийсь прийшов. І дуже багато таких питань, над якими Федерація профспілок дуже плідно працює.
Що стосується майна, то сьогодні стоїть питання про те, що кожен член профспілок відчув, що це його майно, це не лише майно Федерації профспілок або керівників. І ми сьогодні шукаємо формулу, як це було б. Чи це могло б бути здешевлення путівки чи якісь соціальні допомоги і так далі. Зараз над цим працює Федерація профспілок України.
– Скажіть, будь ласка, у чому основа незалежності профспілок?
Я не сповідую авторитарний стиль. І хочу на цьому тлі вирішити питання
– Перш за все, це відверта позиція і послідовна позиція у соціальному діалозі.
Хочу сказати, що у профспілок є два шляхи боротьби. Перший – це переговорний процес, до якого я тяжію більше. Я взагалі не сповідую авторитарний стиль. Я людина демократична, дипломатична. І хочу на цьому тлі вирішити питання.
І друге питання – це протестні акції. Це можуть бути пікетування, бойкотування, страйки і так далі.
– А членські внески? От якщо я є свідомим членом профспілки і розумію, що від того, що я буду відраховувати профспілці, буде залежати те, наскільки мої права будуть захищати, – може це бути основою зараз в Україні? Чи це ще фантастика, мрія?
– Поки що це фантастика.
Хочу сказати Вам сьогодні, що частина членських внесків залишається у первинних профспілкових організаціях, левова частка. У всьому світі членські внески платять не у первинну організацію, а платять у профспілку. І тому там формуються фонди і страйкові фонди, і фонди солідарності і таке інше.
До речі, за ці кошти вони вчать наших профспілківців – у них ці фонди вільні.
– Отже, ще роботи і роботи, фактично не початий край.
– Звичайно.