Антон Кориневич – доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса ШевченкаУ Міжнародному суді у Гаазі цього тижня завершилися перші публічні слухання у справі за позовом України проти Росії. Представники України навели свої аргументи, чому вони вважають, що Росія порушила конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Представники Росії натомість наполягали, що звинувачення України – то взагалі не справа суду ООН. Разом із юристом-міжнародником Антоном Кориневичем Радіо Свобода вирішило відповісти на найпоширеніші запитання по темі.
У січні 2017 року Україна подала проти Росії позов до Міжнародного суду ООН – в рамках Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Тут варто сказати про особливість цього суду в Гаазі: він розглядає суперечки між державами, що пов’язані з порушенням міжнародних договорів. Позов України базується на згаданих вище двох конвенціях.
З перекладом позовних вимог повністю можна ознайомитися за посиланням. Якщо коротко, то, по-перше, Україна звинувачує Росію у підтримці бойовиків на Донбасі, й оскільки, відповідно до позиції української сторони, бойовики у зоні конфлікту вчиняють акти тероризму, то Росія підтримує тероризм. По-друге, Україна заявляє, що Росія у Криму порушує права неросіян, а саме – етнічних українців та кримських татар.
Такий крок виглядає найбільш очевидним, але, як пояснює Антон Кориневич, не все так просто. «Анексія Криму – це найгірше, що могло статися в міжнародному праві, – каже він. – Але немає міжнародного договору, за яким Україна може притягти Російську Федерацію за руку в Міжнародний суд і сказати: ти будеш відповідачем. Крім того, в цьому випадку немає спору: Російська Федерація абсолютно точно не права».
Особливість цих двох конвенцій, у порушенні яких Україна звинувачує Росію, що вони передбачають обов’язкову юрисдикцію Міжнародного суду. «У міжнародному праві часто немає обов’язкової юрисдикції судового органу, – пояснює Антон Кориневич. – Якщо в Україні вас викликає суд як відповідача, ви зобов’язані прийти. У міжнародному праві держава може сказати: я не хочу це вирішувати в суді, давайте переговори або арбітраж. Але ці два договори конкретно прописують, що всі держави-учасниці (Статуту ООН – ред.) визнають обов’язкову юрисдикцію Міжнародного суду. У цьому випадку Росія була зобов’язана з’явитися в суд як відповідач».
Росія під час публічних слухань очікувано спростовувала аргументи України, зокрема й послуговуючись відомими раніше міфами російської пропаганди. Водночас представники Росії в цілому наполягають, що звинувачення України взагалі не є предметом розгляду у Міжнародному суді, що це – не його юрисдикція.
Вони не зовсім завершилися – публічні слухання ще будуть. Цього тижня завершилися слухання у рамках першого етапу, коли суд має вирішити, чи є підстави застосувати до відповідача тимчасові заходи. Тимчасові заходи – це заходи, які суд може вимагати від відповідача на час розгляду справи. Якщо узагальнити, то Україна просить суд зобов’язати Росію на час розгляду справи не підтримувати бойовиків на Донбасі, а також не дискримінувати неросіян у Криму. Українська сторона очікує, що рішення щодо тимчасових заходів можуть ухвалити до кінця квітня.
Другий етап – юрисдикційна стадія, коли суд вирішуватиме, чи належать порушені Україною у рамках позову питання до його компетенції. І третій етап – розгляд справи по суті.
На думку Антона Кориневича, йдеться про 5-6 років.
Може. «Все те, що відбувається на Донбасі, – це, дійсно, війна, – каже Антон Кориневич. – Але на чому наполягає Україна, і мені це подобається: в ході цієї війни вчиняються дії, які можуть кваліфікуватися як терористичні акти. Обстріл маршрутки під Волновахою, обстріл Краматорська, обстріл Маріуполя, збиття MH17 – Україна буде доводити, що ці дії були терористичними актами і що Російська Федерація відповідає за ці дії, тому що вона надавала всі необхідні засоби для того, що ці дії вчинялися, порушивши таким чином згадану конвенцію».
Цілком. Це стосується і тимчасових заходів, якщо суд ухвалить рішення на користь України на цьому етапі, й вердикту за підсумками розгляду справи по суті. Якщо країна відмовляється виконати рішення Міжнародного суду, ООН має лише один інструмент, щоб до цього змусити – рішення Ради безпеки. Як постійний член, Росія має там право вето і може заблокувати будь-яке рішення, яке їй не до вподоби.
«Навіть якщо Росія відмовиться виконувати рішення, у нас буде вердикт головного судового органу світу, юридично обов’язковий, – каже Антон Кориневич. – Це вже не політика – це юридичне рішення, яке покладає на державу юридичні зобов’язання. Ні про яке зняття санкцій уже не йтиметься – Росія потрапить у категорію зовсім інших держав».