В Україні невпинно росте попит на історичну літературу. Інтерес до минулого найяскравіше проілюстрував успіх новинок на львівському «Форумі видавців». Тож, що нового та цікавого почитати про українську історію? Та яке коло історичних питань охоплюють сучасні автори? Про це читайте у нашій підбірці.
Відомий український історик-козакознавець Віктор Горобець презентував дві історичні праці. Перша стосується не конкретної історичної постаті, а феномену козацької революції періоду кінця XVI–XVII століття, а надто її ключовому моментові – Хмельниччині. Звитяги й поразки – це і є основна тема книжки, в якій автор намагається не стільки аналізувати успіх тогочасних подій, скільки демонструє суперечливість історичних моментів:
«Було достатньо героїзму, було достатньо і зрад, величі духу, але ця велич відтіняла й ницість духу інших. Будь-яка історична подія не є результатом якогось там футбольного матчу, де можна чітко сказати, хто переміг, а хто програв».
За словами Віктора Горобця, українське сьогодення багато в чому було визначеним завдяки козацькій революції:
«Коли ми говоримо про подію такого масштабу, то головним її результатом є факт того, що Україна як така відбулася. Вже в середині XVIІ століття ми маємо українське відродження, побудову української модерної нації».
Друга праця, яку презентував Віктор Горобець – «Гетьман Руїни. Іван Брюховецький та Москва». У ній автор розповідає історію лівобережного гетьмана Івана Брюховецького в контексті його стосунків із Запорозьким козацтвом, з правобережним гетьманом Петром Дорошенком, єпископом Мефодієм. Як розповів автор Радіо Свобода, постать Брюховецького є однією із найменш досліджених серед всіх українських гетьманів, але водночас – чи не найбільш загадковою та суперечливою:
«Попервах він декларує свої наміри жити з Москвою в дружбі. Пізніше це трансформується в ідею «одружитися на Москві», але під кінець життя ми бачимо, що саме Брюховецький піднімає потужне антимосковське повстання».
То чому ж промосковський гетьман стає антимосковським? Віктор Горобець пояснює цю логіку в аналогії із Богданом Хмельницьким:
«Його, як і Брюховецького, підвела логіка розвитку взаємин – Хмельницькому вдалося уникнути відвертого антимосковського виступу, а по відношенню до Брюховецького обставини склалися таким чином, що без цього виступу козацтву не можна було розвиватися, а на українській державності було б поставлено хрест».
Автор намагається аналізувати мотиви вчинків Івана Брюховецького, його логіку поведінки, аби реконструювати тогочасні події та описати його вплив на українську історію.
У традиційному історичному наративі провісником Другої світової війни виступає пакт Молотова-Ріббентропа, укладений у серпні 1939 року. Натомість Іван Гоменюк апелює до давніших історичних подій – територіальних, національних та економічних суперечках між країнами Центрально-Східної Європи в період між двома Світовими війнами. Дипломатичні інтриги, територіальні претензії та прикордонні конфлікти – саме ці питання є в центрі уваги книжки Івана Гоменюка. На думку автора, причини Другої світової не можна зводити до традиційних історичних версій, необхідно досліджувати «провісників» у більш широкому контексті:
«Чому я назвав «провісники» – бо війна не виникла нізвідки. Після Першої світової війни Центрально-Східна Європа, яку я розумію як територію від Рейну до Волги, була об’єктом маси конфліктів – ідеологічних, національних і так далі».
При прочитанні «Провісників…» мимоволі проводиш аналогії із останніми подіями на пострадянському просторі. Щоправда, сам Іван Гоменюк стверджує, що навмисне намагався не проводити прямих аналогій із сьогоднішньою історією, але за нього це вже зробили читачі:
«Як на мене, те, що відбулося з Кримом і потім частково з Донбасом – це пряма аналогія із Судецькою областю і тим, як Гітлер добивав Чехословаччину – про це кажуть навіть сторонні люди».
Саме тому, ця книжка може не лише розширити уявлення про Другу світову війну та її передумови, а й дати підстави поміркувати про сьогодення.
Це україномовне доповнене видання праці професора історії й директора Українського інституту при Гарвардському університеті Сергія Плохія, яке розповідає про вбивцю Степана Бандери та Лева Ребета – Богдана Сташинського. Крізь призму його біографії розкрито історію вбивств лідерів українських націоналістів. У березні 2017 року Служба зовнішньої розвідки України оприлюднила й виклала у відкритий доступ кількадесят томів донедавна секретних документів радянських спецслужб. Нова українська версія «Вбивства в Мюнхені» доповнена цими розсекреченими даними, які проливають світло на дійсні мотиви та наслідки дій Богдана Сташинського – простого сільського хлопця із Львівщини, який став інструментом для вбивства лідерів націоналістичного руху.
На думку редактора історичного ресурсу «Пустощі Східноєвропейської Кліо», екс-керівник архіву СБУ Івана Гоменюка, «навіть для тих, хто не знайомий із темою, для кого ім’я Бандери чи слова «СРСР» та «КДБ» нічого не значать – ця книжка читатиметься як захопливий детектив».
Іван Гоменюк в ефірі Радіо Свобода зазначив, що розсекречені документи відкривають нові факти про Сташинського:
«З точки зору радянських спецслужб, у Сташинського були беззаперечні досягнення. Та він весь час перебував під контролем, весь час його перевіряли – це було видно. І це показує гостроту боротьби. Що ми можемо побачити в розсекречених документах – це те, що у нього були особисті мотиви до вбивства. Але, можливо, й каяття було через те, що він зробив».
Згодом втеча Богдана Сташинського на Захід змусила радянські спецслужби переглянути методи своєї роботи, зазначає Іван Гоменюк:
«На початку 1960-х вже був Гагарін, на Заході ліві кола в захваті від СРСР, вже ніби нема Сталіна й ГУЛАГу, є певний розквіт, в СРСР приїжджають іноземні туристи – і тут виявляється, що СРСР підсилає вбивць, радянські посольства переповнені агентами і резидентами, які працюють на цей терор».
Це книжка про доленосні випадки в українській історії, про те, якою Україна могла би бути, але випадково не стала. Третє видання «Української якбитології» є логічним продовженням аналізу втрачених можливостей та доленосних випадковостей української історії. Починаючи від хрещення Руси князем Володимиром, в книжці описуються конкретні історичні події, а згодом наводяться альтернативні сценарії їхнього розвитку, які з тих чи інших причин, обставин так і не стали дійсністю.
Видання доповнене п’ятьма новими розділами, три з яких присвячені подіям 2013-2014 років – Євромайдану, анексії Криму та війні на Донбасі. Дмитро Шурхало наводить приклад розгону студентів на столичному майдані Незалежності у ніч із 29 на 30 листопада 2013 року:
«Якби цього розгону не сталося то українська історія могла б бути зовсім іншою. Якоїсь необхідності в розгоні насправді не було – а студенти за кілька днів самі збиралися розійтися. Янукович просто зробив велику дурницю».
На перший погляд може здатися, що «Якбитологія» – це фантазії автора на тему історії, медитації про те, якою Україна могла б бути, якби не ті чи інші випадки. Насправді ж, це привід замислитися над тим, що, за певних обставин, непередбачувана випадковість має вирішальне значення, зазначає Дмитро Шурхало:
«Є книжка Нассіма Талеба, «Чорний Лебідь» – вона про випадковості насамперед у фінансово-економічній сфері. Там Талеб зазначає, що наш мозок просто перенасичений причинністю – мовляв, простіше сказати «тому що», ніж визнати значення випадку. А насправді, випадок має дуже важливе значення. Моя книжка – про «чорних лебедів» української історії».
