Із початку 2019 року в Україні вбито понад 50 дітей, тож поліція просить Верховну Раду посилити захист дітей від насильства. Зокрема, мова йде про сексуальне насильство над дітьми. До таких вимог долучилися депутати, міністри, юристи та значна частина українського суспільства. Законопроект №6607 перебуває в парламенті з 2017 року і проти його ухвалення виступають відомі правозахисники.
Гості: Олена Рихальська,кандидат психологічних наук, психотерапевт; Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи
Дата публікації: 03.07.2019
Психотерапевт Олена Рихальська спостерігає зростання психічних загострень у певної категорії людей. На загострення може впливати як ситуація в країні, так і економічний стан:
«Ці люди вистрілюють і скоюють такі речі, які б вони не вчинили, якби були під наглядом медиків чи жили б у стабільній державі»
Правозахисник Євген Захаров не погоджується із твердженням, що кількість цих злочинів значно виросла:
«Дані, які надає поліція, свідчать, що кількість злочинів зменшується і це відповідає дійсності щодо зареєстрованих злочинів».
Насправді, не лише поліція. А й чимало громадських діячів, юристів, народних депутатів, міністри і ще тисячі людей, які підписали електронну петицію з вимогою до депутатів ухвалити законопроект №6607.
Законопроект, зокрема, пропонує:
- збільшити відповідальність за статеві злочини проти дітей, зокрема запровадити можливість довічного позбавлення волі таких злочинців
- створити реєстр таких злочинців. Пропонували відкритий, щоб кожен громадянин міг мати до нього доступ, але врешті зійшлися на закритому (із доступом лише для певних органів)
- запровадити хімічну кастрацію
Ухвалювати цей законопроект не можна, бо він юридично нікчемний, стверджує директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. Далі наводимо його цитати з аргументами:
– Законопроект не витримує критики. Посилення відповідальності аж до довічного позбавлення волі, причому із плутаниною в статтях.
– Порушує парадигмальні засади українського кримінального закону, має купу суперечностей
– Пишуть, що за тяжкі і особливо тяжкі злочини, після того, як людина відсидить 9 років, тільки після того може бути застосований захід «хімічна кастрація». Але за тяжкі злочини не можна засудити більше ніж на 10 років. Тяжкі – це від 5 до 10. Тобто така норма фактично зобов’язує суди за тяжкі злочини карати не менше ніж на 9 років
– Кажуть про довічне позбавлення волі. Але для неповнолітніх воно заборонено напряму. Уявіть ситуацію, коли неповнолітній вчинив злочин стосовно малолітнього, а таке буває, на жаль. Як можна засудити його до довічного, якщо це заборонено напряму кримінальним законодавством?
– Врешті, довічне покарання, яке там вводиться, воно безальтернативне, що прямо суперечить принципам кримінального права. Йдеться про індивідуальність покарання, що суддя має ухвалити рішення з урахуванням особистості підсудного і так далі
– Треба розбиратися, слухати аргументи спокійно, а не суто популістськи наполягати на ухваленні.
Автори законопроекту стверджують, що реєстр потрібен для того, аби полегшити роботу правоохоронцям і не допустити засуджених за статеві злочини проти дітей до роботи в дитячі заклади.
Спочатку хотіли зробити такий реєстр відкритим, щоб кожен громадянин мав до нього доступ, але потім зійшлися на тому, що реєстр має бути закритим і доступ до нього можуть мати лише органи юстиції та правоохоронні органи. У дитячих закладах при цьому мали б робити запит до цього реєстру перед прийняттям співробітників на роботу.
Заступник голови Національної поліції України В’ячеслав Аброськін переконує, що такі злочинці найбільше бояться розголосу і це має бути додатковим аргументом за створення реєстру.
Олена Рихальська, психотерапевт: Вони справді бояться розголосу. Але такі люди перш за все – психологічні боягузи. Якщо подивитися психотерапевтично на цю проблему, то люди такими не народжуються, це не передається генетично. Ніхто ще не довів подібного. Це процес виховання, результат накопичення психотравматичних ситуацій в дитинстві. Я вивчала це прискіпливо і одна з тез, яку я для себе зрозуміла – педофіл проецирує себе і нападає на дитину саме в тому віці, в якому він сам отримав травму, глибоко психологічну і глибоко руйнівну.
Євген Захаров, правозахисник: Цей реєстр абсолютно непотрібний. Пан Аброськін каже, що злочинці виходять з в’язниці і скоюють злочини. Насправді, ті, хто скоює такі злочини, відомі Національній поліції і на кожного є в них інформація.
І головне – в наших умовах, коли в нас постійне зловживання правом, не можна це робити. Ті кримінальні справи, які потрапляли мені по цих злочинах, в яких мені доводилося розбиратися, в жодному випадку не було такого, щоб у мене не було сумнівів у справедливості вироку. Були і сфабриковані справи – або з політичних, або з економічних мотивів і я побачив, як це відбувається.
А виправдувальних вироків по цих обвинуваченнях я не знаю жодного. Тобто, якщо є таке обвинувачення, то людина буде засуджена, навіть, якщо в неї є алібі.
Хімічну кастрацію пропонують запровадити не як покарання, а як добровільний захід медичного характеру для хворих на педофілію. Застосовувати його пропонують лише до засуджених за статеві злочини проти дітей, які відбули покарання не менше ніж 9 років позбавлення волі, і має підтверджений діагноз. За всіх цих умов, засуджений може піти на хімічну кастрацію в обмін на свободу.
Олена Рихальська, психотерапевт: Це правда медичний захід. Але, на жаль, педофілію не лікують. При всіх медикаментозних та психотерапевтичних можливостях – це не можливо. В мозку все одно залишається патологічне вогнище, яке провокує людину повторите це знову і знову.
Звісно, є прояви сили волі, коли він себе стримує, але це повторюється завжди. Тому метод хімічної кастрації – це найбільш лояльний захід до таких людей, бо вони небезпечні для дітей, небезпечні для суспільства, бо колишніх педофілів не буває, на жаль.
Євген Захаров, правозахисник: Я спілкувався з багатьма психіатрами і всі вони кажуть, що ніяка кастрація – ні фізична, ні хімічна не рятує від цієї хвороби, вона нічого не дає.
Якщо запроваджувати хімічну кастрацію, то має працювати система експертиз, яка визначить, наскільки людина хвора, і підтвердити діагноз «педофілія».
Судові психіатри, які мають проводити ці експертизи, вони не здатні наразі фахово проводити такі експертизи. Вони не навчені, дуже бояться поставити такий діагноз, оскільки доказова база дуже слабка, природа явища до кінця не відома.
Євген Захаров, правозахисник: Зрозуміти за зовнішнім виглядом, чи є людина педофілом, не завжди можливо. Часто це сімейна людина, яка має дітей, і ніколи не скажеш, що вона на подібне здатна.
Є певна категорія, характерна, по яких можна побачити ознаки цього відхилення. Але це значно рідше буває.
Олена Рихальська, психотерапевт: Педофіли вишукують дуже підступні способи, наприклад випускають кошеня і просять дитину допомогти його впіймати та принести в машину, або дзвонять у двері і кажуть, що помирає собака.
Тобто є педофіли зі сторони, але частіше вони проникають у життя родини. Це якийсь брат брата, брат друга, сусід, який починає приділяти більше уваги вашій дитині, ніж йому, дорослій людині, насправді потрібно в житті. От попроси дорослу людину посидіти з дитиною, їй буде або ніколи, або вона погодиться на сьогодні, а на завтра вже точно – ні, бо в кожного є свої справи.
Педофіл створює систему для завоювання довіри дитини за принципом «я дорослий, але я такий, як ти», начебто він розуміє дитину, робить вигляд, що так само не може відтискатися, що має таку саму колекцію ляльок, що має секретики.
Євген Захаров, правозахисник: Треба змінити законодавство щодо цих злочинів сексуальної спрямованості. Наше законодавство не відповідає міжнародним стандартам. По всіх статевих злочинах абсолютно. І цю роботу ведуть, але це дуже мало кого цікавить, на превеликий жаль, а тут … можна попіаритись, насправді.
Треба провести ревізію і перегляд тих вироків, які вже були винесені по таких справах. Через зловживання правом чимало людей засуджені без вини, зазначає парвозахисник, і наводить приклад, коли у справі «пологовського маніяка» Сергія Ткача були засуджені 18 осіб за вбивства, яких не скоювали. Пізніше Ткач в них зізнався і назвав всі обставини. З цих 18 осіб зізнання були отримані під тортурами, зазначає Євген Захаров і додає, що у випадку з маніяком Онопрієнком було так само засуджено невинних людей до того, як його упіймали.
Олена Рихальська, психотерапевт: На сьогодні законодавством ми точно не захищені, не лише в цій сфері.
Треба правильно спілкуватися з дітьми. Дитину не можна лякати. Щойно ви налякаєте, цю інформацію дитина відсторонює як тривожну, і вона як чистий лист, на який можна вплинути.
Не можна забороняти. Всі заборони дітьми, аж до юнацького віку, сприймаються як «а я це зроблю» – подолання забороненого і недоступного.
Не можна казати: «Якщо ти побачив дядю, він тобі пропонує цукерку, ніколи не йди до нього», – тим більше наказово, ця інформація або дуже негативна з точки зору сприйняття, або не має жодної користі.
Дитині треба доносити інформацію не напряму. Наприклад, ви розмовляєте з подругою, дитина грається, але все одно вас підслуховує. Ви кажете: «От була така ситуація, коли…» – і далі історія за схемою: дитина зробила не той висновок, зробила не так і з нею відбулося щось погане. Знову ж таки тут вікова психологія – треба враховувати і вік дитини їй 5, 10 чи 15 років.
Ніколи дитина не потрапить до рук педофіла, якщо батьки будуть уважні.