Знайти захист в Україні важко, стверджують іноземні громадяни. В Державній міграційній службі запевняють, що все відбувається за європейською процедурою. Втім, деякі біженці вимушені судитися за право отримати притулок і навіть вкотре перемагати, як, наприклад, громадянка Росії Жанна Шумак . Що відбувається в Україні з біженцями різних країн та чому це є важливим питанням?
Дата публікації: 26.09.2018
За даними Державної міграційної служби, за перше півріччя 2018 року надійшло 352 заяви від осіб, які хочуть отримати статус біженців або потребують додаткового захисту.
«В 2017 році таких заяв було 771, в 2016-му – 656 заяв, в 2015-му – 1433 заяви і в 2014-му – 1173», – повідомив Радіо Свобода речник Державної міграційної служби Сергій Гунько.
Всього в Україні вже близько 3,2 тисячі біженців або людей, які отримали додатковий захист, зазначає радник з питань довгострокових рішень Представництва Агентства ООН у справах біженців в Україні Олена Турчин.
«Серед них 1800 – це чоловіки, 800 – жінки, 650 – діти. Ще є близько 5,5 тисячі шукачів захисту», – додає вона.
Найбільше звертаються громадяни таких країн: Афганістан, Сирія, Росія, Сомалі та Ірак, за даними ДМС.
У представництві Агентства ООН у справах біженців в Україні робили дослідження щодо професійної приналежності цих людей.
«За професіями дуже часто це люди, які працювали в торговій сфері, викладачі, шкільні вчителі, люди робітничих професій – столяри, сантехники, електрики і швачки. Зустрічаються лікарі. І найважче в інтеграції – філософам, архітекторам, людям творчих професій, бо неофіційно заробляти, будучи фахівцем такої сфери дуже важко. Часто це також перекладачі і журналісти», – розповідає Олена Турчин.
«Ви не повірите, але вони дуже часто не знають про Україну. Коли вони тут опиняються, то думають, що вони у Європі. Часто люди не знають різниці між Європейським союзом і Європою. І за певний період перебування для них відкривається гірка реальність», – зазначає Олена Турчин.
Люди з різних причин опиняються в Україні, пояснює вона, а потім вже вирішують просити захисту тут. Цілеспрямовано до України їдуть частіше ті, хто розуміє, що йому буде легше інтегруватися.
«Якщо люди вимушені покинути свою домівку, то, напевно, що людям з країн колишнього Радянського Союзу легше буде інтегруватися в Україні», – зазначає радник з питань довгострокових рішень Представництва Агентства ООН у справах біженців в Україні.
«При отриманні статусу біженця виплачується одноразова допомога – 17 гривень», – зазначають в Державній міграційній службі. І на цьому все, що стосується соціального забезпечення чи якихось виплат з бюджету.
Статус біженця, по суті, надає іноземцям права, ідентичні тим, якими користуються громадяни України.
«Статус біженця в Україні передбачає насамперед легалізацію і законне перебування на території України. Тоді вони дійсно користуються всіма правами громадян України за виключенням спеціальних прав, таких як брати участь у виборах, обиратися, працювати на державній службі тощо», – пояснює речник ДМС Сергій Гунько.
«Ніяких виплат, медичного страхування чи забезпечення в Україні він не надає. Але він надає якусь певність людині, це є легальний статус для перебування в країні. Зі статусом біженця людина може претендувати на роботу на таких самих засадах, як громадянин України, тобто без особливих дозволів на працю. Таким чином людина може забезпечувати сама себе і свою родину. Людина буде працювати, офіційно сплачувати податки і, відповідно, в перспективі приносити користь і державі, яка надала їй захист», – зазначає радник з питань довгострокових рішень Представництва Агентства ООН у справах біженців в Україні Олена Турчин.
Наразі юридичний супровід, соціальну та освітню допомогу надають Агентство ООН та УВКБ ООН у співпраці з кількома громадськими організаціями.
Якщо говорити про житло, то в Україні є три центри, в яких тимчасово можуть розмістити біженців: в Закарпатській, Одеській та Київський областях, загальна кількість місць в яких до 400, зазначає речник ДМС.
«Місця в цих центрах ми надаємо соціально вразливим категоріям біженців – шукачів притулку: це насамперед діти без супроводу дорослих, одинокі жінки з дітьми, люди, які піддавалися тортурам тощо», – пояснює Сергій Гунько.
У ДМС запевняють, що не важко, а от свідчення шукачів захисту та дані Представництва Агентства ООН у справах біженців в Україні кажуть, що вкрай важко.
«Не лише законодавство, але і практики його застосування цілком відповідають практиці іноземних країн. В нас немає такого, що недостатньо чогось. В нас багаторівнева процедура, особа подає документи за місцем фактичного перебування до територіального органу міграційної служби, там з нею проводять інтерв’ю. Загалом в Україні процедура далеко не найдовша, одна з найкоротших – вона триває до півроку. В інших країнах вона триває і два, і три роки», – наголошує Серій Гунько та зазначає, що процедура відповідає європейським і міжнародним стандартам. Ті, люди, які подали заяви, мають документ, що дозволяє їм офіційно працевлаштовуватися, додає він.
Олена Турчин розповідає, що на практиці це не працює. Що в ДМС є брак або повна відсутність перекладачів, неузгоджене трактування законодавства та певних процедурних моментів, через що затягується навіть процес подачі заяви.
«На жаль, процедури в Україні є ще дуже далекими від кращих європейських практик прийому біженців та міжнародних стандартів».
Врешті люди вимушені працювати неофіційно, додає Олена Турчин.
«Шукачі захисту – найвразливіша категорія, бо це люди, які ще не мають багатьох прав в Україні. Наприклад, вони не мають доступу до медицини. Теоретично він є, але медицина має бути для них платною, що вони не можуть собі забезпечити. Вони не можуть заробляти собі на життя, працювати офіційно, їм треба одержувати дозвіл на працю. І навіть дозвіл на працю треба отримувати в такому порядку, щоб роботодавець запропонував 10 мінімальних зарплат, як заробітну плату. Дуже часто ці люди не мають відповідних кваліфікацій, вони ще не знають мови аби претендувати на такі посади і на таку роботу», – зауважує радник з питань довгострокових рішень Представництва Агентства ООН у справах біженців в Україні.
За статистикою, яку озвучила Олена Турчин, за 2017 рік в Україні статистика визнання заяв на статус біженців чи додатковий захист була близько 27%, а за 2016 і 2015 роки – менше ніж 17%, в той час, як в Греції близько 70-80%.
У умовах відтоку робочої сили за кордон, вони часто вже є готовими спеціалістами, яких лише необхідно інтегрувати у суспільство.
«Я не певна, що біженці є глобальним вирішенням проблеми відтоку кадрів за кордон. Але це може бути дуже правильним підходом держави до заповнення вакансій і вирішення цієї проблеми, принаймні, частково», – вважає Олена Турчин.
Ці люди не є навантаженням на соціальну систему держави, втім, можуть зробити свій внесок в розвиток суспільства, зазначає вона і наводить приклад Німеччини.
«Країна Німеччина дуже добре зрозуміла, що приїжджає готовий спеціаліст – його треба навчити мови і адаптувати до місцевої культури. Не потрібно вкладати кошти в освіту цієї людини, вона вже готовий фахівець, буде сплачувати податки і працювати у суспільстві, яке потребує робочої сили».
Олена Турчин пояснює, що не варто боятися, ніби люди з іншої країни відберуть в українців робочі місця.
«Ми всі розуміємо, що в Україні, якщо на одну посаду претендуватимуть українець і людина з іншої країни, з недосконалим знанням українською, або лише зі знанням російської, то в неї немає шансів», – зазначає вона.
«Така думка дуже часто звучить. Для мене особисто це твердження є дивним, бо коли в тебе в країні війна, ти б мав краще розуміти, що означає війна, втеча і неможливість отримати захист у своєї держави. Таке твердження звучить часто, але, як на мене, є дуже популістським», – зауважує радник з питань довгострокових рішень Представництва Агентства ООН у справах біженців в Україні Олена Турчин.
В даному разі надзвичайно важливим у питаннях інтеграції є ставлення самих українців – наскільки вони готові прийняти в суспільство, створити належні умови.
«Коли в країні війна, захист своїх громадян, відповідальність лягає на державу. Ці люди не можуть отримати захисту своєї власної держави, тому вони були змушені перетнути державний кордон і просити захисту деінде», – нагадує Олена Турчин.