За даними Світового банку в Україні за межею бідності проживають 25% населення. Проблема бідності стосується, звісно, всіх країн. Методика її розрахунку різниться, в залежності від рівня розвитку країни. В Євросоюзі, за їхніми підрахунками, у 2016 році за межею бідності перебували 24% жителів країн ЄС, найбільше – в Болгарії, Румунії і Греції. Що можливо зробити, аби допомогти людям в скруті та які практики існують в Україні та Європі?
В студії Радіо Свобода: Юрій Ліфансе, голова Спільноти святого Егідія в Києві
Дата публікації: 23.08.2018
В європейських країнах здебільшого не прийнято викидати їжу та продукти. Ресторани в кінці дня віддають непродані страви волонтерам, які роздають їх бідним. Європейські супермаркети так само вчиняють із продуктами, термін придатності яких добігає кінця. Підприємцям простіше віддати продукти на благодійність, ніж викинути, бо чим більшим є обсяг сміття, тим більше доведеться сплатити за його вивезення.
В Україні теж є подібні практики, втім вони не настільки поширені.
В Києві та у Львові так само деякі ресторани віддають їжу, що залишається в кінці робочого дня. Є великі проекти, які повністю існують за рахунок їжі, подарованої з ресторанів, зазначає Юрій Ліфансе, голова Спільноти святого Егідія в Києві, яка допомагає бідним людям.
Більшість їжі в спільноті все ж таки готують за власний кошт.
«У Івано-Франківську та Львові простіше знайти готову їжу. В Києві нам простіше знайти гроші, щоб купити їжу. В Харкові – це допомога приватних осіб, які дають гроші або купують продукти. Це ще залежить від розвитку ресторанного бізнесу. Львів переповнений ресторанами, то є більше дверей, де можна знайти допомогу», – ділиться Юрій Ліфансе спостереженнями регіонального характеру...
Найбільші гуманітарні програми – це релігійні організації. Більшає і громадських ініціатив. Особливо це стало помітно після Майдану, розповідає гість програми «Свобода в деталях».
«Не завжди вони оформлені в організації, багато просто приватних ініціатив. Є люди, які жертвують десятки тисяч. Але найголовніше джерело фінансування – це ми самі. Як мінімум 50-60% бюджету – це наші особисті гроші, які ми витрачаємо. В спільноті жодна людина не отримує зарплатні. Тобто в кожного є своя робота, ми заробляємо», – пояснює він.
Ситуація в Україні дещо інакша, ніж в Європі.
«Якщо в Європі людям вистачає тої їжі, яку вони споживають на роботі, то в нас, скоріш за все, працівники візьмуть ті надлишки їжі додому, аби нагодувати свою родину», – вважає голова Спільноти святого Егідія.
Існує і недовіра між суспільством та комерційними установами, не і не уникнути корупційних питань.
«В тому числі є корупція. В Україні дуже важко документально оформити співпрацю щодо передачі продуктів, термін споживання яких добігає кінця. Деякі великі мережі викидають продукти не тому, що не хочуть допомагати, а тому, що бояться зловживань всередині мережі», – пояснює Юрій Ліфансе.
Полиця із безкоштовними товарами – це одна зі схем, яка в нас зовсім не розповсюджена, зазначає він.
«Юридична система така, що людині-бізнесмену простіше відкрити гаманець, дати своїх коштів, ніж зв’язати свою допомогу із юридичною особою. Бо тоді буде купа мороки з податківцями і так далі. Неможна говорити, що вони не допомагають, допомагають просто в іншій формі», – наголошує Юрій Ліфансе.
Щодо цифр, то коли б українців ні питали про оцінку власного матеріального становища та ситуацію в країні, більшість завжди відповідали, що все погано, зазначає доктор соціологічних наук, керівник Дослідницького центру «Sphera» Олександр Шульга .
«На сьогодні ми бачимо, що самопочуття українців дещо погіршується з 2014 року. Якщо раніше 83% казали, що ситуація в країні погана в економічному плані, то зараз 90%», – додає він.
Основними статтями витрат українців є комунальні платежі та харчування.
«За свіжими цифрами 32% кажуть про те, що їм не вистачає коштів на найнеобхідніше – на продукти харчування. 50% відносять себе до бідних. 5% з них називають себе жебракуючими», – зазначає Шульга.
Якщо почитати нашу пресу, подивитися телебачення, то клімат такий, що аж ніяк не призводить до оптимізму і позитивних оцінок, додає соціолог.
«Ми питали українців – на скільки вам вистачить власних заощаджень, якщо ви втратите джерела надходжень коштів, то абсолютна більшість не може в нас прожити більше 6 місяців. Це важливий показник», – наголошує керівник Дослідницького центру «Sphera».
Юрій Ліфансе переконаний, що міняються саме обличчя бідної людини, а не кількість. Людина, яка виходить на пенсію, автоматично стає бідною.
«Все більше літніх людей, багато безробітних. У Києві, Франківську та у Львові ми дуже вражені, що до нас приходять дуже мало вимушених переселенців. Тобто, Україна якимось чином впоралася з цією кількістю людей, вони змогли інтегруватися, знайти роботу і якось вижити», – каже він.
Проблема людини – це проблема спільноти, в якій вона живе: кварталу, міста, переконаний Юрій Ліфансе.
«Ці проблеми найкраще мали б вирішуватися на місцевому рівні. Держава буде піклуватися про те, що цікавить громадян. Якщо громадяни не будуть звертати увагу на літню чи хвору людину, яка лежить за стіною, держава не буде звертати уваги на проблеми цієї людини так само. Політики відповідають на запит населення з одного боку, з іншого боку – вони його і формують», – пояснює гість програми.
«Бідними людьми опікується держава» – це одне з найпопулярніших виправдань для того, щоб нічого не робити, зазначає Ліфансе.
«Для того, щоб побалакати із людиною, яка не може вийти з дому, попити з нею чаю, для цього держава не потрібна. Держава – це одна з форми існування суспільства, тобто ми організовуємся для того, щоб створити державу і ми самі вирішуємо і несемо відповідальність за членів цього суспільства», – вважає голова Спільноти святого Егідія в Києві.
Юрій Ліфансе переконаний, що саме так і потрібно, втім для цього людині потрібно задовільнити базові потреби.
«Базові потреби: людині потрібно харчуватися, потрібне житло і душ – це речі, які допомагають побудувати своє життя. Задоволення цих потреб – це початок шляху. Голодна людина не може думати про великі ідеї».
Тож вихід: самостійно заробляти і допомагати іншим людям виживати, вважає гість програми «Свобода в деталях».
«За що я особисто переживаю, це коли до нас за їжею приходять чоловіки після роботи. Тобто, людина цілий день відпрацювала і, можливо, грошей не вистачає зняти собі якесь ліжко, щоб залишилось ще трохи грошей на їжу, сигарети чи ще щось. І це велика проблема – невідповідність між рівнем життя, між потребою в грошах і тим, які зарплати платять в Україні. Те, що людина працює – не гарантує, що будеш достатньо забезпеченим», – ділиться Юрій Ліфансе своїми спостереженнями.
Щодо шахрайства на допомозі бідним, то Ліфансе не виключає того, що воно існує, але не вірить у «мафію бідних людей».
«Є такі теорії про «мафію бідних людей». Але бідні – жертви мафії, якщо вона існує. Ми роздаємо допомогу на Майдані з 1999 року і цю мафію все ще не зустрічали. Колись головний «мафіозі» був старий поліцейський, який збирав гроші з тих, хто просить гроші», – зауважує він.
Так само Ліфансе не зустрічав серед бездомних людей тих, яким би подобався їхній образ життя. Дуже часто це люди із психічними хворобами, які зламалися без підтримки близьких людей, пояснює він.
Інститут, який допомагає людям, не виходити на вулицю за милостинею – це родина. Та й суспільство необхідно для того, щоб допомагати вирішувати особисті труднощі своїх членів, вважає Ліфансе.
«На сьогодні людина з інвалідністю – це бідна людина, з цим нічого не зробиш, пенсія не допомагає. Родина, в якій багато дітей – переважно бідна родина. Людина, яка працює на будівництві, наступають холоди і будівництво закривається, вона тимчасово втрачає роботу, опиняється на вулиці. Для цього потрібні соціальні інститути. Саме завдяки цим соціальним інститутам розвивається суспільство і стає багатшим для всіх», – зазначає голова Спільноти святого Егідія в Києві.
Він переконаний, що задача номер один для столиці – це вирішити проблему бездомних громадян.
«Ми жартуємо, що коли буде така система, в якій найслабший буде захищений, то який захист буде в мене? Це означає збудувати велику піраміду, в який я, навіть в середині, буду жити просто прекрасно. Це завдяки тому, що будемо звертати увагу на проблеми найбідніших людей, вони є точкою відліку для побудови успішного суспільства».
А от виживати бідним допомагає – доброта, щедрість і солідарність інших людей. Зокрема, мережа волонтерських організацій, особистої солідарності, підвищення відповідальності громадян за інших допомагає вижити людям, резюмує гість.
«Можливо потрібно змінити акценти в розвитку економіки і держави. Тобто центром реформ і розвитку держави має стати людина, а не економічний успіх. Зрозуміло, що багатство – з економіки. Але часто зростання цього багатство призводить лише до розшарування в суспільстві: мало людей стають багатими. Більше людей стають бідними», – зазначає Юрій Ліфансе.
Другим фактором називає особисту відповідальність кожного. Як приклад наводить можливість не виганяти взимку на мороз бездомну людину з під’їзду.
«Те, що відбувається в нас – це дуже дивні речі. Ми дуже сильна країна. Щоб не ставалося, ми продовжуємо жити, святкувати літо. З усіма своїми протиріччями. Я дуже щасливий, що живу тут і мені здається, що це основне, що допомагає вижити українцям, саме дружба та солідарність інших українців», – резюмує гість програми.