«Зелений туризм» стає модним явищем у світі. В Україні активно розвивається сільський або аграрний туризм – відпочинок на фермі або в колоритному селі з традиціями та історією. Подібних пропозицій сотні по всіх областях України. Яке майбутнє в таких ініціатив, скільки коштує подібний відпочинок та що необхідно для його розвитку, розповідає голова правління Спілки сільського зеленого туризму в Україні Володимир Васильєв.
Дата публікації: 19.07.2018
В Україні це явище поки що не поширене, але в Європі набуло популярності – там в післявоєнний період піднімали економіку сіл за допомогою політики щодо розвитку «сільського туризму», розповідає Володимир Васильєв.
В першу чергу, завдання сільського туризму – подолання проблем, пов’язаних із занятістю жителів села.
«В Україні про це почали говорити в останні два роки із підписанням Угоди між Україною та ЄС, в якій йде мова про сільський розвиток. А сільський розвиток – це родина, яка проживає в сільській місцевості, сільськогосподарське виробництво, в тому числі культура, традиція, гастрономія, сільський туризм – це має бути політика, яка лише починає впроваджуватися», – зазначає голова правління Спілки сільського зеленого туризму в Україні.
Це корисно, цікаво і незвичайно, стверджує голова спілки.
«Це – спостереження за тваринами в природному середовищі, прогулянки велосипедами, екологічними стежками, катання на конях, рибалка. До того ж, місцеві люди творчо підходять до створення атмосфери. Створюють, наприклад, лабіринти в кукурудзяному полі», – наголошує Володимир Васильєв.
Особливо цікавим такий відпочинок буде для дітей, які весь час перебувають у місті.
«Якщо з’їсти з печі справжній український борщ або бограч на Закарпатті, або те, що готується в кожному регіоні в печі, в глиняному горщику, дерев’яними ложками… Тобто відтворення того побуту і того часу, який був колись – це дуже цікаво для людей з міста», – додає він.
Володимир Васильєв стверджує, що розпочати залучення туристів до сільського відпочинку можна без стартового капіталу. На базі тих умов, якими вже володіють селяни або ж, як зробили в сусідніх країнах, віддавали підприємцям покинуті села за копійки для відновлення. І капіталовкладень тут великих не треба, якщо люди згуртуються в певному селі, стверджує він.
«Давайте візьмемо Черкаську, Чернігівську область – там природні місця гарні і кинуті села та будинки. Наші сусіди білоруси, умовно за 1 гривню, віддавали підприємцям таке село, але за умови, що вони збережуть автентичність цього села для туристів».
У сфері сільського туризму існує система категоризації – певний рівень якості послуг, які пропонуються в сільських садибах, відповідно до досвіду Європейського союзу.
«Є три категорії – від базового до найвищого третього: три квіточки за аналогією із зірочками в готелях. На базовому рівні мінімальна вартість ліжко-місця – 70 гривень на добу. Середня вартість ліжка базового рівня – 80-120 гривень. Харчування тут – 150 гривень на день, триразове харчування. Якщо взяти найвищий рівень: це Wi-Fi, гаряча вода, телевізор, душ, камін, то тут може бути від 200 до 800 за добу, в залежності від того, в якому місці вони розташовані. Це вже котеджі, вілли із басейнами та сучасними послугами», – зазначає Володимир Васильєв.
Сім’я фермерів, каже він, може отримувати постійні 20-30% доходу від сільського туризму до основної діяльності.
Реклама є вкрай важливим елементом для розвитку туризму на селі.
«Це питання кластерної моделі: ті, хто виробляє сир, вино, надає послуги проживання, харчування, об’єднуються і створюють, наприклад, один сайт. Якщо хтось хоче розпочати такий бізнес в селі, можна звертатися і до нас. Наша головна місія – надавати знання і просувати їх на ринок. Ми маємо сайт, там є система категоризації та все, що стосується політики розвитку. До нас з таким запитанням багато хто звертається, вони сьогодні вже успішні», – пояснює Васильєв.
А от якщо немає розважальної програми, мало хто захоче відпочивати в такому місці. І фестивалі не мають проходити раз на рік, а повинні бути регулярними, вважає гість програми «Свобода в деталях».
«Ми вчилися свого часу в Ірландії: звичайне село, звичайний розвалений замок, який трохи реконструювали. І проводять там бал в середньовічному замку. А за замком навколишні села здають вілли, які заселяються туристами, які на певний час кожний день ідуть на цей бал. А там показується, як в ХІ сторіччі руками брали м’ясо, їли з дерев’яного посуду, це все поєднано із фольклором та ремеслами. Туристи залучаються до дійства, яке мало місце в ХІ столітті», – згадує Володимир Васильєв.
Має бути легенда, бренд і слоган, який треба ще і захищати, вважає голова Спілки сільського зеленого туризму в Україні.
«А нам не треба копіювати, кожен наш регіон характерний подіям, які відбувалися 50, 100, 200 років тому в цьому місці. Треба підняти цю історію, створити з цього туристичний продукт, і це буде родзинка села», – додає він.
Попереду – чотири області західної частини України: Івано-Франківська, Львівська, Закарпатська і Чернівецька області, зазначає голова правління Спілки зеленого туризму в Україні. На сьогодні там від 100 до 400 садиб в кожній області, які приймають туристів, додає він, і це не лише через природні умови.
«Вони ближчі до кордону, там було дуже багато європейських програм міжнародних донорів щодо розвитку туризму, залучення сільського населення у гірських місцевостях, розвиток гастрономії», – зауважує Васильєв.
Насправді цікаві пропозиції є в усіх частинах України – це і Шевченківські місця у Черкаській області, трипільська культура неподалік від Києва, колорит Бессарабії на Одещині, місця козацької слави на Хортиці, а також у Дніпропетровській області – поблизу села Петриківка.
Власник козацького хутору «Галушківка» на Дніпропетровщині Володимир Виборний розповідає, що в своїх межах вони намагаються зберегти автентичну архітектуру, проводити для гостей майстер-класи із всесвітньо відомого петриківського розпису, гончарства і створення ляльок-мотанок. Пригощають стравами традиційної кухні цієї місцевості й проводять фестивалі, народні гуляння та святкові вечори.
«Активно приїжджає Харків, Запоріжжя, Дніпро, звісно, і приїжджають іноземці – переважно компанії привозять своїх бізнес-партнерів», – зауважує Володимир Виборний.
У роботі на хуторі та під час святкових заходів задіяно приблизно 10% села, яке є невеликим, зазначає власник.
«Має бути розуміння від влади, що сільський туризм – це соціальне явище, можна сказати, соціальне підприємництво, і цей напрямок може врятувати село», – вважає Володимир Виборний.
Голова правління Спілки сільського зеленого туризму в Україні Володимир Васильєв пояснює це наступними факторами:
1. Є кращою взаємодія органів влади на різних рівнях.
2. Потужні громадські організації, які писали пропозиції і отримували грантову допомогу.
3. Є бажання власників садиб не бути конкурентами. Останні 15-20 років вони конкурували, а тепер почали об’єднуватися у моделі в формі кластера. У центрі цього кластера – або гастрономічні елементи, або виноробство, або сироваріння, чи якісь етнічні напрямки. Такі об’єднання кластерів, де присутні влада, бізнес та наука, є більш успішними моделями.
«Програм державних немає, на жаль. Але є політика щодо децентралізації. Ми бачимо, що місцеві територіальні громади, знаючи свої ресурси, впроваджують стратегії розвитку сільського, аграрного та екологічного туризму», – зазначає голова правління спілки.
Сільський туризм – це територія села, аграрний – особисте селянське фермерське господарство, екологічний – природно-заповідна зона, біосферні заповідники тощо, пояснює він.
Дуже багато міжнародних фондів надають допомогу в цьому напрямку, зокрема USAID, зауважує спеціаліст. Необхідно слідкувати за оголошеннями конкурсів і змагатися за кошти, надсилаючи свої проекти.
Україна може і повинна стати центром «зеленого туризму», переконані фахівці.
«Сто національностей в українських селах проживають, маємо автентичну культуру, дуже класні традиції, ремесла, гастрономію, в нас відроджуються рецепти страв, харчів, які колись готувалися нашими прадідами, тобто в нас є що показати. Автентичність саме цього продукту має бути цікавою і для іноземців, і для містян, для дітей, які живуть в багатоповерхівках, серед асфальту. Побачити живу корову, знайти яйце, яке курка знесла, з’їсти з гряди живу ягоду і так далі», – пояснює гість програми «Свобода в деталях».
Головна перешкода на цьому шляху – це відсутність на центральному рівні розуміння важливості підтримки та створення політики для розвитку цього виду діяльності, вважає Володимир Васильєв.
«Одні вважають, що сільський туризм – це бізнес, і людина з Києва, наприклад, має побудувати там котеджі, а сільські люди мають бути найняті. Але все навпаки, сільський туризм – це коли всі задіяні: коли одне ліжко-місце забезпечує розвиток діяльності, бо має з’явитися кав’ярня, магазин, оренда чогось, тобто 6-7 видів бізнесу з’являється», – наголошує він.
«Необхідно створити правові умови, щоб це ліжко-місце з’явилося будь-де, необхідно полегшити цей процес і створити пільгові умови», – переконаний Володимир Васильєв.
У Верховній Раді є законопроект про сільський туризм, який депутати ухвалили у першому читанні, але далі цього справа не пішла і завмерла, зазначає голова правління Спілки сільського зеленого туризму в Україні.