Хто має дбати про бездомних тварин?

Визначити, яке міністерство є кінцевою точкою у врегулюванні цього питання неможливо, бо на центральному рівні ним ніхто не опікується, зазначає голова комісії з питань захисту тварин у Київській міській державній адміністрації (КМДА) та голова притулку «Сіріус» Олександра Мезінова.

«Якесь міністерство має взяти під опіку це питання. Нас кидають із питанням про бездомних тварин у різні міністерства, ми вже були і в Міністерстві аграрної політики, і в Мінприроди і навіть в МОЗ. На даний момент ніхто не займається безпритульними тваринами, лише на рівні місцевого самоврядування», – додає вона.

Це підтверджує і аналітик Асоціації міст України Олег Гарник. Він наголошує, що правила дій у цьому питанні мали б бути встановлені єдиним законом, якого наразі немає. До того ж непогано було б надати місцевим органам влади фінансові інструменти, аби вони могли вирішувати проблему з бездомними тваринами ефективно.

«Якщо буде чітка державна політика, відповідальність і, врешті, якісь податки і збори на утримання тварин, або штрафи за те, що людина неналежним чином поводиться із твариною – в такому випадку проблема з часом буде вирішена», – пояснює аналітик.

Таким містом експерти називають Львів. Його досвід можна сміливо впроваджувати і в інших містах, необхідне лише бажання, вважає Олександра Мезінова.

«Це місто-піонер та взірець для всієї країни у сфері поводження із безпритульними тваринами. В них чудове комунальне підприємство. Вони реєструють домашніх тварин, ведуть чіткий електронний облік безпритульних тварин, постійно моніторять кількість бездомних тварин», – розповідає голова київського притулку.

У Львові діє програма з гуманного зменшення кількості бездомних тварин в місті, яка є в Києві і в багатьох інших містах, але тут вона працює більш ефективно, додає Мезінова.

«Вони стерилізують усіх тварин, які до них потрапляють, навіть домашніх, які не мають племінної цінності. Тобто вони вилучили самовигул, це проблема багатьох міст та сіл, вилучили втрати, бо в них є база знайдених і загублених тварин, шикарна електронна база. Всі тварини чиповані і за допомогою коду можна знайти власника», – зазначає вона.

Такі програми у Львові впроваджувалися за підтримки міжнародних організацій, інші міста теж можуть до них долучитися, деяким навіть пропонували, зауважує гостя програми «Свобода в деталях».

Притулки не вирішують проблему бездомник тварин, наголошують фахівці, бо неможливо всіх тварин із вулиць зібрати і закрити в одному місці. До того ж неможливо побудувати такі притулки в кожному місці, зазначає аналітик Асоціації міст України.

«Йде процес децентралізації. І повноваження деяких громад будуть реалізовуватись не на території певного населеного пункту, а на території кількох населених пунктів. На мою думку, можливо охопити ці території, але притулок буде не в кожному населеному пункті», – роз’яснює Олег Гарник.

Тварин на вулицях стане менше, за умов:

1. «Має бути комплексний закон, який зобов’яже всю країну діяти за певними принципами», – Олександра Мезінова.

2. Закони мають працювати, механізми мають бути відпрацьовані.

«Чи нам потрібен результат, чи розподілити ці виділені кошти по кишенях – це дуже важливо. В багатьох містах така дилема здебільшого у бік кишені і вирішується», – Олександра Мезінова.

3. В обов’язковому порядку має бути реєстрація домашніх та бездомних тварин, соціальна реклама – в обов’язковому порядку, популяризація стерилізації, популяризація того, щоби брали тварин із притулків, не викидали тварин, популяризація гуманного та відповідального ставлення, додає голова притулку «Сіріус».

4. Відповідальне ставлення до тварин із боку громадян, відповідальність місцевої влади та державної влади.

«Це досвід усіх країн. Закордоном не побачити в багатьох містах безпритульних тварин не лише тому, що влада за це відповідає, а й через те, що громадяни свідомо ставляться до цього питання», – резюмує Олег Гарник.

У деяких країнах ЄС та у США в притулках до тварин, для яких не знайшли власників, застосовують евтаназію. Це вважається краще, ніж залишати тварину напризволяще.

«Але порівнювати її з тим, що відбувається в нас, просто неможливо. Бо там настільки високий рівень влаштування тварин, що евтаназуються одиниці, а в деяких притулках навіть черга не доходить до деяких людей – люди просто не можуть взяти тварину», – наголошує Олександра Мезінова.

Притулки в таких країнах добре забезпечені і тварин там мало не тому, що їх усипляють, а тому, що їх розбирають, додає вона.

«Там використовуються методи реклами, піару тварин, соціальна реклама на вищому рівні. В нас – це просто вбивство тварин. Бо їх привозять до притулку, не дають тварині жодного шансу, розміщують оголошення десь у якомусь місцевому журнальчику чи ще десь на кілька днів, а то й узагалі не розміщують. Тобто тварина не має жодного шансу на влаштування і після цього зі спокійною душею її вбивають», – зазначає Мезінова.

Більша частина – це пожертви людей та організацій.

«Мінімальні суми, й те не всім притулкам, йдуть із бюджету. В нас – в «Сіріусі» від 100-300 тисяч гривень на рік надає Київ. 300 тисяч – це на місяць корм для дорослих собак», – пояснює голова притулку.

Якщо говорити про бюджетні кошти платників податків, то вони можуть виділятися для функціонування притулків для тварин, але на місцевому рівні. Тож багато що залежить від того, наскільки заможним є регіон.

«Зараз децентралізація і такі проблеми повинні вирішувати на місцевому рівні. Коштів стало більше в місцевих бюджетах, але паралельно зросло і навантаження на місцеві органи влади: з центру передають повноваження щодо освіти, медицини й усього іншого. Є всього 5-6 міст, які можуть собі дозволити використати кошти для цього. Місто районного значення не має можливості цього зробити. Коли місто не має грошей на виплату заробітної плати вчителям чи медикам, воно не зможе реалізувати цей процес», – зауважує Олег Гарник.

У великих містах на вирішення проблеми тварин на вулицях виділяють досить серйозні кошти, зазначає Олександра Мезінова, але це не означає ефективності цих програм. У Києві на це пішло близько 20 мільйонів гривень, утім кількість бездомних тварин навпаки зросла, додає голова комісії з питань захисту тварин при Київській міській державній адміністрації (КМДА).

«Зараз безліч програм, які довели свою ефективність, можна гуманним способом все це вирішувати. За допомогою стерилізації, реєстрації освітньо-просвітницької роботи, соціальної реклами, побудови притулків, центрів захисту тварин можливо вирішити проблему за 1-3 роки», – зазначає вона.

У більшості європейських країн неможливо придбати тварину на ринку чи в крамниці. Для цього є притулки. А в деяких країнах для розведення тварин необхідно отримувати ліцензію, якщо власники хочуть виводити певну породу.

За тваринами у притулку навіть існують черги, а в певних випадках їх беруть із притулків інших країн. При цьому майбутній власник виплачує закладові кошти, які були витрачені на догляд тварини.

Тварин стерилізують в обов’язковому порядку і рекламують тих, хто залишився у притулку. До того ж усі тварини зареєстровані і мають електронні чипи.

В деяких європейських країнах людина, яка працює і сплачує податок (ПДФЛ в нашому розумінні), може самостійно вирішити чи спрямувати якийсь встановлений відсоток від суми податку на благочинність. І ці кошти вже скеровуються, зокрема, і в притулки для тварин.