Рух «Zero waste» або «Нуль відходів» набирає популярності в світі. В Україні до цього руху долучаються поки що одиниці. Мета в тому, аби продукувати якомога менше сміття і відправляти його на повторне використання. Одним з найпопулярніших видів сміття в Україні є, наприклад, поліетиленові пакети і, поки що, принаймні публічна ініціатива щодо зменшення їхнього обігу йде лише від місцевої влади та громадськості. Коли українці поступляться своїми звичками, а життєвий принцип «Нуль відходів» знайде прибічників у владі, що для цього треба та як це відбувається в Європі?
Дата публікації: 23.04.2018
В країнах Європи серед людей набуває популярності рух «Zero waste» (Нуль відходів), коли споживачі намагаються продукувати якомога менше відходів.
Окрім сортування сміття, мешканці часто відмовляються від використання поліетиленових пакетів на користь багаторазових торбинок з тканини, або обирають паперову упаковку. Також існують еко-магазини, в яких можна придбати товар на вагу та на розлив у власну тару. Крім того, можна зустріти автомати, в які європейці повертають пластикові пляшки і таким чином отримують знижку на придбання нового товару.
Старі товари, які ще придатні для використання, європейці можуть здавати у спеціальні магазини вживаних товарів, в яких можна їх придбати за низькою ціною.
В Україні до руху «Нуль відходів» поки що долучаються одиниці. Хоча в країні почали з’являтися еко-магазини, які допомагають реалізувати це бажання. Окрім багаторазових торбинок та еко-контейнерів для продуктів в магазинах, екологічні магазини пропонують замінити пластикові речі з побуту, як, скажімо, придбати зубну щітку з бамбуку.
«Коли зважую в супермаркеті товар, то клею стікер на торбинку, головне щоб штрих-код залишався цілісним, щоб він не загинався. Коли в мене немає поруч еко-контейнерів, то може бути скляна баночка, і, наприклад, оселедця можу купити в скляну банку. Зазвичай продавці реагують нормально. На касах завжди посміхають і хвалять іноді таку ініціативу. Інколи не дуже розуміють навіщо це, кажуть: «Пакет же безкоштовний, візьміть!», – розповідає співзасновник «Zero waste» магазину «0ZERO», спеціаліст з еко-адаптації Анастасія Мартиненко.
А от сортування сміття в Україні поки що важко через відсутність інфраструктури. Здебільшого, це відбувається за ініціативи самих мешканців, які відшукують пункти прийому вторсировини.
Один з найбільш поширених видів сміття в Україні – це поліетиленові пакети. Їх теж приймають на переробку, але це не користується попитом, розповідає Сергій Волков, голова ГО «Друге життя».
«Є пункти, де приймають поліетиленові пакети на переробку, але їх небагато і лише 2% пакетів, в кращому випадку, вдається зібрати на переробку», – зазначає він.
В країнах Європи ще з 2011 року почали або забороняти використання одноразових пакетів, що не розкладаються, або вводити додаткові збори, які підвищили їхню вартість. В країнах Африки йдуть шляхом заборони поліетиленових пакетів. В Україні поки що лише місцева влада порушує це питання, принаймні публічно. Нещодавно з подібною ініціативою виступили в Київській міські державній адміністрації.
Для цього потрібні зміни в законодавство та інший рівень культури споживання, зазначає начальник управління благоустрою територій та комунального обслуговування Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Максим Барінов.
Єдиного механізму немає, вважає Барінов, все починається зі свідомості та виховання.
«Це має стати модним і це не задача державного органу. Державний орган – це технічна процедура. В нас є описаний весь процес, але це має бути підтримане суспільством. І один з гарних прикладів, що це працює і навіть в Україна – це кава. Зробили модними багаторазові термічні стакани і зараз каву наливають в них при покупці. Уявляєте скільки одноразових стаканчиків не потрапляє у відходи?», – додає він.
Максим Барінов запевняє, що подібні ініціативи є на рівні міністерств і депутатів, втім вони не стосуються заборони.
«Ми не можемо позбавляти споживача права вибору. Ми можемо зробити його або дорогим, щоб було не вигідно ним користуватись, тоді люди переходять на багаторазові торбинки», – зазначає посадовець.
Еко-активісти продовжують збір підписів під петицією щодо обмеження використання пакетів і переходу на інші альтернативні види пакувань, при цьому теж вважають, що поліетелен має стати дорожчим.
«Якщо пакет буде коштувати не 1 гривню, а 10, його будуть купляти менше. Якщо пакети не будуть безкоштовно роздавати людям, а кожен буде усвідомлювати, що він за це сплачує, тоді використання зменшиться», – зауважує голова ГО «Друге життя» Сергій Волков.
Так. До того ж українська галузь з переробки макулатури, скла і полімерів завантажена лише на 40%, зазначає начальник управління благоустрою територій та комунального обслуговування Мінрегіону Максим Барінов.
«На сьогодні це кричуща ситуація. На 2018 рік лише поліетилену з Європи, Африки та Азії планують завезти близько 50 тисяч тон», – додає Сергій Волков.
Цю ситуацію має змінити запровадження Розширеної відповідальності виробників, коли вводиться додатковий збір на виробництво упаковки і ці кошти спрямовують на організацію фінансування економічно невигідних для бізнесу процесів – це збір та транспортування вторсировини, пояснює представник Мінрегіону.
«Коли ми запустимо це фінансування в ринок, то підприємства абсолютно модернізуються і будуть найновіші технології, причому в найкоротші терміни і всі відходи, які ми будемо сортувати, вони в стані переробляти наявними потужностями. Ми неодноразово проводили зустрічі з асоціацією, і вони кажуть: «Ви везете відходи, а ми переробляємо сировину. Це різні речі». Це до питання «вигідно-невигідно» – усі відходи вважають сировиною, але відходи стільки не коштують. Для того, щоб вони стали сировиною, яка має ринкову вартість, необхідно ще вкласти достатньо коштів», – наголошує Максим Барінов.
Національна стратегія поводження з відходами розроблена до 2030 року і незабаром має почати втілюватись у життя, заявляє Максим Барінов.
«Згідно зі стратегією, з 6,5 тисяч полігонів буде 300 – це глобальна робота. На рівні регіональних планів будуть стратегічні об’єкти інфраструктури – сміттєспалювальні заводи, переробні комплекси, полігони і на місцевому рівні будуть схеми санітарного очищення чи місцеві плани з логістики, контейнерних майданчиків, планування вивезення. Вся ця робота вже проводиться за участю та підтримки Євросоюзу: більше п’яти проектів в Україні лише у сфері управління відходами, в яких допомагають не припуститися помилок, які були в них.
При цьому, захоронення відходів стане набагато дорожчим.
«Коли люди почали економити світло та заощаджувати тепло? Коли це стало дорого. Так само буде і зі сміттям. Ми маємо розуміти, що ніхто окрім нас не заплатить за будь яку пляшку, діє принцип «забруднювач платить». А забруднювачами є і ми з вами і бізнес, і хто більше забруднює – нехай більше і сплачує. Сьогодні ніхто нічого не сплачує, тому би бачимо гори і завалені полігони», – зауважує Сергій Волков.
Основний фактор, який це все має зрушити – це «Розширена відповідальність виробника».
«Якщо виробник випускає незручну або складну для переробки упаковку, він має платити великий податок при виводі на ринок цього товару і, коли товар стає відходом, то виводиться з ринку за рахунок цих коштів», – зазначає Максим Барінов.
Стратегія розроблена до 2030 року і до цього часу має бути створена вся інфраструктура для сортування та переробки сміття. Плюс ухвалення закону про розширену відповідальність виробника та підвищення рівня культури споживання мають повернути поводження з відходами в цивілізоване русло, зазначає посадовець.
«Щойно ми пропишемо джерело фінансування, реальний сектор економіки відреагує миттєво. Наша задача – правильно зібрати та правильно транспортувати до місця переробки, все. Далі – це бізнес», – додає Барінов.
Ліквідувати сміттєзвалища в такий термін не можливо, зазначає Максим Барінов, для цього потрібно щонайменше 20-30 років. Й те, «нульовою точкою» його нейтралізації вважається усунення його негативного впливу на довкілля, додає він.
«Це поступово прибирається. Це дуже дорога та складна процедура – закриття звалища. Навіть якщо накрити та перестати використовувати, вона продовжує «дихати», відбуваються хімічні реакція, розпад органічної складової. Закривається звалище десятки років і за цим треба стежити», – пояснює Барінов.
Відновлення природного середовища, на якому весь цей час розташовувалось звалище, не є можливим, пояснює посадовець.
«Просто закривають полігон. Коли звідти йде вся органічна складова, фіксується стан тіла полігону для того, щоб він не наносив шкоди довкіллю, водним горизонтам, ґрунтам і повітрю. Тобто вже відсутній полігонний газ і все інше. Це нейтралізація його впливу на довкілля – оце є «нульовою точкою», – пояснює Максим Барінов.
Згідно стратегії, ті звалища, які є, будуть рекультивовані. Їх закриють за технологією, яка буде відбуватися за підтримки Євросоюзу. Мають бути визначені регіональні полігони і, скоріш за все, декілька населених пунктів будуть користуватися одним, а не в кожному буде свій маленький «полігончик», зауважує представник Мінрегіону.
«Полігон має бути найдорожчим «задоволенням». Чимало противників кажуть, що не готові стільки сплачувати, але в цьому і має бути економічний стимул. Найбільш небезпечна екологічна процедура має бути найдорожчою», – пояснює він.
Всі інші полігони протягом 10-20 років будуть поступово закриватися. Після того, як полігон накривають, ще кілька десятиліть спостерігають та проводять певні заходи аби не нашкодити довкіллю.