Медичне обслуговування: чого чекати пацієнтам та лікарям?

В Міністерстві охорони здоров’я наголошують, що це одна з моделей страхової медицини, зокрема, схожа модель працює в таких країнах, як Великобританія, Іспанія, Норвегія, Швеція, Канада, Австралія.

«Якщо ви там їх запитаєте: «Чи у вас страхова медицина?», вони скажуть: «Так». Але в Україні люди так не вважають. Мабуть, вони бачили так види страхування, як автомобільне, або приватне медичне, і очікують чогось подібного. Безумовно, воно має інакший вигляд: як базовий гарантований пакет (страховий), який покривається за кошти держави, і можливість мати приватну страховку для того, щоб придбати собі додаткові послуги», – каже заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.

В Україні не буде йти відрахування із зарплати, заявляють у МОЗ.

«Ми ухвалили одне з найбільш серйозних рішень – не прив’язувати внески людини на медицину до роботи – через існування великого тіньового сектору, якого немає в Німеччині, наприклад. Тому ми взяли британську модель, коли внесок прив’язаний до громадянства. Тобто ми збираємо кошти із загальних податків, які кожна людина витрачає, купуючи будь-що в магазині, наприклад, такий податок, як ПДВ, тому відрахувань із зарплати не буде», – пояснює Павло Ковтонюк.

В Україні не буде такого поняття, як «поліс», вартість страхування буде прив’язана до наших реалій, додає він.

370 гривень за пацієнта – це кошти на первинну медичну допомогу. Реформувати спеціалізовану, стаціонарну допомогу ще не почали, але там буде набагато вищий розмір покриття, розповідає заступник міністра.

«Ми не будемо платити лікареві за кожний візит пацієнта, а будемо платити за ведення на рік – це буде називатися капітаційна ставка, аналогія – абонплата. Тобто ми платимо за ведення людини, щоб лікар не рахував, скільки разів до нього прийшов пацієнт, і не був зацікавлений в тому, щоб до нього людина приходила часто. Пацієнт може приходити, скільки йому потрібно, лікар буде отримувати ставку за обслуговування пацієнта за рік», – зазначає він.

Зарплати у 18–20 тисяч гривень є абсолютно реальними, але треба розуміти, що ці гроші тепер треба буде заробити, зазначає заступник міністра охорони здоров’я.

«Якщо керівник медичного закладу не хоче піднімати лікареві зарплату, незважаючи на те, що в нього багато пацієнтів, а за пацієнтами йдуть кошти, – у лікаря є маса можливостей перейти в інший заклад, або піти працювати фізичною особою-підприємцем, або піти працювати у приватний заклад, тому що для держави тепер не буде різниці: держава буде платити і приватному закладові, і приватній фізичній особі-підприємцю. Це створить конкуренцію, і заклади почнуть конкурувати, в тому числі і за лікаря», – наголошує Ковтонюк.

Так, якщо приватна лікарня уклала угоду із державою.

«Ми даємо пацієнтові право вільного вибору лікаря і вільної зміни лікаря, і пускаємо кошти за вибором пацієнта. Таким чином, не держава вирішує, кому платити, а пацієнт», – каже Ковтонюк.

Кожен заклад, який бажає отримувати кошти за пацієнта, повинен буде укласти договір з Національною службою здоров’я – державним страховиком, – і за цим договором працювати.

Такі приватні заклади будуть працювати за тими самими тарифами на первинній ланці, як і державні.

На рівні первинної допомоги, що стосується сімейного лікаря, терапевта, педіатра, не буде послуг, які потрібно буде співоплачувати пацієнтам, наголошує заступник міністра.

«На первинній допомозі обсяг послуг абсолютно зрозумілий, і він буде повністю покриватися за рахунок держави, немає потреби робити якісь додаткові послуги», – пояснює Павло Ковтонюк.

З другого квітня починається кампанія «Обери свого лікаря» і запрацює система вибору лікарів.

«Ми зможемо піти до лікаря, заповнити декларацію в електронному вигляді, і ми потрапимо до електронного реєстру, де буде видно, до якого лікаря ми приписані», – зазначає Ковтонюк.

Цього року ще можна, але починаючи з 2020 року, громадяни не зможуть потрапити без направлення за державний кошт до спеціалізованих лікарів (хірургів, гінекологів, травматологів тощо).

«Це практика будь-якої цивілізованої країни, тому що держава оплачує лише ту послугу, яка є доказовою, і в цьому покладається на думку лікаря, який направляє до відповідного фахівця. Якщо пацієнт хоче звернутися самостійно до такого фахівця, він сам за це мусить і заплатити», – роз’яснює Павло Ковтонюк.

Якщо людина зламала ногу, то це послуги невідкладної або екстреної медичної допомоги, які покриваються на 100% державою завжди, додає він.

Поки що це можна зробити лише в пілотних закладах.

«Те, що зараз пацієнти підписують на папері – ці так звані декларації – не є такими, які припишуть вас до цього лікаря. Дійсними декларації стануть у квітні, і вони є електронними, тобто будь-що, що ви записуєте на папері, тим не є», – зауважує заступник міністра.

Від дорослої людини потрібні будуть лише два документи: паспорт та код, для дитини – свідоцтво про народження.

«Ми даємо можливість обирати педіатра для дитини, або сімейного лікаря для дитини. Але в Україні є така проблема, що сімейні лікарі не дуже комфортно себе почувають у лікуванні дітей. Це проблема із освітою і практикою, яку треба вирішувати не один рік, і не один місяць», – пояснює Ковтонюк.

«Безумовно – ні, бо, по-перше, не так багато приватних закладів, по-друге, не так багато їх піде в реформу, по-третє – є багато хороших лікарів у державному секторі», – відповідає Павло Ковтонюк.

Приватні лікарні не зможуть встановити будь-які тарифи, держава визначить їх для всіх однаковими, та це стосується лише первинної медичної допомоги. Це стосується лише тих приватних лікарень, які беруть участь у державній програмі і уклали угоду з Національною службою здоров’я.

«Коли перейдемо до складної стаціонарної допомоги, там вже приватні заклади зможуть надавати додаткові послуги», – зауважує заступник міністра.

«Часто нам критики кажуть, що в Швейцарії на запровадження електронної системи охорони здоров’я пішло 10 років, а в Польщі – 8 років на створення страхового фонду. Це так і є. І результати, плоди реформи, будуть визрівати довго. І ми спланували реформу так, щоб ми робили маленькі кроки, які б давали відразу результати, щоб ми не говорили людям про те, що давайте почекаємо 5 років, а потім подивимось. Щось прийде відразу, а щось пізніше», – відповідає Павло Ковтонюк.

За років 5–6 в Україні можна буде відчути якісні зміни у системі охорони здоров’я, і вона стане ближчою до європейських моделей, додає він.

«Є інерція, звичка – лікарі скептично часто ставляться не тому, що вони проти чи мають альтернативну якусь точку зору, просто є дискомфорт, пов’язаний зі змінами, але він швидко мине», – вважає заступник міністра охорони здоров’я.