Який ефект від сортування сміття в Україні?

За принципом самообслуговування: відвідувач приносить чисте відсортоване сміття і розкладає у відповідні контейнери. Допомагають у цьому працівники станцій, аби людина не заплуталася.

Всього є близько 50 контейнерів для різних фракцій.

«Нашої команди не вистачає на те, щоб сортувати за людей. Для цього вже треба будувати окремі сортувальні лінії. Тому ми подумали, як це спростити, і єдиним виходом було зробити так, щоби люди на станції діяли за принципом самообслуговування: ми допомагаємо вам – куди покласти, ваше завдання – принести і покласти», – пояснює засновниця громадської організації «Україна без сміття» Євгенія Аратовська.

Близько 120 родин відвідують одну станцію в Києві у вихідний день, на початку їхньої роботи ця цифра була на рівні 30-40 відвідувань.

Хоча це число зростає, воно все одно не дозволяє відкрити професійну лінію сортування. За місяць громадські станції сортування збирають приблизно 30-40 тонн сировини, тоді як сортувальні лінії збирають від 200 тонн сировини на день, зазначає засновниця організації «Україна без сміття».

Громадські станції сортування є збитковими, каже Євгенія Аратовська. За її словами, збір цінних вторинних ресурсів не покриває витрати на організацію роботи: оренду, зарплату, витратні матеріали, паливо.

«45 тисяч гривень – це найбільше, що нам вдалося отримати від вторсировини, це приблизно стільки, скільки коштує оренда приміщення для станції сортування», – за словами засновниці перших громадських сортувальних станцій в Україні.

Кошти від продажу вторсировини станції отримують не такі значні, бо продають їх не напряму переробним підприємствам, а заготівельникам сировини.

«Це така проміжна структура, яка накопичує обсяги сировини і може продавати за вищими цінами переробним заводам. У нас такої кількості немає, тому що ми не можемо накопичувати велику кількість вторсировини», – пояснює Євгенія Аратовська.

Євгенія Аратовська зазначає, що зустрічалась із мером Києва та його заступниками, але вийти на формат співпраці не вдалося. На пропозиції не відповідають, як і на заклики до зустрічі й спільного обговорення проблем, зауважує вона.

Звісно, якщо в місті влада підтримує подібні ініціативи, то створити такі станції і запровадити сортування сміття буде набагато простіше, та й шанси на успіх зростають від такого поєднання.

Наразі зазначені волонтерські проекти столиці щодо поводження зі сміттям, за словами Євгенії Аратовської, не отримують підтримки від київської влади.

Якщо шукати позитивні приклади в країні – то це село Бобриця у Київській області, вважає гостя програми.

«Є приклад – казкове село Бобриця, де живе багато освічених громадян. Вони об’єднали зусилля навколо сміття – були засмічені ліси, вулиці, не було роздільного збирання – зараз все це є, і чисто та охайно. Патерналізм населення сприяє тому, що і чиновники нічого не роблять», – розповідає засновниця громадської організації «Україна без сміття».

Перехоплюють ініціативу і місцеві органи самоврядування. У Тернополі 11 січня міська влада оголосила, що сортування сміття стає обов’язковим для всіх жителів.

Потрібне нове законодавство, введення принципу «Розширеної відповідальності виробника» (РВВ), переконана Євгенія Аратовська.

«Об’єднуються виробники пластикових, скляних, металевих упаковок і забезпечують контейнери, освітню програму, а також відшкодовують витрати заготівельників на збір їхньої упаковки. Компанія має виконати умови збору – зібрати 60% чи 90% виготовленої нею тари. Якщо вона не впорається з умовами – має сплачувати штраф. В Угорщині, в Румунії в перший рік, коли не впоралися, сплатили штрафів по 20+ мільйонів доларів на рік».

Розширена відповідальність – це більш прозорий інструмент, ніж введення податку, і з точки зору запобігання корупції, вважає засновниця організації «Україна без сміття».

Розширити діяльність своїх існуючих станцій ініціатори можуть, але лише за умови збільшення кількості сировини, яку вони збирають.

«Тоді ми зможемо говорити про пошук інвестора, який дозволить нам реалізувати проект сортувальної лінії, і тоді вже можна говорити про прибуток», – переконана гостя програми.

Частина – волонтери, частина – офіційно працевлаштовані. Лише на волонтерів покладатися неможливо, бо вони не мають жодних зобов’язань, пояснює засновниця станцій.

Були випадки, коли не знали, з чого платити зарплати людям, розповідає Євгенія Аратовська, але тоді виручав соціально-відповідальний бізнес, який вносив пожертви.

«У цьому році хочемо налаштувати механізм підтримки за рахунок пожертв і відзвітуватися, скільки коштує утримання однієї станції, щоб люди розуміли, що структура може працювати виключно за підтримки людей, які її потребують», – зазначає засновниця громадської організації «Україна без сміття».

На громадських станціях люди не отримують плату за ті ресурси, які вони здали. Це рішення в «Україні без сміття» ухвалили, аби не створювати конкуренцію іншим організаціям, які приймають ресурси за гроші, та аби залучити контингент, який прагне свідомого поводження із відходами.

Крім того, на станції ще і платні послуги запровадили. Є крамничка з еко-товарами, а також можна здати неліквідні ресурси на спалювання за додаткову оплату.

«Є компанії, які знешкоджують небезпечні відходи для фармацевтичних компаній, косметичних брендів на дорогому обладнанні. Спалювання там коштує 200 доларів за тонну, це дуже дорого, порівняно із захороненням, яке коштує 4 долари. А спалювання на заводі «Енергія» в Києві коштує трішечки дешевше, ніж захоронення», – повідомляє Аратовська.

На цих підприємствах знешкоджують свої відходи міжнародні організації, які мають вести свій бізнес екологічно і відповідально, пояснює вона.

«Пакети, стрейч-плівка та інші матеріали, які ніде не приймають, ми забираємо, бо готові навіть безкоштовно віддати заготівельнику», – Євгенія Аратовська.

Це – ресурси із низькою ліквідністю (дуже дешеві). Серед іншого, на громадських станціях сортування можна здати і вироби з дерева, і упаковки Tetra Pak, гаджети, взуття та сумки, а також фольгу та металеві вироби.

«Пакети востаннє ми продавали на «Київміськвторресурси» за 50 копійок за кілограм, хоча спочатку були ціни і дві гривні, і три. Великі заготівельники не хочуть із цим мати справу. Є більш дорогі фракції, і вони концентруються на них. Ми ж даємо шанс кожній сировині, яка може бути переробленою. Тому навіть не враховуємо економіку, а збираємо навіть собі у збиток», – розповідає засновниця громадських станцій.

Це можливо, якщо є ініціативна команда, яка готова це організувати.

«Є дуже класний інструмент: в кожному місті є приміщення комунальної власності, які можуть надаватися волонтерським і громадським організаціям буквально за 1 гривню на місяць, при чому можна відремонтувати це приміщення на суму до 100 тисяч гривень без проведення тендера».

Почати можна зусиллями волонтерів. І за умови, якщо витратна частина вийде невеликою, можна навіть вийти «в плюс» або «в нуль» за рахунок продажу вторсировини. Заготівельники вторсировини є в кожному великому місті, зауважує Євгенія Аратовська.

«Треба зробити пошук в Google за словами «купую макулатуру», «купую скло» по вашому місту – і точно знайдете великий перелік таких підприємств. Проведіть із ними переговори, переконайте, що у вас буде чиста і якісна сировина», – ділиться вона.

Вирішити проблему комплексно лише зусиллями волонтерів наразі неможливо, впевнена гостя Радіо Свобода. Такі проекти, каже вона, швидше показують, що все можливо і задають напрямок руху.

«Коли я була востаннє в КМДА, ми обговорювали роздільний збір відходів, від когось прозвучала пропозиція: як щодо того, щоб зібрати по 100 гривень із кожного киянина і побудувати цей сміттєспалювальний завод, який буде належати нам, ми не будемо брати кошти в інвестора, будемо самі експлуатувати. І всі задумалися… Це невеликі кошти. Єдина проблема – об’єднати зусилля і переконати всіх», – згадує Аратовська.

Поява громадських сортувальних станцій засвідчує суспільний запит від населення і підштовхує владу до дій, вважає гостя програми.