Що очікують фермери від нової влади?

– Щоб президент закликав інвестувати в аграрний сектор, у тому числі в іноземних поїздках.

– Щоб у новому парламенті були депутати, які вболівають за сільське господарство.

– Щоб були послідовно збережені етапи запровадження обігу землі сільськогосподарського призначення.

Денис Марчук: За нашими підрахунками, нормальний ринок землі може запрацювати через 5-6 років. Для цього необхідно виконати низку технічних умов:

- Наповнення державного земельного кадастру, де на сьогодні не відображені всі кадастрові номери при земельних ділянках.

- Наповнення Реєстру речових прав.

- Передача в повне управління землі, за межами населених пунктів, територіальним громадам і селищним радам.

Без виконання цих умов запускати обіг землі сільськогосподарського призначення не можна.

Але є і політичні питання: реформи судової гілки влади. Можна ухвалити які завгодно гарні закони, але виконання їх мізерне, особливо, коли ми бачимо, як суди ухвалюють рішення, додає Марчук.

Це добре, але лише в разі виконання технічних умов, які убезпечать від шахрайства і законодавчо запроваджених запобіжників від монополістів та рейдерів, зауважує гість програми.

Денис Марчук: Земельна кадастрова карта України наповнена лише на 70%, а 30% гуляє в тіні. Люди, які будуть претендувати на цю землю, просто не побачать її на аукціонах, бо вона не інвентаризована. За даними чиновників з Держгеокадастру, щоб наповнити повноцінно карту – потрібно від 2 до 3 років.

Реєстр речових прав – це база, де містяться дані про пайовиків і тих, хто орендує цю землю. З 2013 року дуже велика кількість паперових документів, які засвідчують право володіння землею і право оренди, потрібно перенести в електронний реєстр, щоб не було зловживань і не було рейдерства.

В усьому світі, в більшості країн існує ринок землі, але мають бути правила й умови.

Аграрії не проти обігу землі, але треба усунити всі технічні недоліки та мінімізувати ризики.

В нас сьогодні існує непрозорість і електронних аукціонів, начебто все онлайн, але є випадки, коли в людей не спрацьовували кнопки на піднятті аукціонної ставки.

Є лобісти, які затягують запровадження ринку землі і яким вигідний стан, який є на сьогодні, але водночас мораторій зараз захищає землю і від олігархів, пояснює гість програми «Свобода в деталях».

Денис Марчук: Мають бути розроблені так умови, які б враховували інтереси всіх сторін. Мають бути якісь антимонопольні чинники, які б обмежували можливості юридичних осіб працювати в рамках 500-600 тисяч гектарів землі. Можливо, обмеження має бути не більше 20 тисяч гектарів, щоб створювати конкурентні засади і для малого та середнього бізнесу.

Мораторій – це така штучна річ, яка декларується політиками, коли наступає новий рік. В Земельному кодексі чітко зазначено, що до того моменту, поки в Україні не буде ухвалений закон про обіг землі сільськогосподарського призначення, мораторій переноситься автоматично на наступний рік, якщо цього закону немає. Політики хочуть подобатися, і тому йдуть і голосують за мораторій.

Вони за 5 років підготували законопроект, який передбачає певні етапи впровадження. Але свідомого, системно погодженого документу немає, бо не виправили велику кількість технічних проблем.

Це один із міфів, каже заступник голови Всеукраїнської аграрної ради.

Денис Марчук: Будь-який господарник, який працює на землі і має оренду на 5-6 років, він слідкує за сівозмінами, за мінеральними добривами, за засобами захисту рослини, якими обробляє культуру, він розуміє – від того залежить його прибуток.

Є випадки виснаження землі. В більшості це притаманне великим агрохолдингам. Там де працює агрохолдинг, ви не побачите нормального клубу, школи, дитячого садка, ФАПів, бо їм це не потрібно. Вони приїхали восени, засіялися, влітку зібрали і все – вони не проводять там жодної соціальної роботи. Фермери ж там живуть, вони на місці щодня і до них ідуть як на весілля, так і на похорон. Вони ідентичні тій землі, на якій працюють, і зацікавлені, щоб вона була родючою.

Журналісти програми «Схеми» вирішили перевірити, наскільки рівний і однаковий підхід до всіх, охочих отримати державну допомогу у цій сфері. Усе виявилось достатньо непрозоро. Вдалося з’ясувати, що серед найбільших отримувачів бюджетної допомоги – компанії народних депутатів (насамперед членів аграрного комітету парламенту). У час, коли звичайним фермерам подекуди навіть не повідомляють про причини відмови.

Денис Марчук: У розрахунку бюджету 2017-2018 року близько 60% пішло на підтримку великих агрохолдингів.

Стосовно першочерговості отримання дотацій для привілейованих. На жаль, такі моменти виникають при подачі документів. За відсутності якогось документу, про який можна повідомити людині, щоб вона його донесла, їй повністю відмовляють в отриманні дотацій, і фактично вона залишається без тієї підтримки, на яку вона очікувала. Натомість для великих виробників такі речі легко вирішуються. Якщо в них чогось не вистачає, їм дають день-два і повторно проводять комісію аби задовільнити надання дотації.

Треба відходити від ручного розподілу коштів, тому ми відстоюємо систему, в якій рука чиновника не торкалася б розподілу дотацій.

Звичайно, мають бути якісь певні умови для великого бізнесу, бо він створює певну кількість робочих місць і експортує. Але не преференції за рахунок малого і середнього бізнесу і наших податків.

Денис Марчук: Це міф. Якщо подивитися на дослідження і соціологію компаній, які працюють на рекрутчину, то вони скажуть, що рівень зарплат у сільському господарстві один із таких, який раз на півроку показує тенденцію до зростання. Якщо ти професійний зоотехнік, комбайнер, тракторист, то за сезон можеш заробити досить достойні кошти, однозначно. В Польщі навіть такі гроші не заробиш.

На молочних фермах, я знаю, що доярки отримують від 8 до 10 тисяч гривень на місяць. Це в сільській місцевості.

Дефіцит кадрів відчувається значний. Інколи люди переїжджають із сільської місцевості не лише через заробітні плати, а через інфраструктуру, можливість дозвілля, отримання освіти, медичного забезпечення.

Денис Марчук: Сьогодні це міф, що дуже-дуже мало платять за оренду землі, це неправда.

В середньому аграрій сьогодні сплачує від 150 до 200 доларів за гектар. Середній пай 2-3 гектари по Україні. Тобто людина в рік отримає допомоги на гектар по 10-12 тисяч гривень.

Можливо, лише в дуже бідних регіонах, де земля не є прибутковою і там більше піску, ніж гумусу.

А ще іноземці мають право працювати на українській землі, можуть орендувати, в нас є дуже гарні приклади в Черкаській області – голландець, який дуже інтенсивно розвиває тваринництво, обробляє землю, але питання в тому, що володіти цією землею мають виключно українці, і це має бути закріплено на законодавчому рівні.

Коли буде закон про обіг земель сільськогосподарського призначення, думаю, це буде одним із головних пунктів, що купувати землю матимуть право лише фізичні особи і тільки українці.

Денис Марчук: У нас сьогодні 10 мільйонів гектарів землі в державній власності і 30,5 мільйона гектарів у пайовиків. Якщо подивитися за статистикою, близько 22 мільйонів гектарів у нас в обробітку.

Але я думаю, ця цифра більша, бо існує великий тіньовий ринок обробітку землі, і це має бути одним із завдань нового парламенту – вивести з тіні недобросовісний бізнес, який обробляє землі і не сплачує податків.

Наразі притягнути до відповідальності порушників дуже важко через те, що в нас велика кількість земель на сьогодні за межами населених пунктів не передані в управління до територіальних громад. Це один із пунктів, який потребує окремого законопроекту.

Денис Марчук: Щодо гречки є проблематика, бо немає виваженої державної політики щодо фермерів, які б займалися її вирощуванням.

Ціни на цей продукт немає, плюс ми велику кількість гречки імпортуємо і вітчизняному товаровиробнику захищати себе дуже важко, тому велика кількість фермерів відмовляється від сіяння гречки. Це реальна проблема.

Якщо держава зацікавлена в тому, щоб фермер вирощував ці культури, потрібно сідати і прораховувати, скільки на рік Україна споживає гречки, на скільки із фермерами треба укласти договір і, можливо, ту субвенцію чи дотацію давати цій людині, яка вирощує гречку, аби в нас не було дефіциту, щоб ми не були імпортозалежні, а аграрій отримував достойні кошти за свою продукцію.