Залежність як хвороба: кому потрібна героїнова терапія?

Цей термін неприйнятний і застарілий, але, на жаль, досі зустрічається в деяких українських нормативних актах.

«Є діагноз, який звучить як «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин», – пояснює Ірина Іванчук.

Особу, яка вживає, не називають «наркоманом».

«Ми уникаємо таких дуже грубих стигматизуючих слів. Ми говоримо, що це особа, яка має зазначені розлади або залежність, або вживає психоактивні речовини», – розповідає гість програми.

В Україні налічується 349 тисяч осіб, які вживають психоактивні речовини (наркотичні), і лише 60 тисяч осіб перебувають під медичним спостереженням, за даними Центру громадського здоров’я.

Даних щодо смертності внаслідок вживання наркотичних речовин немає.

«На диспансерному обліку в нас – 42 тисячі людей, оціночна кількість людей, які вживають опіоїди – це 300 тисяч», – розповідає Ірина Іванчук.

В Україні з 1995 року проводяться дослідження раз на чотири роки – це міжнародне дослідження, проводиться у європейських країнах.

«Останні дані, які нам відомі (за 2015 рік) – 11% серед молоді (9-11 клас) мали досвід вживання групи наркотичних речовин і десь 20% в середньому кажуть, що їм не важко дістати наркотичні речовини», – зазначає начальниця сектору замісної підтримувальної терапії.

За її даними, середній вік пацієнтів на замісній підтримувальній терапії – близько 40 років. Є пацієнти, яким близько 70 років. Середній стаж вживання серед осіб, які в нас в програмі, каже Ірина Іванчук, – близько 20 років.

«42% з цих пацієнтів мають ВІЛ-інфекцію, більш ніж 60% мають вірусні гепатити. Багато хто має або мав туберкульоз, багато хто має і психічні захворювання – депресію, розлади», – додає вона.

За даними Ірина Іванчук, на замісну підтримувальну терапію, на закупівлю препаратів виділяється понад 18 мільйонів гривень з державного бюджету:

«Якщо раніше програма замісної підтримувальної терапії фінансувалась за кошти проектів міжнародної підтримки, донорів і різних фондів, то з 2017 року програма фінансується державою, і це був такий дуже непростий перехід. Держава вперше взяла на себе відповідальність».

Детоксикація – позбавлення фізіологічної залежності – має на меті позбавлення симптомів того, що в народі називається «ломкою».

«Для сучасної медицини не є проблемою подолати фізіологічну залежність – програми детоксикації доволі короткочасні. За міжнародними протоколами, детоксикацію, яка позбавить від фізіологічної залежності, можна провести за 10-14 днів. Багато залежних мали в своєму житті досвід проведення великої кількості детоксикацій, які ні до чого не призвели», – зазначає представниця Центру громадського здоров’я.

Є лікування замісною підтримувальною терапією – це для людей із опіоїдною залежністю, каже Ірина Іванчук:

«Використовуються два препарати: метадон і бупренорфін (як в Норвегії, так і в Україні). Ця програма в Україні працює з 2004 року. На сьогодні близько 11 тисяч осіб отримують зазначене лікування в усіх регіонах країни».

Є низка психосоціальних втручань – реабілітаційні центри, мотиваційне консультування, профілактика зривів, які можуть надаватися як на базі благодійних організацій, так і на базі наркологічних державних центрів, додає фахівець.

Героноїнової замісної терапії в Україні немає і навіть не ведуться розмови щодо її впровадження, констатує гостя програми.

Героїнова терапія рекомендується тим, в кого настільки сильна залежність, що їм не допомагає замісна терапія. Це міжнародна практика, яка виправдала себе, вважає фахівець.

Ні. Це вид лікування.

«Коли ми говоримо про залежність, ми повинні розуміти, що це не гострий стан, це хронічна хвороба. Хронічна хвороба зазвичай пожиттєва, від неї дуже важко вилікуватися, в неї є схильність до рецидивів, тож основною метою є не абстрактне повне вилікування, а покращення якості життя хворої особи. Так і з наркозалежністю. Ми даємо препарат, який може видаватися навіть пожиттєво, який стабілізує стан хворої особи. Так само ми лікуємо діабет, який не виліковуємо повністю, а даємо пожиттєво певні препарати», – наголошує Ірина Іванчук.

Це вирішує проблему не лише наркозалежних, а й самого суспільства, пояснює гостя програми.

Такі, як поширення гепатитів, поширення ВІЛ-інфекції, проблеми кримінальної поведінки (особа, яка вживає нелегальні наркотики вимушена здобувати великі кошти щоденно, зазвичай, кримінальним шляхом).

«Найбільший ефект у зупиненні вірусного гепатиту С досягають ті країни, які організовують лікування саме споживачів ін’єкційних наркотиків. Тобто ми прибираємо проблему з цього середовища – і тільки тоді вона перестає переходити в загальне середовище. Це насправді питання громадського здоров’я – ми маємо всі бути зацікавлені, якщо розуміємо, які наслідки вживання наркотичних речовин», – начальниця сектору Центру громадського здоров’я.

В Україні – не примусове лікування, а за бажанням пацієнта.

«Воно полягає в тому, що особи або щоденно відвідують лікувальний заклад і отримують таблетований препарат, або вони, якщо певний час знаходяться в програмі, є стабільними, не вживають інших наркотичних речовин, можуть отримувати препарат за рецептом або у лікувальних закладах і приймати його вдома», – розповідає Ірина Іванчук.

Особисте бажання – дуже важливий чинник у ефективності лікування, але в міжнародній практиці використовують примусове лікування або з такими ознаками: коли в людини, яка вчинила злочин, пов’язаний з наркотиками, є вибір – лікуватися або потрапити до в’язниці, додає вона.

Голова благодійної організації «100% життя» Дмитро Шерембей був наркозалежним протягом 9 років і вже 20 років не вживає наркотичних речовин. При цьому він зі своєю організацією виступає за лібералізацію наркополітики в Україні.

«Ми вважаємо, що репресивні заходи і підходи, коли людей переслідують за те, що в них є хімічна залежність – це навіть з точки зору логіки неправильно. Немає сенсу дубинками лікувати людей, насильством і утриманням їх в місцях несвободи – це не ліки і людям це не допомагає», – переконаний він.

Дмитро Шерембей наголошує, що від програм замісної терапії втрачають ті, хто контролює «чорний ринок» наркотиків, тож вони і організовують системи супротиву.

«В Україні була запроваджена програма замісної терапії. І на одній тисячі пацієнтів статистична користь виглядає наступним чином: ця тисяча наркоспоживачів не принесе на «чорний ринок» за один рік майже 8 мільйонів доларів, кількість злочинів, які вони могли би вчинити на тлі наркотичної залежності скоротиться за українською статистикою на 84%. Таким чином ми приносимо користь цим людям, містам і вулицям, де вони мешкають, медичній системі», – пояснює голова благодійної організації.

Центр громадського здоров’я при МОЗ бере участь у заходах щодо декриміналізації і наразі працює із Міністерством юстиції, щоб запровадити такий вид лікування у місцях позбавлення волі, повідомила Ірина Іванчук в програмі «Свобода в деталях».