Чого ви не знаєте про Україну, але маєте дізнатися
Чого ви не знаєте про Україну, але маєте дізнатися

Свобода в деталях

Чого ви не знаєте про Україну, але маєте дізнатися

«Там нереально красиво, якщо подобається рожева вода, то треба хоч раз в житті це побачити»

Читати

Є місця, про які українці мало або практично нічого не знають. Втім, відкривати їх для себе стає простіше, адже вже протягом трьох років найцікавіші історії розповідають журналісти. Гості програми «Свобода в деталях» побували в усіх регіонах України для того, щоб відкрити дивовижні місця не лише для українців, а й для жителів інших країн.

Гості студії Радіо Свобода: Антоніна Маровді, автор проекту Радіо Свобода «В Україні»; Богдан Логвиненко, автор проекту «Ukraїner».

Дата публікації: 28.06.2019

Подорожувати Україною дорожче за відпочинок у Туреччині?

Якщо саме «подорожувати», то ні. Це вийде дешевше.

Якщо ж їхати відпочивати, наприклад, до Одеси і відпочивати на платних комфортних пляжах і в ресторанах, то може вийти і дорожче.

В подорожах Україною, особливо коли ви прагнете потрапити до місць, у яких небагато людей, не варто розраховувати на комфорт. Це дивовижні місця, краєвиди й історії, але за дуже скромних умов розташування. Розвиток інфраструктури якраз і відбувається в міру зростання популярності.

Чи безпечно подорожувати Україною?

Богдан Логвиненко: Україна входить у першу десятку найбільш небезпечних країн світу, і нас постійно питають, на які небезпеки ми наражалися в експедиціях за три роки, і я не можу згадати жодної.

В нас була ситуація, коли нас на полонину проводив гід, який, як виявилося, там ніколи не був, нічого не знав, а по дорозі почав розповідати, як він «за Ющенка торгував людьми». Це було досить страхітливо, але, крім тієї ситуації, в нас не було нічого такого…

Схід – що там цікавого?

Богдан Логвиненко: Є надзвичайно цікавий заповідник із крейдяними горами на межі Слобожанщини і Росії. Туди майже ніхто не їздить, там туризм мінімальний і там тільки почали відкриватися садиби, і ми в одній із таких зупинилися.

Це національний заповідник, там крейдяні гори, серед лісів вони мають фантастичний вигляд. Це не так далеко від Харкова, від Харкова можна винайняти авто, а далі вже поїхати якимось громадським транспортом.

Антоніна Маровді: Якщо говорити про Слов’янськ, то в більшості він асоціюється із війною. Але мало хто знає, що Слов’янськ – це столиця кераміки. Там унікальні різновиди глини, сотні підприємств, які цим займаються. Навіть продають кухлики у Львові, розказують, що вони львівські, але насправді вони зроблені в Слов’янську.

Це надзвичайно красиво, надзвичайно цікаво. Подивитися тільки на цей кар’єр, де видобувають глину… Чесно скажу, це певним чином якийсь каньйон, дуже круто на вигляд. Там дуже красиві місця.

Недалеко від Луганська ми знімали найстаріший кінний завод в Україні. Він був створений ще до того, як Америка проголосила про свою незалежність. Там англійські чистокровні скакуни, нові породи коней, і цей завод реально виживає зараз, бо держава вже кілька років не дає ні копійки фінансування.

Там 150 коней, і вони зараз живі тільки завдяки тому, що є трава. Якщо держава не почне фінансувати, то ситуація може бути сумна. А цей завод колись мав значення у європейському сенсі, і ці коні роз’їжджалися по всьому світі.

Захід. Не лише про відпочинок

Антоніна Маровді: Карпати. Ми поїхали знімати гору Кінець. Гора називається Кінець. Село Красне. Виявилося, що там, серед туристичного цього розмаїття, у людей немає телебачення – взагалі ніякого. Тобто десятки тисяч людей після того, як вимкнули аналог, живуть у повному інформаційному вакуумі, не маючи змоги купити супутникових тарілок. Мова йде про десятки сіл.

І це все ще сталося перед виборами, про це ще практично ніхто не знав.

Богдан Логвиненко: Теж про Карпати. Історія про ліжники в селі Яворів. Це була історія, яка мала продовження. Після її виходу з нами сконтактувала велика продакшн-компанія, яка для фільму «Захар Беркут» замовила для всієї знімальної групи ліжники, і це була робота для села Яворів, яка тривала цілий місяць.

Антоніна Маровді: Ми теж були в Яворові, і ми порушили проблему про те, що в нас в Україні вже практично немає овечої вовни. І там її закуповують у Молдові, бо на Закарпатті вже практично немає вовни. А навіть тим, у кого є вівці, не вигідно її продавати. Тому багато майстринь робили не зовсім якісно. В нас була прекрасна героїня, майстриня Олена Шкрібляк, яка порушила ці моменти, бо вона дуже дорожить і любить те, що вона робить. Спочатку після виходу фільму був такий «хайп» із цього приводу: «Нащо ти це говорила? Так не можна». Врешті, вони зібралися всім селом і вирішили, що Яворів – це якість.

Південь. Про безлюдні пляжі і маловідомі місця

Богдан Логвиненко: Мені страшенно подобається Бессарабія, починаючи від Сергіївки і закінчуючи Вилковим.

Є в нас історія про маяк, який називається Шагани. Там таке досить пекельне місце для відпочинку, яке називається «Расєюшка», здається. Але біля нього є такий абсолютно безлюдний шматок, і він надзвичайно цікавий. Там цікава природа, поруч лиман і коса, яка омивається відразу морем і лиманом.

Антоніна Маровді: Озеро Сиваш. Там нереально красиво, якщо подобається рожева вода, то треба хоч раз в житті це побачити. Якщо побачити повний фільм, то можна побачити, які там ціни. На комфорт розраховувати не слід, хто звик до люкс-номерів. Там є лише один будинок, в якому туалет всередині.

Стрілкове. Популярність його впала після анексії Криму, але там є унікальні термальні озера, де люди лікуються, гліцеринові озера. Щоправда, це все в смітті, і зараз вони там роблять суботники.

У Стрілковому відпочинок обійдеться від 150 гривень за добу (це за ліжко) і до 2 тисяч гривень (це вже більш комфортні умови).

Північ. Дивує

Богдан Логвиненко: Приклад із Полісся. Мені дуже подобається історія про бортників. Досліджували декілька сімей, які займаються бортництвом. Пам’ятаю момент, як побачив бортників у нашому знімальному плані, і я абсолютно не знав, що це, і почав гуглити. Бортництво – це добування меду в диких умовах, тобто в лісі. В усіх енциклопедіях було написано, що бортники зникли ще у 19-му столітті з території Європи. Для мене це була несподіванка – ми їдемо знімати бортників, але ж вони зникли.

Антоніна Маровді: В нас є така історія, називається «Карабазівка – маленький український Кувейт». У Полтавській області є село, де 38 веж для видобутку газу. І це малесеньке село, де знищені вже ґрунт, вода, ліс, вони самі не газифіковані, ви можете уявити? Бабуся 96 років зранку собі рубає дрова, бо іншого вибору в неї немає. Ми пройшли по всіх чиновниках, по всіх колах пекла із тими людьми, і через рік газ туди все ж таки проводять.

Що змінюється

Дороги. Стають кращі, але все ж таки залишаються здебільшого поганими. В безлюдні місця можна потрапити або власним транспортом, або замовивши перевізника.

До більшості місць можна потрапити громадським транспортом, яким користуються місцеві.

Через те, що більшість людей практично не виїжджають навіть за межі області, сервіс та умови відпочинку в місцях, які не набули туристичної популярності, не обіцяють комфорту та естетики.

Втім, люди почали потрохи подорожувати чи виїжджати на заробітки. Це помітно по тих випадках, в яких підприємці намагаються застосувати в своєму бізнесі новий досвід, побачений під час подорожі.