«МЗС Росії – як правонаступник МЗС СРСР – не відразу змогло перебрати на себе всі повноваження та відповідальність колишнього союзного зовнішньополітичного відомства, а обласні та міські структури, які раніше займалися зовнішніми зв’язками під суворим контролем обкомів і міськкомів КПРС, дуже швидко втратили своїх традиційних друзів і партнерів, за винятком збережених зв’язків між містами-побратимами у провідних капіталістичних країнах Європи та Азії. За такої ситуації Ленінграду – Санкт-Петербургу, де згадані контакти були особливо розвинені, знадобилася не тільки термінова, а й радикальна розбудова зовнішньоекономічного спрямування в діяльності нової адміністрації міста на чолі з Анатолієм Олександровичем Собчаком, який обрав на роль керівника комітету із зовнішніх зв’язків (КЗЗ) міської влади Володимира Володимировича Путіна та призначив його своїм першим заступником».
Це цитата зі збірки, яку до власного 30-річчя склав та опублікував у 2021 році комітет із зовнішніх зв’язків. У ньому, серед іншого, є копія розпорядження Собчака про створення комітету та призначення виконувачем обов’язків його голови Володимира Путіна. «Є одна цікава традиція, яку внесли гіди-екскурсоводи, які працюють у Смольному. Під час екскурсій вони розповідають гостям про те, що нібито існує така прикмета – якщо доторкнутися рукою до ручки приймальні кабінету Володимира Володимировича, то на вас чекає кар’єрне зростання», – розповідає у збірнику нинішній голова комітету Євген Григор’єв.
Співробітники комітету з перших днів його існування почали активно «створювати умови для співпраці із Заходом в умовах ринкової економіки», як описував цю роботу один із них, майбутній голова Центрвиборчкому та герой мемів про вибори до Держдуми 2011 року Володимир Чуров. Члени комітету зустрічалися із представниками західних компаній, від Coca-Cola до великих французьких та німецьких банків, обговорюючи з ними інвестиції в економіку міста та відкриття підприємств та філій.
Найбільш відомою і скандальною сторінкою в історії комітету став продаж сировини, зокрема нафти та рідкісноземельних металів, в обмін на продовольство, якого дуже потребувало місто під час відсутності твердої валюти. Сировину відвантажували справно, а ось продукти часто до міста так і не надходили. Путін у своїх спогадах звинувачував у цьому несумлінних постачальників, а депутати міськради запідозрили корупцію.
У 1992 році створили спеціальну комісію міськради під керівництвом депутатки Марини Сальє. Комісія дійшла висновку, що, згідно з документами, підписаними Путіним та його заступником Олександром Анікіним, за кордон було вивезено сировини на суму понад сто мільйонів доларів. Ціни на неї при цьому були занижені в 2, 3, а часом і в 10 разів – у той час, як продовольство, навпаки, закуповувалося за цінами в кілька разів вищими за ринкові.
Звіт комісії Сальє передали до прокуратури та Контрольного управління адміністрації президента, але розслідування «заглухло», а Володимира Путіна не лише зняли з посади, як рекомендувала міськрада Петербурга, він ще й отримав додаткові повноваження. Сам Путін неодноразово відкидав звинувачення у корупції, пов’язані з роботою у комітеті.
Багато працівників комітету із зовнішніх зв’язків згодом обійняли високі посади в російській ієрархії влади. Крім згаданого вище Володимира Чурова, це були Дмитро Медведєв (був експертом комітету), Олексій Кудрін, який став міністром фінансів, Олексій Міллер, який дослужився до голови правління «Газпрому», голова «Роснафти» та колишній віцепрем’єр Ігор Сєчін, а також колишній голова уряду РФ Віктор Зубков.