Цей текст є частиною спільного розслідування телепроєкту «Настоящее время» та Радіо Свобода про перші кроки Володимира Путіна у владі. Решта матеріалів проєкту зібрана тут.
Санкт-Петербург, лютий 1993 року. Група чоловіків стоїть у засніженому дворі «Великого дому» на Літейному проспекті, 4. Поруч із ними – вантажний причіп зі встановленим помаранчевим морським контейнером. Один із присутніх у зимовій військовій формі зачитує у мікрофон номер контейнера – 8965927. «Розкриваємо контейнер», – каже він на камеру, після чого двоє помічників допомагають йому відкрити важкі металеві стулки. Усередині – неакуратно складені картонні коробки, одна з яких відразу ледь не падає на землю. Її вчасно підхоплюють і ставлять на місце.
На наступних кадрах – ці люди вже в приміщенні. Вони розкривають одну із коробок і виймають звідти консервні банки із написом Blony. «Під час розкривання в коробці лежить м'ясо з картоплею, – продовжує чоловік у камуфляжі, його помічник розкриває одну з коробок консервним, а потім і звичайним ножем.
«У коробці є якийсь конгломерат», – пояснює «військовий». Замість м'яса з картоплею із консервної банки виймають згорток циліндричної форми. Інший чоловік розкриває згорток ножем, людина з мікрофоном під сміх присутніх куштує вміст.
«На смак гіркий. Язик німіє», – каже він на камери. Запис обривається.
Це відео (інший його фрагмент потрапив до документального фільму 1996 року «Чоловіча робота») – оперативна зйомка, а людина з мікрофоном у камуфляжі схожа на Віктора Черкесова, на той час – керівника Управління міністерства безпеки (УМБР) у Санкт-Петербурзі. Черкесова називають «людиною Путіна», він працював в управлінні КДБ Ленінграду та Ленінградській області з того ж 1975 року, як і майбутній президент Росії.
Згідно з документами, у контейнері – 18 тонн колумбійської тушонки, але в деяких коробках російські митники, які 16 лютого зупинили вантаж на пропускному пункті Торф’янівка на фінському кордоні, знайшли кокаїн. Усього 1092 кілограми. Відео російські чекісти передали Першому каналу громадського ізраїльського телебачення, який використав його у фільмі про місцеве злочинне угрупування, яке було причетне до контрабанди цієї партії наркотиків.
Зйомка – постановна. Як розповів нам один із колишніх членів цього угрупування, який особисто був присутній у Колумбії під час пакування та відправлення кокаїну до Росії, піддон із коробками, де в банках замість м'яса з картоплею були наркотики, був захований у центрі контейнера і тільки він знав його точні «координати». Знайти кокаїн, не виймаючи спершу кілька рядів коробок, було неможливо. Очевидно, що першими контейнер перевернули митники у Торф’янівці.
Цю людину звати Шемтов Міхтаві – зі своїх 70-ти років життя він відсидів 32 роки у в'язницях Ізраїлю та США. Операція із доставки контейнера з кокаїном, виготовленим колумбійським картелем Калі, до Європи через Швецію, Фінляндію та Росію мала збагатити його. Але все пішло не так: за контрабандистами спостерігала поліція відразу кількох країн та Інтерпол, метою якого було відстежити постачання та заарештувати як можна більше причетних. Операція, як підтвердив один зі свідків кримінальної справи, зірвалася. У Росії контейнер несподівано для всіх затримали, і кокаїн, потрапивши до рук чекістів, назавжди зник з поля зору міжнародної поліцейської організації, а заразом і можливість довести провину посередників та одержувачів вантажу в Європі.
Є різні версії щодо того, чи зірвала Росія операцію Інтерполу, затримавши контейнер із кокаїном. Бельгійський журналіст Аллен Лаллеман у своїй статті про цю операцію зазначав лише, що «кокаїн був затриманий у Росії поза всякою логікою». Один із російських свідків у справі, чиє ім'я згадується у ізраїльських судових документах, розповів нам: російські оперативники, які розмовляли з ним на прохання ізраїльської влади, дійсно стверджували, що арешт контейнера зірвав плани вийти на кінцевих замовників вантажу. Водночас, у запиті про правову допомогу, який ізраїльська прокуратура направила Фінляндії після арешту контейнера (є в розпорядженні Радіо Свобода), взагалі написано, що кінцевою точкою вантажу був сам Ізраїль. Ізраїль попередив Росію про прибуття контейнера, але ми не знаємо, просили чи ні правоохоронці цієї країни не затримувати його, щоб і далі відслідковувати шлях кокаїну.
Дослідники біографії російського президента неодноразово намагалися розгадати таємницю контейнера з кокаїном, який за однією з версій міг по-справжньому збагатити Володимира Путіна та його друзів. Розповіді Шемтова Міхтаві, відкриті джерела та матеріали його кримінальної справи містять непрямі підтвердження цієї версії.
Після повторного вивчення обставин цієї історії та судових документів, а також розмови з її учасниками, ми з'ясували:
24 лютого 1993 року, надалі той самий будинок УМБР на Літейному, 4. Віктор Черкесов дає прес-конференцію про затримання безпрецедентно великої партії кокаїну на Виборзькій митниці. На столі перед ним не лише банки з кокаїном, а й великий прямокутний брикет. Як він там опинився?
«Це був подарунок людей з Калі, які хотіли таким чином висловити нам, ізраїльтянам, свою вдячність та довіру. У контейнері мало бути 1032 кілограми, але в останній момент вони дали нам ще 60, три окремі упаковки по 20 кілограмів, у кожній було 20 брикетів вагою в один кілограм. На фото один із них. Це мій подарунок, який так і не став моїм», – пояснює Шемтов Міхтаві.
Ми зустрічаємося у промзоні невеликого міста, розташованого неподалік аеропорту Бен-Гуріон, в офісі видавництва, де він надрукував свою книгу про цю історію. Міхтаві помітно хвилюється: його книга готується до видання англійською. Найменше він схожий на запеклого злочинця, але в книзі та в нашій розмові він навмисно декілька разів вибачається перед усіма, кому міг нашкодити своїми діями.
Шемтов Міхтаві, як каже він сам, і як випливає з протоколу його допиту ізраїльською поліцією, з яким ознайомилися Радіо Свобода і телеканал «Настоящее время», він особисто возив супровідні документи на контейнер із Нідерландів до Колумбії та назад. Щоб його не піймали, ховав папери в підкладці портфеля. За його словами, замовником і одержувачем вантажу в Росії була вказана «мерія Санкт-Петербурга» (це частково підтверджують і документи ізраїльської прокуратури, які ми покажемо нижче), а між Анатолієм Собчаком, який буцім-то знав про постачання, та ізраїльтянами було двоє посередників.
Перший – як стверджує Міхтаві, співробітник Смольного – був відомим ізраїльським контрабандистам як «Роман Ізіков». Його справжнього імені ніхто з учасників операції не знав, у базах персональних даних людини з таким ім‘ям немає.
Другий посередник – Володимир Дубійович Бахшієв. Це ми вирахували за свідченнями, які згадав Міхтаві. Ізраїльтянин впізнав Бахшієва й поміж шести знімків вказав на його фотографію, а решта п'ять були світлинами випадкових людей. Міхтаві каже, що Бахшієв, який серед членів групи мав прізвисько «Кавказець», останній раз відвідував його в ізраїльській в'язниці у 1996 році.
Бахшієв, за словами Міхтаві, був другом Шабтая Калмановича – скандального російсько-ізраїльського бізнесмена, який відсидів 5,5 років в Ізраїлі за звинуваченням у шпигунстві на користь СРСР. Калманович, у свою чергу, був другом Собчака: за однією із версій, останнім, хто бачив його перед смертю, за іншою – людиною, яка безпосередньо під час неї перебувала з ним. Калманович був убитий у Москві у 2009 році. Бахшієв же помер своєю смертю у 2016-му.
Нам не вдалося встановити, ким насправді був «Роман Ізіков», якого Міхтаві називає одним із посередників між ізраїльським злочинним угрупованням та Анатолієм Собчаком. В інтерв'ю Міхтаві стверджує лише, що «Ізіков» був кадровим співробітником мерії Санкт-Петербурга.
Після арешту решти учасників злочинної групи Міхтаві вдалося ще майже півроку переховуватися від правосуддя в Нідерландах, де він дізнавався від своїх друзів про деталі операції із затримання контейнера.
– Як ви думаєте, Собчак знав про те, що в контейнері їде кокаїн, чи він думав, що там справді продовольство?
– Знав. Точно знав. Звичайно, він ні з ким не говорив про це, крім Бахшієва та другого посередника. Ми знаємо, що Собчак був залучений до корупції, втік до Франції, а коли Путін став президентом – повернувся і не мав жодних проблем.
– Тобто, ви думаєте, що Собчак усе знав про кокаїн, але Путіну не говорив?
– Я абсолютно впевнений у цьому. Потім контейнер був затриманий, а ті, хто його затримували, побачили адресу, на яку він мав бути доставлений, і після цього кокаїн «випарувався».
– Скільки грошей ви розраховували отримати у разі успішності операції?
– 4-5 мільйонів доларів. Кожен із нашої групи вклав гроші і отримав свою частку кокаїну в контейнері, щоб отримати прибуток після того, як він надійде до Голландії.
– Якби план спрацював, ви збиралися відправляти цим же шляхом ще більше кокаїну до Європи?
– Звичайно, такий був план. Цей контейнер був тестовий. Якби все спрацювало, ми стали б надсилати один контейнер за іншим. До того ж, якби все вийшло, ми відправляли б не тільки кокаїн картелю Калі, але й кокаїн Медельїнського картелю, Пабло Ескобара.
Як і раніше, в історії про тонну кокаїну, вилучену на виборзькій митниці в 1993 році, багато залишається неясним.
Чи знав Путін про цю операцію, і якщо так, чи вплинула вона на його прихід до влади? Тоді на європейському ринку за тонну кокаїну можна було виручити від кількох десятків до сотні мільйонів доларів – залежно від країни продажу. Як писала з посиланням на Віктора Черкесова газета «Невское время», вантаж після затримки відправили до Москви «для використання в медичних цілях». У замітці 1993 року газети «Известия», де розповідалося про арешт контейнера, річна потреба в медичному кокаїні для Санкт-Петербурга з населенням 5 мільйонів людей оцінювали в 1 кілограм – тобто якби вилучений кокаїн справді був переданий міністерству охорони здоров'я, він міг забезпечувати «медичні цілі» всієї Росії десятиліттями.
Газета «Час Пік» у 1995 році навіть опублікувала репортаж про транспортування кокаїну до Москви, на неназване підприємство, де його мали переробити. Ось тільки автору репортажу навіть не вдалося побачити упаковки з наркотиком на власні очі: перед зустріччю з директором підприємства йому вдягли на очі «непрозору маску».
Переробка кокаїну з медичною метою, як стверджувало видання, була узгоджена зі Всесвітньою організацією охорони здоров'я, але там у відповідь на запит Радіо Свободи та «Настоящего времени» відповіли, що не знайшли у своїх архівах жодної згадки про таке погодження. У ФСБ не відповіли на наші запитання, надіслані електронною поштою.
Навіть сьогодні, майже через три десятиріччя після арешту контейнера, спроби дізнатися щось про цю історію наштовхуються на перешкоди.
Фільм із кадрами розкриття контейнера опублікував чотири роки тому на ютубі колишній ізраїльський поліцейський Даніель Німрод – як стверджує Міхтаві, він брав участь у розслідуванні справи про контрабанду. До кінця 2021 року відео набрало трохи менше 4 тисяч переглядів. З якоїсь причини вже після завантаження Німрод зредагував відео: з нього зникла одна сцена, та сама документальна зйомка, на якій контейнер з кокаїном розкривають на подвір'ї «Великого дому» (втім, цей фрагмент зберігся на маленькому кадрі у першоперегляді). Ми завантажили фільм із ютуба, і виявилось, що у файлі частина з контейнером була на місці.
Ми написали Даніелю Німроду листа з питанням: чому фрагмент був видалений з відеоролика? Відповідь отримали швидше, ніж розраховували, але не в тій формі, в якій очікували. Через п'ять хвилин після того, як ми надіслали листа, Даніель Німрод видалив відео з фільмом зі свого каналу. Іншої реакції на листа так і не було. Невдачею закінчилися наші спроби зв'язатися з архівом телеканалу. Його співробітниця відповіла нам, що копія фільму збереглася і попросила розповісти, про що буде розслідування. Після того, як ми згадали у листі, що воно стосується Володимира Путіна, вона перестала відповідати на повідомлення та підходити до телефону. Ми зв'язалися з автором фільму, режисером-документалістом Нілі Таль. Вона пообіцяла дістати потрібні кадри, але, дізнавшись про тему розслідування, також не відповіла більше на жодний дзвінок чи повідомлення. Дружина Віктора Черкесова – Наталія, творчиня агентства «Росбалт», у минулому петербурзька журналістка, якій ми показали відео, заявила, що людина з мікрофоном – не її чоловік, а звичайний слідчий, ім'я якого вона не пам'ятає. Віктор Черкесов не відповів на запитання, які ми передали через його дружину.
Шемтов Міхтаві стверджує: одержувачем контейнера з кокаїном, згідно з документами, була мерія Санкт-Петербурга. Він стверджує також, що у супровідних паперах згадувалась санітарна служба міста (тоді вона офіційно називалася «Центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду»). Одна з її будівель була в будинку номер 5 на вулиці Молдагуловій. У сусідньому будинку на цій же вулиці (7/6) розміщувався один з офісів акціонерного товариства «Євродонат».
Петербурзька бізнес-імперія ізраїльського підприємця Оскара Доната, який жив у Бельгії, мала для Росії початку 90-х переконливий вигляд: торговий дім «Аліса», перший у Санкт-Петербурзі магазин техніки Philips і перша пейджингова компанія, а ще – найбільший центр розмитнення вантажів, митний термінал Закрите акціонерне товариство «Євродонат термінал».
«Ми знаємо, де знайти валюту для ваших проєктів», – такий заголовок мала рекламна стаття про одну з фірм Оскара Доната, що вийшла в газеті «Комерсант» у серпні 1990 року. Свою місію Донат вбачав у посередництві між західними та радянськими підприємцями. «Фірма сподівається «застовпити ділянку» на радянському ринку, яка в майбутньому, з її точки зору, передвіщає великі можливості збуту і таку ж велику конкуренцію», – йдеться у статті, де також згадується особиста зустріч Доната з Анатолієм Собчаком.
Однією з таких «ділянок» був власний митний термінал. Як і безліч спільних підприємств Донату, ЗАТ «Євродонат термінал» було зареєстровано у 1991 році Комітетом із зовнішніх зв'язків мерії міста, незабаром після того, як його очолив Володимир Путін, якому за службовим обов’язком належало займатися узгодженням таких справ.
Як писала газета «Вечірній Петербург», саме на термінал, що належав ізраїльтянину, прямував контейнер SCPU-896592-7 із захованою в ньому тонною кокаїну. Затриманий російськими митниками на прикордонному пункті Торфянівка 16 лютого, контейнер доставили до Виборгу, а потім – до будівлі колишнього КДБ, а в майбутньому ФСБ на Ливарний проспект, 4.
«У 1993 році у пітерських контрабандистів виробилася практика чіткого розподілу обов'язків між ними та працівниками фірм-декларантів, які співпрацювали з ними, та з декларантами митниками. Контрабандист домовлявся із декларантом, той – з митником, така схема забезпечувала часом потокове виготовлення фальшивих митних документів, відрізнити які від справжніх було не так просто. Крім того, між митниками та декларантами встановлювалися часом настільки довірливі відносини, що фальшиві митні документи оформлялися позачергово, тобто набагато швидше за справжні. Така практика повною мірою реалізовувалася, наприклад, працівником фірми-декларанта «Євродонат» ... Офіс «Євродоната» розташовувався у 1993 році в будинку №17 по Якірній вулиці, в тому ж будинку на іншому поверсі містився вантажний відділ Санкт-Петербурзької митниці, – писав у своїй книзі «Корумпований Петербург» журналіст Андрій Константинов.
Митний термінал Доната та компанія «Євродонат» розташовувалися в будинку №17 на Якірній вулиці, там, де й вантажний відділ Санкт-Петербурзької митниці. Також там була охоронна фірма «Пантер»: її засновниками у жовтні 1991 року були ЗАТ «Євродонат термінал», об'єднання охорони Головного управління внутрішніх справ у місті та області, а також спеціальний відділ КДБ Санкт-Петербурзької міської військово-морської бази. Інших фірм, заснованих КДБ, у базі даних реєстраційної палати Санкт-Петербурга та інших реєстрах немає. Схоже, «Пантер» так і залишилася єдиною публічною комерційною «дочкою» спецслужби: вже у листопаді того ж року Борис Єльцин підписав указ про створення Агентства федеральної безпеки, і КДБ, хай і формально, перестав існувати.
Під «особливим відділом» КДБ зазвичай розуміється військова контррозвідка. Майже все, що з нею пов'язане – під грифом «таємно». В архіві історико-політичних документів Санкт-Петербурга ми знайшли лише один несекретний документ, з якого дізналися ім'я високопоставленого чекіста, пов'язаного з «Євродонатом», який стояв за «Пантером». У березні 1991 року начальник особливого відділу Санкт-Петербурзької військово-морської бази Володимир Петрович Іванов намагався звільнити з КДБ депутата Ленінградської обласної ради Юрія Василенка: той 17 днів голодував на Невському проспекті, оскаржуючи підсумки виборів. Іванову знадобилася згода депутатів на звільнення, але ті, розуміючи, що надворі не 1937 рік, вирішили не здавати колегу: 116 проголосували проти, 31 за, решта утрималася. У довідці КПРС, з якою нам вдалося ознайомитися, цей випадок описаний як такий, що має «яскраво виражений політичний характер».
Василенко більше не голодував – дослужився до капітана першого рангу, пішов у запас у 2017 році. Контр-адмірал Іванов звільнився з органів у 1993 році і став співзасновником охоронної фірми «Пантер-2». Структура власників «Пантера-2» схожа на ту, що була у «Пантера», але замість «особливого відділу КДБ» тепер стояло прізвище Іванов. Зберігся і зв'язок із Оскаром Донатом – оригінальний «Пантер», що частково належав йому, також був співзасновником «Пантера-2».
Ім'я Оскара Доната фігурує і в ізраїльському запиті до влади Фінляндії про надання правової допомоги, оскільки контейнер йшов через Котку. Його відправили 6 вересня 1993 року в рамках розслідування справи про контрабанду. Там Доната назвали «підозрюваним» – але в результаті, можливо, саме завдяки затриманню контейнера з кокаїном, ізраїльський підприємець зміг уникнути тюремного терміну. Партія наркотику не вирушила далі, Інтерпол не зміг простежити за його розмитненням на «Євродонат термінал» та відправкою до Нідерландів, а отже – і довести, що Донат був у курсі справи.
Після цього бізнесмен продовжив працювати в Росії, зокрема й на колишній базі Військово-морського флоту в «Ломоносові» (Оранієнбаум), де «Євродонат» виступав як брокер в оформленні вантажів компанії «Російське відео». Серед них, як стверджував в інтерв'ю автор книги «Путінбург» Дмитро Запольський, який помер у серпні 2021 року, був і кокаїн.
1999 року в газеті «Версія» була надрукована стаття, в якій вперше висловили версію про те, що через порт «Ломоносов» Путін міг продавати кораблі військово-морської бази. Як писав потім один із авторів статті, журналіст Олег Лур'є, цю гіпотезу він почерпнув із «досьє на Путіна», складеного нібито у ФСБ і ходив по високих кабінетах незадовго до призначення його наступником Єльцина. У 2003 році ту ж інформацію відтворив Борис Березовський на сторінках газети «Комерсант», що належала йому. «Путін через порт «Ломоносов» займався продажем кораблів військово-морської бази. Цей порт, який розташовується на території колишньої військово-морської бази й був створений Собчаком, Путіним та Черкесовим, є пропускним пунктом з контрабанди природних ресурсів з Росії та ввезення до нашої країни імпортних товарів», – стверджував бізнесмен.
У Оскара Доната були друзі-ізраїльтяни, які до 1993 року вже давно займалися контрабандою творів мистецтва, наркотиків та коштовностей. Їхня група, імена членів якої перераховані в ізраїльському запиті до поліції Фінляндії, з легкої руки західних журналістів отримала назву «Картель Тель-Авів». Саме ці люди вигадали та здійснили операцію з доставки тонни кокаїну з Колумбії до Європи через Росію. Еліас Коен (прізвисько «Посмішка»), Амос Суламі («Догляд»), Марек («Мозес») Фріш («Розумниця»), Шемтов Міхтаві та Юваль Шемеш.
Все почалося з одруження Коена з дочкою одного з високопоставлених представників картеля Калі. 1992-1993 роки – розпал війни наркокартелів у Колумбії, кривавого суперництва братів Родрігес та Пабло Ескобара. Ця війна наклалася на проблеми з постачанням наркотиків у США через те, що американським спецслужбам у співпраці з колумбійською поліцією вдавалося все частіше перекривати канали постачання. У результаті у людей з Калі народилася ідея: зосередитись на європейському ринку, але постачати наркотики через Росію, щоб вантаж не викликав підозр у пункті призначення. Санкт-Петербург виявився ідеальним перевалочним пунктом, а ізраїльтяни, які раніше вже займалися поставками дрібних партій кокаїну до Європи, – ідеальними партнерами: Шемеш, Фріш та Суламі були добре знайомі з Оскаром Донатом, а той, у свою чергу, – з петербурзькими чиновниками, які реєстрували його спільні підприємства.
«У Росії панувала бідність, їжі не вистачало, тому ми вирішили вибрати для контрабанди банки з тушонкою. А тотальна корумпованість чиновників у Санкт-Петербурзі зробила цей варіант ідеальним», – згадує Шемтов Міхтаві.
Книга Міхтаві, в якій він розповідає про свої пригоди, називається «Операція «Акапулько». Саме таку назву отримала міжнародна поліцейська операція з відстеження цієї поставки за участю влади Ізраїлю, Нідерландів, Швеції, Бельгії та інших країн. Початок їй було покладено в тому ж 1992 року, коли агентка ізраїльських спецслужб, яка працювала в Колумбії, стала помічати, що в прослуховуваних нею розмовах наркоділків все частіше з’являються ізраїльські імена. Так спільна операція Калі і «картеля Тель-Авів» опинилася «під ковпаком» Інтерполу.
Між ізраїльтянами та колумбійцями склалися по-справжньому дружні відносини. Незадовго до відправки контейнера до Санкт-Петербурга Міхтаві, наприклад, попросив відвезти його в гори поряд з Калі, де він кілька днів прожив у наметі на фабриці з виробництва кокаїну. Там він умовив своїх колумбійських друзів відпустити підлітка, якого взяли в полон через те, що його батько заборгував картелю гроші. У 60-ті роки ізраїльтянин, син вихідців з Курдистану, після розлучення батьків «кочував» з одного ізраїльського дитячого будинку в інший, поки не опинився в Тель-Авіві, де разом з іншими вихідцями з дитбудинків почав красти і торгувати краденим. Перший його арешт стався в 1974 році, а з 32 з 70-ти років свого життя Міхтаві провів у в'язницях. Спогади про дитинство, проведене у злиднях, змусили його попросити людей з Калі ще про одну послугу – відвезти його в колумбійські нетрі. Там він під захистом озброєної охорони картеля роздав місцевим жителям готівкою понад 1200 доларів і поїхав лише тоді, коли ситуація передбачувано почала виходити з-під контролю.
– Чия це була ідея – використати Росію як транзитний пункт?
– Це була ідея Амоса Суламі. У нього були необхідні зв'язки у Росії. Ми повинні були відправити контейнер до Росії на адресу мерії Санкт-Петербурга. У мене на руках були всі папери з адресами, і там була вказана адреса мерії. Я взяв ці папери з собою до Голландії і передав там людині, яку звали Володимир Бахшієв. Бахшієв мав зв'язки з Анатолієм Собчаком, але між ними був ще один посередник. Його звали Роман Ізіков, але це було несправжнє ім'я. Його так ніколи й не зловили. Коли контейнер заарештували та доставили до Виборгу, наступного дня туди приїхала людина, яка намагалася дати хабар, щоб вантаж звільнили. Водночас у нього на руках були ті самі папери, які я передав у Голландії Бахшієву. Ці папери були тільки у Бахшієва, він дав їх якимось людям у мерії, а ті – цій людині, яка приїхала визволяти контейнер. Вже потім із газет я дізнався його ім'я – Селюк. Його заарештували на 5 чи 6 місяців і потім відпустили.
– Чи знали у мерії Санкт-Петербурга, що вони купують контейнер із кокаїном, а не з м'ясними консервами?
– У мене немає стовідсоткових доказів, але я певен, що знали. Я думаю, що Собчак мав отримати з цього якісь гроші. У паперах був зазначений адресат – санітарна служба мерії Санкт-Петербурга.
У своїй книзі Шемтов Міхтаві згадує ще одну деталь: із супровідних документів випливало, що контейнер з колумбійською тушкованкою (точніше, з 17 тоннами тушкованки та тонною кокаїну) не просто прямував на адресу мерії, але був «замовлений» міською владою – це звичайна практика для початку 1990-х, часу, коли Санкт-Петербург відчайдушно потребував будь-якого продовольства.
Учасник «картеля Тель-Авів» та спільник Міхтаві Юваль Шемеш також розповідав на допиті після арешту, що в одному з документів мало йтися про «постачання на замовлення». За словами Шемеша, саме цей папірець мав зіграти важливу роль при отриманні контейнера в Санкт-Петербурзі. Він стверджував, що незадовго до відправки контейнера люди картеля Калі засумнівалися, що наявних документів, зроблених Бахшієвим, буде достатньо для безперешкодного проходження митниці.
Ми ознайомилися з обвинувальним висновком із кримінальної справи Шемтова Міхтаві (посилання), який повністю визнав провину, був засуджений за контрабанду колумбійського кокаїну до 9 років ув‘язнення, але відсидів лише шість років, вийшовши на волю достроково у 1999 році – щоб невдовзі знову бути заарештованим вже в іншій справі через контрабанду екстазі в США.
Наприкінці є список свідків, які напередодні суду давали свідчення. Серед них – двоє росіян. Свідок №8 – загадковий «співробітник російської служби безпеки», позначений лише ініціалами: С. П. І. (або С. Ф. І. – в івриті П і Ф позначаються однією і тією ж літерою). Розгадати таємницю цього імені нам так і не вдалося: у Петербурзі в 1990-і роки проживало як мінімум 212 чоловіків з ініціалами С. П. І. або С. Ф. І, про що свідчать бази паспортів, що потрапила до мережі.
Ще один росіянин у списку, №7 – Василь Миколайович Діденко. У документі зазначено його адресу у Санкт-Петербурзі. Ми знайшли цю людину і поговорили з нею. Василь Діденко розповів, що його найняв водієм під час свого візиту до Санкт-Петербурга Марек Фріш, один із членів «картелю Тель-Авів». Діденко підтвердив версію про те, що арешт контейнера з кокаїном зірвав міжнародну операцію з відстеження причетних до його контрабанди, та розповів, що Оскар Донат знав Анатолія Собчака та зустрічався з ним.
«Фріш оплачував по 8-10 годин на день, причому я міг навіть нікуди не їздити, просто стояти біля готелю. Знаєте, скільки коштував тоді обід у готелі «Санкт-Петербург», «шведський стіл»? Один долар. А я заробляв у нього 10 доларів на день. При мені в машині Марек про справи не розмовляв, але прізвище Доната звучало. Я так зрозумів, що Донат уже працював у Санкт-Петербурзі, він до нього приїхав і намагався разом налагодити якийсь бізнес. наскільки я знаю, черги стояли – директор Кіровського заводу, Іжорського заводу... Усі директори у нього в готелі були щодня. Валізи грошей йому возили. Навіть Собчак у нього… Собчака він теж запрошував. Машину мав не одну, а кілька. Він їздив з охороною, «менти» його охороняли, ходили з пістолетами... Тоді перші [мобільні] телефони з'явилися, так за ним валізу з телефоном возили! Наскільки я зрозумів, Європол (Скоріш за все йдеться про Інтерпол, бо Європол було створено у 1998 році – НВ) відстежував усі їхні пересування. Це мені оперативники пояснили: вони вигадували, як наркоту цю перекидати, Європол повідомив наших, і вони замість того, щоб відстежити всі кінці, просто заарештували якихось шісток».
Згідно з ще однією версією, Путін та його найближче оточення допомагали колумбійській наркомафії відмивати зароблені гроші за допомогою заснованої влітку 1992 року спільної російсько-німецької фірми СПАГ. Історія СПАГ, яка інвестувала гроші в нерухомість у Санкт-Петербурзі, безславно закінчилася в 2000 році: розслідування німецьких спецслужб розкрило факти відмивання грошей картеля Калі. Засновника компанії Рудольфа Ріттера, брата міністра фінансів і віце-прем'єра Ліхтенштейна, було заарештовано. До 2005 року з нього було знято всі звинувачення – слідство дійшло висновку, що про незаконне походження коштів він не знав. Журналіст-розслідувач Роман Шлейнов стверджував, що бачив документи, які свідчать про те, що Путін був членом спостережної ради СПАГ. Опубліковані вони так і не були – Шлейнов розповів нам, що папери в нього в якийсь момент загубилися. Журналісти не раз питали Путіна про його роль у роботі СПАГ – але так і не отримали відповіді. Прихильники версії про непричетність майбутнього президента до кокаїнового транзиту нагадували, що Путін був керівником Комітету із зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга, а в наглядовій раді фірми якщо й був, то номінально.
Колишній російський розвідник-перебіжчик Юрій Швець стверджував, що саме розслідування причетності Путіна до контрабанди кокаїну з Колумбії до Європи через Росію, спричинило смерть Олександра Литвиненка, отруєного радіоактивним полонієм-210. Документальних підтверджень цього здогаду немає.
Знайшлося у цій історії місце і представникам «чистого» криміналу. Зі СПАГ, за його словами, був пов'язаний і Володимир Кумарін, лідер Тамбовського організованого злочинного угруповання, що контролювало Петербурзький морський порт – ключовий актив у тому числі і для переправки кокаїну в Європу. Іншим представником цієї ОЗУ був Геннадій Петров, який живе в Іспанії, якого іспанська прокуратура в 2008 році звинуватила у відмиванні грошей та створенні злочинної спільноти. Одночасно іспанські правоохоронні органи опублікували записи телефонних розмов, , з яких випливало, що представники «тамбовських» були пов'язані з цілим рядом високопосадовців, наприклад головою Слідчого комітету Олександром Бастрикіним. Незважаючи на це, у 2018 році практично всіх обвинувачених у справі «російської мафії в Іспанії» було виправдано.
Журналістам та незалежним дослідникам так і не вдалося довести, що Володимир Путін був особисто пов'язаний із контрабандою кокаїну. Володимир Кумарін, який відбуває 25-річний термін за створення Тамбовської ОЗГ, у своїх інтерв'ю то виправдовував російського президента, то, навпаки, натякав, що контрабанда тонни колумбійського кокаїну здійснювалася як мінімум із санкції тодішньої російської влади: наприклад, ще одного обвинуваченого у справі «російської мафії Іспанії» , а 1993 року – заступника директора Федеральної служби з контролю за обігом наркотиків Миколи Аулова.
«Нюхайте кокаїн, і ви зможете потрапити до «Спартака». Так у 2018 році футбольний агент Дмитро Селюк саркастично прокоментував перехід у московський «Спартак» колишнього півзахисника ЦСКА Романа Єрьоменка – той відбував дворічну дискваліфікацію за вживання кокаїну. У своїх численних інтерв’ю Селюк, який працював з такими зірками світового футболу, як Андрій Аршавін, Неманія Відіч та Яя Туре, не соромиться переходити на особистості. Це принесло йому скандальну славу, але своє минуле агент воліє не обговорювати. Те, до чого він був причетний у 1993 році розповідаємо вперше.
До переїзду до Ізраїлю Дмитро Селюк підробляв у Ленінграді фарцівником. Кар'єру футбольного агента він розпочав у 1991 році з переведення легендарного зенітівця Юрія Желудкова до ізраїльського клубу «Маккабі» – у цьому Селюку допоміг репатріант із Радянського Союзу Моше Принц. Незабаром кар'єру агента довелося поставити на паузу.
Саме Дмитро Селюк, за версією російських силовиків, 17 лютого 1993 року приїхав у Виборг і спробував дати хабар за вивільнення вже заарештованого контейнера із тонного кокаїну. Це ім'я згадували «Санкт-Петербурзькі відомості» та «Комерсант», трапляється воно і в матеріалах допиту Амоса Суламі, з якими ознайомилася редакція.
Після провалу операції з перевезення кокаїну та невдалої спроби отримати контейнер на митниці Селюк, як стверджували «Санкт-Петербурзькі відомості», вирушив до Москви, із Шереметьєва намагався вилетіти у Франкфурт, але був затриманий. Від джерела з доступом до бази криміналістичного обліку МВС ми дізналися, що 24 лютого 1993 року Дмитро Дмитрович Селюк – повний тезка футбольного агента з такою самою датою народження – був допитаний у петербурзькому управлінні міністерства безпеки, а потім заарештований за звинуваченням у контрабанді. Ізраїльська газета «The Jerusalem Report» 18 листопада 1993 року у статті про кокаїнову справу писала, що дружину Дмитра Селюка звуть Вікторія – так само, як розповідав Селюк – футбольний агент, звати і його дружину.
Селюк півроку провів у «Хрестах». У серпні 1993-го його звільнили з-під варти під заставу в розмірі 25 тисяч доларів. Незабаром управління міністерства безпеки призупинило розслідування справи про контрабанду кокаїну, «передавши всі напрацювання до Інтерполу». Селюк залишився єдиним затриманим російським громадянином у справі про контрабанду контейнера з кокаїном, хоч і не був засуджений. Газета «Година Пік» («Час Пік») у статті 1995 року про транспортування кокаїну до Москви на переробку писала, що Селюк мав ізраїльське громадянство. Про те, що Селюк у 90-ті роки емігрував до Ізраїлю, писала і «The Jerusalem Post». У відкритих джерелах відомості про ізраїльське громадянство Селюка виявити не вдалося.
У нульових роках Селюк жив у Антверпені, зараз мешкає на власній віллі в Барселоні і, за його словами, підтримує близькі стосунки з керівництвом легендарного каталонського клубу – незважаючи на те, що не має офіційної ліцензії агента, яку видає ФІФА. На наше питання про те, чи він у 1993 році пропонував хабар за звільнення з митниці контейнера з кокаїном, Дмитро Селюк відповів: «Цю нісенітницю я навіть коментувати не хочу».
Селюк у той час, як стверджував журналіст «Вечірнього Петербурга», був пов'язаний із фірмою «Комкад». Вона відома тим, що на початку 1990-х років возила до Санкт-Петербурга цукор на замовлення мерії – і не довезла вантаж вартістю 2,8 млн доларів. Журналіст «Вечірнього Петербурга» також назвав кілька фірм, чиї назви нібито були в супровідних паперах на контейнер з кокаїном: це все той же «Комкад» і «Гонт імпорт-експорт компані», що ніколи не існувала. Про те, що одержувачем вантажу з кокаїном був «Комкад», писала і «Година Пік» (Час пик) у 1995 році. Шемтов Міхтаві не зміг згадати назви цих компаній.
«Вечірній Петербург» також назвав «партнером» «Комкада» заступника віце-мера Санкт-Петербурга Льва Савенкова, засудженого у 1997 році за вивезення з Росії стратегічних матеріалів та чорної ікри. Савенков був не просто віце-мером, а й близьким другом Путіна, який особисто давав інтерв'ю на його захист, а також генеральним директором торгового дому «Аліса» Оскара Доната. У розмові з Радіо Свобода та телеканалом «Настоящее время» Лев Савенков підтвердив, що знав Доната, але заперечив будь-який зв'язок з фірмою «Комкад».
Співзасновником «Комкаду» був уродженець Ухти – Олег Попов. Він згадується в обвинувальному висновку прокурора США у справі ще про одну аферу з тим самим цукром – цього разу з фіктивними поставками цукру з Куби до Казахстану. Попов був спільником основного обвинуваченого у справі – російського мільярдера Сергія Адоньєва, співвласника компанії Yota Devices, спонсора «Нової газети», виборчої кампанії Ксенії Собчак та фільму «Дау». Адоньєв визнав свою провину у цій справі, отримав тюремний термін довжиною в 30 місяців, але ще до його закінчення Адоньєва передали Росії. Як писала в 2000 році газета «Los Angeles Times”, слідчим ФБР вдалося довести і причетність Адоньєва до контрабанди контейнера з колумбійським кокаїном 1993 року. У 2019 році видання The Insider зв'язалося зі слідчим, який вів цю справу, але той відмовився розкривати подробиці і лише сказав, що зазнавав під час розслідування «безпрецедентного тиску». Олега Попова застрелили 1994 року в Санкт-Петербурзі.
В історії з тонною кокаїну є ще одна деталь. Марек Фріш та Амос Суламі, організатори кокаїнового транзиту через Санкт-Петербург, у 1992 році були замішані в іншій кримінальній афері – яка теж пов'язана з високопоставленим представником російської влади: колишнім радником уряду та генерального прокурора Росії, а потім адвокатом та бізнесменом Дмитром Якубовським.
На початку 90-х років Якубовський займався передачею Німеччині майна Західної групи військ та отримав прізвисько «генерал Діма» (хоча насправді був лише полковником). Якубовського звинувачували у зв'язках із Солнцевським злочинним угрупуванням і писали про його дружбу з охоронцем Володимира Путіна та одним із найвпливовіших людей у Санкт-Петербурзі 90-х років Романом Цеповим (той усі подібні зв'язки неодноразово заперечував).
З 1994 по 1998 рік Якубовський сидів у в'язниці – за участь у крадіжці стародавніх манускриптів із Російської національної бібліотеки у Санкт-Петербурзі. Як писав «Комерсант», який ознайомився з матеріалами справи, Якубовський мав вивезти з Росії манускрипти, регулярну крадіжку яких першими налагодили ті самі Марек Фріш та Амос Суламі за допомогою охоронця відділу рідкісних рукописів Російської національної бібліотеки. Серед викрадених цінностей були французькі середньовічні рукописи, середньоазіатські списки з мініатюрами, але головне – єврейські манускрипти, включно з сувоями Тори, які, як підозрювало слідство, були «замовлені» з Ізраїлю. Афера розкрилася, коли вкрадену з РНБ давньоєврейську шлюбну угоду «Ктуба», на книжковому аукціоні в Нью-Йорку купили члени товариства «Друзі музею Ізраїлю» і передали у власність Національній бібліотеці Ізраїлю – яка й сповістила Росію, коли побачила в каталогах, що рукопис належить РНБ.
Як адвокат Якубовський захищав серед інших вдову Анатолія Собчака Людмилу Нарусову у 1999 році, коли сам Собчак перебував у Франції після порушення проти нього справи стосовно хабаря та зловживання посадовими повноваженнями. Прокуратура Росії тоді звинуватила Нарусову в наклепі за її висловлювання, в яких вона звинувачувала відомство в «заангажованості». Ксенія Собчак пов'язувала справу проти батька із «боротьбою єльцинської команди проти Путіна». У листопаді 1999 року справу проти Собчака було закрито, він повернувся до Росії, безуспішно намагався стати депутатом Держдуми та губернатором Санкт-Петербурга, після відставки Єльцина підтримав на президентських виборах Володимира Путіна, але у лютому 2000 року, так і не дочекавшись голосування, помер у поїздці до Калінінградської області «від серцевої недостатності» – як стверджував в інтерв'ю «Фонтанці» згаданий вище Шабтай Калманович, «у нього на руках». Про те, що саме Калманович був першою людиною, котра побачила Собчака мертвим, говорила і Людмила Нарусова. На запитання розслідувачів Нарусова не відповіла.
2015 року Дмитро Якубовський став героєм ще однієї історії, пов'язаної з Путіним: на його яхті, за версією тодішнього префекта САТ Москви Олега Мітволя, відпочивав біля берегів Сардинії Дмитро Пєсков зі своєю родиною. Мітволь дійсно намагався цією заявою виправдати, а не звинуватити прес-секретаря російського президента – після того, як Олексій Навальний заявив, що Пєсков платить за оренду яхти 26 мільйонів рублів на тиждень. 2020 року Якубовський був визнаний банкрутом, а його російське майно почали розпродувати.
Амос Суламі, викрадач манускриптів, якого спіймали на контейнері з кокаїном, зберігав у амстердамській квартирі Шемтова Міхтаві нібито куплену ним у Санкт-Петербурзі на підпільному аукціоні картину Малевича, яку пізніше переправив до Ізраїлю замовнику, ізраїльському арт-ділеру з кримінальним минулим. У любові до мистецтва Суламі не гидував і підробками: копії робіт авангардистів Олександри Екстер та Івана Клюна, які належали йому, на межі 2020 і 2021 років навіть виставлялися у кельнському Музеї Людвіга на виставці підробок російського авангарду.
Наразі Амос Суламі, за словами Шемтова Міхтаві, живе життям пенсіонера в Ізраїлі, де після відбуття терміну за контрабанду кокаїну його засудили ще раз, вже за іншою справою.
Незважаючи на те, що Міхтаві не має прямих доказів, він впевнений, що саме Путін фактично привласнив собі його кокаїн. Ізраїльтянин не тримає на російського президента зла, хоча й вважає, що його час піти з політичної сцени настав:
– Я ось що хочу сказати: Путін був такою ж бідною дитиною, як я. Ми обидва мріяли розбагатіти. Різниця у тому, що він виграв, а я програв. Він єдина людина, яка вийшла сухою з води після 90-х. Я його дуже поважаю, він розумна людина. Спочатку він отримав владу, ставши віце-мером, а згодом і гроші. Я думаю, що той контейнер приніс йому 7-10 мільйонів доларів. Я бажаю Путіну всього найкращого, йому ж не можна вже висунути жодних звинувачень, він президент!
– Те, що Путін зрештою став президентом – це було благом для Росії?
– Я думаю, щонайменше перші десять років це було благом. Економіка зростала. Путін зробив багато хорошого для Росії. 1992 року люди стояли в чергах, щоб купити хліб.
– А те, що він залишається президентом зараз, – це добре?
– На мою думку, він при владі вже надто довго. Мені здається, ще кілька років, і йому треба йти. Він зробив для Росії все, що міг. Я далекий від політики, але мені здається, що він надто жорсткий із опозицією. Ваш опозиційний політик, Навальний, у в'язниці. Я думаю, час би його відпустити і не мучити більше. Росії потрібно більше демократії. Але зробити це може лише сам Путін.
Ця розмова відбулася восени 2021 року, до російського вторгнення в Україну. Незадовго до публікації нашого розслідування ми попросили Шемтова Міхтаві написати кілька рядків про те, що він думає про війну. Ось його відповідь: «Путін не припиняє бомбардувати мирні українські міста та військові об'єкти. Країни вільного світу мають завадити президенту Росії продовжувати окупацію демократичної суверенної держави та завдавати людських страждань 40 мільйонам громадян. Я переконаний, що Росія не переможе у цій несправедливій війні, бо український народ сповнений рішучості боротися за свою країну».