Трохи більше ніж 30 років тому, незадовго після розпаду СРСР, тогочасний Ленінград на перших вільних виборах мера проголосував за професора ЛДУ Анатолія Собчака. Одним із перших його розпоряджень було встановити при мерії Комітет із зовнішніх зв'язків, очолити який Собчак доручив своєму помічнику, 39-річному підполковнику КДБ Володимиру Путіну.
Саме з цього призначення почався стрімкий політичний ріст Путіна, під час якого він створив механізм для одноосібного та довічного управління країною. Вже найперші його кроки у владі супроводжувалися звинуваченнями у корупції та причетності до шахрайських схем.
Перші підозри на адресу Путіна та наближених до нього осіб з'явилися у 1992 році – менше ніж за рік після його призначення. Тоді член Петроради Марина Сальє звинуватила комітет із зовнішніх зв'язків у створенні схеми для продажу сировини за кордон в обмін на продовольство для Санкт-Петербурга, який потерпав від браку харчів. Сировину відвантажили, гроші отримали, але продукти в місто так і не надійшли. Сальє вимагала відставки Путіна як голови комітету, хоча вона не мала прямих доказів того, що він особисто був залучений до шахрайства.
Телепроєкт «Настоящее Время» і Радіо Свобода переконалися, що цей скандал був далеко не єдиним, і на початку 1990-х комітет під керівництвом Володимира Путіна був втягнутий у безліч сумнівних історій, про які, найімовірніше, знали і сам Путін, і його покровитель – Анатолій Собчак.
Вивчивши архівні публікації російських газет, судові документи та матеріали правоохоронних органів, ми змогли пролити світло на найбільші із цих скандалів. Наприклад, на те, як під виглядом тушонки на адресу петербурзької мерії надійшов (і згодом зник) контейнер із колумбійським кокаїном; на те, як найближчий помічник Путіна за хабарі реєстрував шахрайські фірми, які мали вивести з Росії мільярди доларів; на те, як фірма, безпосередньо пов'язана з путінським комітетом, намагалася продавати на Захід неіснуючу суперречовину під назвою «червона ртуть».
У рамках проєкту ми вперше опублікуємо архів документів про роботу комітету із зовнішніх зв'язків, а також добірку архівних публікацій про майбутнього президента Росії. Зокрема й першу написану в Росії статтю про роботу Путіна в КДБ, а також некролог автору цієї статті, якого було вбито невдовзі після її публікації. Цей злочин не розкритий досі.