Hans Hildenbrand/Alamy
Фотографія міста Призрен у Косові, зроблена у 1922 році.
Косово – частково визнана країна розміром із Ямайку. Вона розташована в самому серці Балкан, які давно були охоплені етнічними, релігійними і мовними суперечками.
Goran Tomasevic/Reuters
Сербські поліцейські спостерігають за косовськими албанцями під час акції протесту в місті Печ у 1998 році.
До середини 20-го століття Косово було автономним краєм, населеним переважно албанськомовними мусульманами – меншиною в Югославії. Але напруженість між косовськими албанцями і сербами за національністю посилилася. Перші закликали до більшого політичного представництва в Югославії, а другі побоювалися дедалі більшого відокремлення від решти Сербії цієї території, яку вони називали священною сербською землею.
AP
Президент Сербії Слободан Мілошевич кланяється сербському прапорові під час церемонії біля пам’ятника невідомому солдатові у Белграді в 1996 році.
Після того, як сербський соціаліст Слободан Мілошевич прийшов до влади у 1980-х роках, він підкинув пороху у вогонь націоналізму, що тоді лише тлів. У 1989 році Мілошевич зустрівся в Косові з місцевими сербами, які скаржилися на пригнічення з боку албанської більшості. А тим часом поруч спалахнули сутички між сербами та албанською за національним складом поліцією в Косові. Тоді Мілошевич вийшов на вулицю і пообіцяв розгніваному натовпові: "ніхто вас більше не битиме". Потім він запровадив прямий контроль над Косовом і розмістив у краї сербську поліцію.
Joel Robine/AFP
Бойовики Армії визволення Косова (АВК) охороняють залізницю в селі Терде на захід від Приштини.
У 1991 році, після багатьох років відносно стриманого опору умовам, нав’язаним Белградом, місцеві албанці в Косові сформували мережу бойовиків під назвою "Армія визволення Косова ", яка прагнула, щоб Косово приєдналося до Албанії.
Goran Tomasevic/Reuters
Сербська поліція займає позиції після обстрілу її блокпосту в селі Крилєво у 1998 році.
Влітку 1998 року бойовики АВК вбили десятки сербів, поліцейських і цивільних осіб. Силовики, підтримувані урядом Югославії, відповіли маршем по селах на бронетехніці, вигнанням місцевих албанців із їхніх будинків і спаленням їхніх будинків.
Yannis Behrakis/Reuters
Ряд трун, огорнених албанськими прапорами, несуть через натовп з більш ніж 10 тисяч учасників похорону в селі Рачак.
У січні 1999 року, після того, як бойовики АВК вбили чотирьох сербів під час нападу на поліцейський пункт, югославські урядові війська оточили сусіднє село Рачак. Коли міжнародні спостерігачі змогли нарешті туди потрапити, вони стали свідками масового вбивства: 45 мертвих цивільних албанських мешканців, серед яких жінка і дівчинка-підліток. Влада Югославії твердила, що всі вбиті – бойовики. Пізніше з’ясувалося, що бойовиків серед убитих було вісім чи дев’ять.
Joel Robine/AFP
Косовські албанці перетинають кордон до Албанії на початку 1999 року.
ЗМІ почали наголошувати на зростанні насильства і потоках біженців. Тому почав посилюватися тиск із вимогами міжнародного втручання. Тоді союз НАТО обійшов ООН і сам ухвалив здійснити повітряні удари, якщо Мілошевич не виконає вимоги: вивести з Косова сербів, ввести миротворців, повернути до краю біженців.
Goran Tomasevic/Reuters
Чоловік відводить свою дочку від зруйнованих будівель після того, як повітряні удари НАТО розбили центр Приштини – столиці Косова.
Перші ракети знищили інфраструктуру, пов’язану з урядом Мілошевича.
Sergey Velichkina/TASS
Белградська висотка «Ушче», колись будівля ЦК Союзу комуністів Югославії, у полум’ї після того, як 21 квітня по її верхніх поверхах, де працювали кілька сербських телеканалів, ударили кілька ракет НАТО. Пізніше будівлю відновили, додавши їй іще два поверхи.
Вважали, що повітряні удари впродовж декількох днів змусять Мілошевича сісти за стіл переговорів, але обурене діями НАТО населення підтримало його. Водночас конфлікт у Косові посилився: сербські силовики пересувалися косовськими селами, здійснюючи етнічні чистки.
Radu Sigheti/Reuters
Югославські солдати дивляться на уламки мосту, в який влучили 10 ракет НАТО, в селі Мурино. Сьогодні це територія Чорногорії. Шість місцевих жителів, у тому числі троє дітей, загинули під час тієї атаки.
Sergey Velichkin/TASS
Головний міст через Дунай у місті Новий Сад (нині Сербія), зруйнований бомбардуваннями НАТО у квітні 1999 року.
Darki Dozet
Люди перетинають Дунай у місті Новий Сад після того, як ракети НАТО зруйнували три з мостів міста.
Кількість жертв серед цивільного населення зростала, і насильство в Косові тривало. Тоді британський прем’єр-міністр Тоні Блер сказав президентові США Біллу Клінтону, що НАТО "програє пропагандистську битву ... з великим успіхом ".
Emil Vas/Reuters
Рештки пасажирського поїзда догорають після удару двома ракетами, запущеними з літака F-15 союзу НАТО. За словами НАТО, літак цілився у сам міст, але обидві ракети влучили по поїзду. Принаймні 20 пасажирів загинули.
Emil Vas/Reuters
Наслідки ракетного удару в Белграді по студії державного Радіо і телебачення Сербії (РТС). Шістнадцять людей загинули серед руїн.
Зрештою, у червні 1999 року, після того, як унаслідок повітряних ударів загинуло близько 500 цивільних людей, Мілошевич погодився дозволити ввести міжнародні війська в Косово.
Ami Vitale/Getty Images
Війська США радісно вітають у косовському місті Ґнілане.
Миротворці й албанські біженці в’їжджали до краю, а тим часом серби – поліція і цивільне населення – залишали його.
Jean-Philippe Ksiazek/AFP
Молоді косовські албанці показують непристойні жести в бік автобуса, яким їде сербська поліція, залишаючи Косово.
Djordje Kojadinovic/AFP
Події перед будівлею сербського парламенту під час так званої «Бульдозерної революції», яка призвела до відставки Мілошевича.
У жовтні 2000 року, коли в ООН уже висунули Мілошевичу обвинувачення у воєнних злочинах і злочинах проти людяності в Косові, демонстрації, що переростали в насильство, призвели до його усунення від влади. Незабаром після цього його екстрадували до Гааги, де він помер у 2006 році, коли над ним усе ще йшов суд.
Jack Guez/AFP
Косовські албанці (на передньому плані) і місцеві серби лаються через річку, яка перетинає поділене за національною ознакою місто Косовська Митровиця, лютий 2000 року. І сьогодні це місто залишається приблизно наполовину албанським і наполовину сербським.
У 2008 році Косово односторонньо проголосило незалежність від Сербії. Цю незалежність визнали на цей час 102 країни-члени ООН зі 193, а близько 80 держав, серед них і Україна, не заявляли про таке визнання чи й прямо стверджували про невизнання; ще принаймні 10 країн, які свого часу визнавали Косово, відкликали своє визнання. Близько 4000 військовослужбовців країн НАТО все ще перебувають у Косові.