Перші німецькі поселення на території Кривого Рогу з’явилися ще в далекому 1763 році. Німців запрошували на роботу як спеціалістів у різних галузях господарства.
До кінця 1930-х років німецька громада на Криворіжжі була третьою національною меншиною за чисельністю після росіян і євреїв. За інформацією ГО «Всеукраїнське об'єднання «Німецька молодь в Україні», після Другої світової війни громада зменшувалася. На 1991 рік в Україні лишилося тільки 5% від довоєнної чисельності німецької громади – 38 тисяч. Перепис 2001 року зафіксував уже 33 тисячі. Зокрема, тоді в Кривому Розі було 650 німців, а сьогодні, як кажуть у самій громаді, їх не більше 250 осіб.
Ми підійшли до старої будівлі, в якій зараз орендують офіси, пройшли старим коридором, що слабо освітлюється, та піднялися на четвертий поверх. Тут, за звичайними дверима, розташоване невеличке приміщення на 30 квадратів. Раніше воно слугувало комусь офісом, а тепер прихистило церкву Німецької євангельсько-лютеранської громади Кривого Рогу.
Органіст Олександр Данилов переїхав разом з батьками до Кривого Рогу з Челябінська на початку 1960-х. Через заборони та обмеження для німців у СРСР, його батько так і не зміг повернутися до Криму, який вважав своєю батьківщиною. Там він виріс, у німецькому поселені Фріденталь, яке тепер має назву Курортне і розташоване в межах 30 км від Сімферополя.
У роки Другої світової війни понад 160 000 німців України були депортовані до Сибіру та середньої Азії. Чоловіків у віці від 16 до 60 років та жінок у віці від 17 до 55 мобілізували в трудову армію. Понад 300 тисяч українських німців, які потрапили під окупацію при відступі нацистських військ у 1943-1944 роках, були переселені на територію Польщі та Німеччини. Після закінчення війни понад 210 тисяч були репатрійовані в СРСР, але додому вони не потрапили – їх відправили у табори та на спецпоселення НКВС до Казахстану, Таджикистану, на Урал і північ Росії.
Щоб бути хоч мінімально захищеними, деякі німці просто змінювали національність чи прізвища. «Припустимо, був Фішер, потім став Івановим, бо таке прізвище не так впадає в око і тебе не тикають, по голові не б'ють і не «стукають» про те, що ти типу фашист», – розповідає Олег Фішер.
Олег Фішер – пастор Німецької євангельсько–лютеранської церкви, один із небагатьох, хто представляє німецьку громаду Кривого Рогу. Він розповідає, що сучасні німці досі стикаються зі стереотипами. А найболючішим моментом для громади стала втрата будівлі церкви, через що тепер служби проходять по сусідству зі старими офісами.
Свого часу спілка Німецької євангельсько-лютеранської громади «Товариство Густава Адольфа» придбала для своєї криворізької громади будинок, який довгий час прослужив за приміщення для проведення літургій. Але у 2017 році, заручившись підтримкою управління Німецької Євангельсько-лютеранської церкви України, яке знаходиться в Одесі, та її тодішнього єпископа Сергія Машевського, цей будинок через суд відібрав у громади один із парафіян церкви — Андрій. І сьогодні, за словами Олега Фішера, там проживають його родичі.
Під час розмови з пастором відчувалося, що для нього це дуже болюче питання. Він неохоче згадував тодішні події, які змусили криворізьку релігійну громаду тепер орендувати приміщення, щоб проводити богослужіння.
Кривий Ріг – це велике індустріальне місто, де розташовано багато шахт, кар’єрів із видобутку залізної руди. Наприкінці XIX та на початку XX століття багато німців зробили внесок у розвиток залізорудного Кривбасу. Наприклад, Едуард Фукс та Олександр Поль досліджували поклади залізної руди на Криворіжжі.
Їхня пам’ять давно потребувала увічнення. Декомунізована вулиця Тухачевського у Кривому Розі тепер носить ім’я Едуарда Фукса. Він був видатним геологом, одним з розробників монографічного геологічного опису Кривбасу, вів геологічну розвідку майбутнього проммайданчика заводу «Криворіжсталь». Окрім того, що Фукс запам’ятався видатним геологом, він також залишив багату спадщину фотографій Кривбасу. Аби місцеві мешканці знали про нього більше, німецька громада ініціювала встановлення меморіальних дошок.
Олег Фішер вважає, що стереотипи про німців, які досі живуть у суспільстві, і про які він чує від окремих чиновників, можуть стати на заваді встановленню цих дошок.
Своїми у Кривому Розі німці досі не почуваються, але й виїжджати до Німеччини готові не всі. Хоча за останні роки приблизно 90% німецької громади Кривого Рогу вже переїхали до етнічної батьківщини будувати краще життя. Органіст Олександр Данилов каже, що Німеччина для них — це чужа країна, бо народилися та все життя прожили вони за її межами.
«Ви можете уявити, як це? Коли ти збираєш парафію по крихтах, а потім раз – і шість сімей виїхало... Я вважаю, що для України це втрата, не тільки кількісно – інтелектуально», – підсумовує пастор Олег Фішер.
