Ольга Айвазовська, координатор виборчих програм мережі «Опора»Громадські організації наполягають на проведенні наступних виборів до парламенту за відкритими списками. Коаліція Верховної Ради ще у 2014 році зафіксувала намір запровадити таку систему. Але упродовж майже трьох років депутати до цього питання не повертались. Попри те, що наступного тижня парламент розглядатиме два законопроекти зі зміни виборчої системи, прем’єр-міністр Володимир Гройсман вже заявив, що наразі зміни неможливі. Депутати не підуть на це, пояснив прем’єр, їм це не вигідно – констатують громадські діячі. То що ж це за система з відкритими списками? Чому вона не вигідна депутатам, але за неї бореться громадськість? Про міфи і реальність навколо цього питання Радіо Свобода роз’яснює разом з Ольгою Айвазовською.
Не зовсім, хоча так намагаються пояснити цю систему деякі представники політсил.
«Відкриті списки – це не лише публікація списків, це фактично голосування за конкретного кандидата в цьому списку і хто більше набирає, той піднімається в цьому рейтингу вище, тому конфігурація може змінитися кардинально в порівнянні із тим, що на старті зареєструвала політична партія», – зазначає Ольга Айвазовська.
Вибори за відкритими списками – це можливість для виборця змінити розташування сил і вказати, хто увійде до парламенту.
«Відкриті списки – це можливість змінити порядок кандидатів в списку, запропонованим політичною партією. Тобто це зміна рейтингу за рахунок голосування за окремого кандидата в списку партії», – пояснює вона.
Виборець голосує не за партію, а за кандидата від партії. Загальний результат партії буде залежати від кількості голосів, які в сукупності набрали кандидати.
Якщо, умовно, партія «За все хороше» виставила на вибори 450 кандидатів і в сукупності вони набрали, наприклад, мільйон голосів, то вираховується скільки мандатів у парламенті отримає політична сила. Наприклад, їм дісталось 30 мандатів. Отримають їх не ті, хто перший за списком, а ті, хто набрав більше від усіх голосів з цих 450 кандидатів партії «За все хороше».
Є різні форми бюлетенів у відкритих списках, пояснює Ольга Айвазовська.
«Існує практика як вписування номера кандидата в списку політичної партії, так і у вигляді своєрідної книжечки, як, наприклад, в Польші, де і ви шукаєте свою партію, в ній – свого кандидата і ставите галочку. Або, наприклад, в Швеції, ви берете бюлетень за конкретну партію: кожна партія має свій бюлетень і вже в ньому відзначаєте кандидата, якого ви підтримуєте».
Найпростіша форма – це вписування в бюлетень числа, номера кандидата, вважає Айвазовська.
При пропорційній системі із відкритими списками мажоритарки немає. Мажоритарна система – це округ і один переможець, або округ і декілька переможців, тому що може бути багатомандатна мажоритарка.
Але поняття «мажоритар» – це той, хто набрав найбільше голосів в окрузі і в окрузі розігрується невелика кількість мандатів, переважно – один.
Відкриті списки – це конкуренція між яскравими особистостями, лідерами, кандидатами, які можуть як підтягнути рейтинг партії, так і свій персональний.
«Підкуп ефективно працює в малих округах, тому мажоритарка є яскравим показником як це здійснюється і наскільки ефективним є результат. За останні роки ми зустрічали округи, які були суцільно скуплені. Переможець – це людина, яка не вела активної агітаційної кампанії, не була лідером, але «засіяла» округ ресурсами і перемогла. Технологічно їм допомагали якісні штабісти, але ми розуміємо, що це не найкращий результат для представлення інтересів виборців цього округу», – зауважує експерт.
Коли округ величиною в область, то скупити його доволі важко, пояснює Айвазовська.
«Навіть, якщо ви спробуєте поділити територію умовно, навіть між представниками своєї партії, ви будете мати величезну кількість конкурентів від інших. Прогнозувати результат дуже складно», – пояснює координатор виборчих програм мережі «Опора».
Одна з виборчих систем навіть передбачає, що кількість мандатів від області визначається явкою. Тобто, чим більша явка, ти більше в окрузі мандатів. І це стає відомо лише після голосування, відповідно, не можна прогнозувати скільки розігрується мандатів, тому і територію неможливо поділити, як і «скупити» через конкурентний поділ.
Ні.
Система, яка використовувалась на виборах 2015 року для обласних, районних та міських рад є пропорційною, але не за відкритими списками, зазначає Ольга Айвазовська. Не було можливості обрати в одному окрузі серед декількох кандидатів від однієї партії.
Найголовніша ознака відкритих списків – це конкуренція між кандидатами в межах одного списку на одному окрузі, зазначає координатор виборчих програм мережі «Опора».
«Система, яка була запропонована в 2015 році (в липні був ухвалений закон), як завгодно називалась авторами – і німецькою, і польською для того, щоб підвищити довіру громадян, які переважно не читають ці законопроекти. І це нормально – в жодній країні світу ви не знайдете громадян, які відслідковують законодавчі ініціативи, якщо це їх не стосується професійно», – зауважує Айвазовська.
Немає поки що в Україні практики застосування відкритих списків за роки Незалежності.
У закритих списках пропорційної виборчої системи виборці можуть підтримати чи не підтримати весь список кандидатів.
«При закритих списках виборці не впливають на порядок кандидатів – він формується з’їздом партії. Але зрозуміло, що це рішення готується заздалегідь і є мотиви поставити ту чи іншу людину на вище місце, а відповідно до соціології, можна прогнозувати, які місця є прохідними, які непрохідними, але виборець жодним чином на порядок не впливає», – каже Айвазовська.
При відкритих списках прогнозувати, хто з кандидатів пройде до парламенту, дуже складно. Кандидат може набрати найбільше голосів в окрузі (якщо вони будуть передбачені), але цей результат буде далеко не кращим серед усіх його однопартійців-висуванців, тому він може не отримати мандат.
Це значно запобігає такому явищу, як торгівля місцями в парламенті, вважають експерти.
«Найбільша кількість перебіжчиків була зафіксована при пропорційній системі із закритими списками у 2006-2007 роках і застосовувалась вона в чистому вигляді. Наша організація фіксувала випадки, коли один депутат 8 разів змінював фракцію», – пояснює Ольга Айвазовська.
Найімовірніше, так, та не настільки, щоб українці з ним не впоралися.
«Процес голосування для виборця ускладниться, якщо це відкриті списки регіональні, але залежить від форми бюлетеня: вписування чи книжечка. Але це не занадто складно, я переконана, що громадяни України на рівні IQ не є нижчими, ніж громадяни Естонії та Польщі», – наголошує координатор виборчих програм мережі «Опора».
Якщо ухвалити відповідне законодавство зараз, то часу підготуватись до парламентських виборів 2019 року за відкритими списками цілком достатньо, вважає Ольга Айвазовська.