Від постійного стресу військові стискають зуби. Це одна з причин, чому тріскається емаль. Ніби просто, але якось ніколи не спадало на думку.
Тут, за десяток кілометрів від фронту, щодня вишиковуються черги цивільних, яких турбує зубний біль – їм не відмовляють, хоча волонтерська стоматологія «Тризуб Дентал» призначена, передусім, для військових. «Тут відчуваєш, що пацієнти по-справжньому вдячні, відчуваєш залученість і справжність», – каже один з лікарів-волонтерів. Ми вирушаємо у донецьку Карлівку, щоб показати вам, як пересувний зубний кабінет перетворився на проукраїнський хаб Донбасу, що у стоматології роблять Талашко і Жадан, та як змонтована власноруч радіостанція стала одним з центрів української культури на сході.
«Ви по запису?» – питає нас жінка, що виходить з триповерхового будинку, розмальованого в червоно-чорні кольори. Це командний пункт і база дантистів-волонтерів з проєкту «Тризуб Дентал». Карлівка, Донецька область, кілометрів 20 до Донецька.
Ми приїхали до лікарів на День незалежності, спеціально, щоб пацієнтів було поменше, і можна було спокійно поспілкуватися зі стоматологами, які вже 5 років безоплатно лікують військових і місцевих жителів. Один мобільний кабінет перетворився на цілий флот фургонів та автівок, де можна ставити пломби, робити операції та навіть панорамні рентгенівські знімки.
Кожного дня лікарі працюють до 10-11 вечора, і ми вочевидь приїхали рано як для святкового дня. Засновник, координатор і керівник «Тризуб Дентал» Ігор Ященко пішов купатися: неподалік від бази дантистів – Карлівське водосховище. Місця тут дивовижні – з берега ловлять рибу, купається молодь. Про війну нагадує хіба що блокпост Національної гвардії біля дамби.
Хоча насправді Карлівка – одна з гірких сторінок початку збройного конфлікту. Тут прийняла бій група з добровольчого батальйону «Донбас» – стрілянина точилась неподалік від автозаправної станції. Тоді загинуло п’ять донбасівців. Втім, в останні роки тут безпечно: гвардійці на мосту не перевіряють документи і не зупиняють машини, а звичайний магазинчик поблизу перетворився на кав’ярню – місцеві купують каву, обмінюються чутками, пригадують життя до 2014-го та роз'їжджаються. Карлівка стоїть на розпутті кількох доріг – на Донецьк, на Авдіївку, на Покровськ, на Маріуполь… І тут, в центрі подій, в центрі круговерті, – «Тризуб Дентал».
Ми чекаємо Ященка і граємося з місцевими кішками. Одну з них звати Пломба (а як ще назвати?), її брат нещодавно зник. Його звали Карієс, і зараз фотопортрет кота прикрашає кухню, вона ж їдальня, вона ж приймальня для всіх гостей. Тут довгий стіл із смаколиками, а стіни прикрашені долоньками – відтисками усіх волонтерів, які сюди завітають. Сьогодні День незалежності, й лікарі влаштували вихідний – із гострим болем, звісно, приймають, але планових хворих перенесли на інші дні.
Біля будинку стоять кілька самохідних та мобільних зубних кабінетів – в мікроавтобусах, причепах чи цілих контейнерах. Все це накопичено за п’ять років роботи і не простоює. Хоча, як часто буває, стартував величезний волонтерський проєкт із бажання зробити щось для військових – та віддати, щоб самі використовували, говорить нам Ященко.
Він повернувся після ранкового купання, яке мені здається більше схожим на медитацію, аніж на фізичне навантаження. Одне з татуювань Ященка – індуїстський знак-звук Ом, з якого розпочався всесвіт. Принаймні, так вважають індуїсти. Для них цей знак – символ будь-якого творіння.
Все розпочалося в 2015 році, говорить Ященко, і головна ідея була – поставити на ноги стоматологічну службу Збройних сил України. Вона була (а в багатьох аспектах досі залишається) радянською, яка розглядала дантистів перш за все як хірургів. Вони вміють вирвати зуб, зібрати щелепу після кулі чи осколків, але їх не вчили ставити пломби, вичищати зубне каміння чи ставити імпланти.
«До війни в мене був бізнес, я створював стоматологічні кабінети під ключ. Завозили обладнання, обладнували приміщення. І коли почалась війна, в нас сформувалась волонтерська група «Волонтери Запоріжжя», а я взяв на себе медичні потреби. Через кілька місяців ми проаналізували, що солдати часто просили пігулки від зубного болю – «Кетанов», «Кетонал», «Німесил»… Ми возили це в Піски, в Донецький аеропорт, на інші ділянки передової. І тоді ми подумали: а хто взагалі їх лікує? Зуби ж лікувати потрібно, а не прибирати біль», – пригадує засновник шпиталю.
Волонтери зробили кабінет у Запоріжжі, на базі однієї з військових бригад, але він простоював – на передову лікарі не їздили, а вдома бійці ходили до власних лікарів. Тоді з’явилась ідея пересувного стоматологічного кабінету. Його створили на базі мікроавтобусу. Ященко декілька разів повторює: сам зуби не лікує, тільки організовує процес. Створює проєкт.
«Поїхали до 81-ої десантно-штурмової бригади, і потрошку почали лікувати зуби. Хворі зуби були майже у всіх. Бригада – це 4 тисячі людей, і у 95% – проблеми із зубами, а 80% людей була потрібна негайна допомога. Ми вирішили розробити сучасні стандарти допомоги і передати їх керівництву. На жаль, структура корінним чином не змінилась, військова стоматологія їх не готова брати і виконувати», – стверджує засновник волонтерської стоматологічної служби. Втім, на передову стоматологічне обладнання все одно передавали – створювали кабінети на базі старих радянських автівок «ГАЗ-66», ЗІЛ та інших. Але паралельно розвивали свою службу – нарощували парк автівок, збільшували мережу лікарів-волонтерів та розвивались. Зараз кістяк волонтерів – це десь 30 дантистів з різних міст України, які регулярно приїжджають в Карлівку. В середньому, працюють тут тиждень, але хтось буквально живе на базі.
Стоматолог Олег Шинкаренко – з Рівного. Він їздить сюди кожні півроку від самого початку проєкту й залишається десь на півтора місяця. За п’ять років все дуже сильно змінилось, каже Олег Радіо Донбас.Реалії.
«Більше року тому в нас з’явився кабінет «Слон». Там можна робити КТ, встановлені мікроскопи та інше нове і сучасне обладнання. Таке саме сучасне обладнання стоїть у стаціонарному кабінеті в будиночку. Асортимент дуже широкий: не в усіх лікарнях є те, що є тут. За правилами, лікарі мають везти свої інструменти, але все, звісно, не привезеш. І кожен в нас знаходить те, що йому потрібно», – трохи хизується Олег. Він сам спеціаліст загального профілю, ще не обирав спеціалізацію. Може чистити каміння, може видаляти зуби, може ставити пломби.
Напевне, це один з наймолодших лікарів тут – він закінчив університет всього три роки тому. Їздити сюди почав ще студентом і каже, що практика була просто чудова. В «Тризуб Дентал» він потрапив завдяки лікарю Олегу Бойку – в Рівному вони познайомились у волонтерському фонді, який зварював антикумулятивні екрани (спеціальний захист бронемашин – ред.), а потім разом поїхали на схід.
«Мене в університеті не навчили нічому, лише теорії. «Тризуб» для мене як для молодого спеціаліста – це дуже класно. Лікарі дуже щирі, дуже різні, приїжджають з усієї країни. Тут буває також чимало провідних лікарів, на лекції яких зазвичай можна потрапити тільки за великі кошти. Поряд з тобою може приймати лікар, який має 20 років стажу, й ти можеш для себе щось нове і цікаве дізнатись», – розповідає Олег.
Дев’яти з десяти солдатів потрібна чистка зубів, каже Олег. У когось немає звички доглядати за зубами, у когось – часу. В усіх на передовій страждає емаль – через стрес і обстріли солдати стискають щелепи, і зуби тріскаються.
Нещодавно Олег на тиждень їздив до Красногорівки – містечка неподалік. Там він лікував зуби місцевим жителям і бійцям – простіше було виїхати з пересувним камінетом, аніж кликати усіх до Карлівки. А його колеги нещодавно їздили до Авдіївки – на базу добровольців.
«Багато хто приїжджає і каже, що ось до війни в мене були зуби хороші. І всі говорять, що це через воду. Але насправді, тут комплекс факторів. І вода у крані жахлива, і питна вода не дуже гарна, і з раціоном є проблеми – їжі вистачає, але мінералів та інших корисних речовин там немає. І є проблема стресів – людина весь час стискає зуби. Інколи навіть не помічаючи цього», – розповідає зі знанням справи Олег.
У Рівному він мав кабінет, але поки його довелося закрити. Олег каже, що після змін у законодавстві орендувати приміщення в комунальній установі стало значно дорожче і складніше. Тому він закрив ФОП та приїхав до Карлівки.
Одеський дантист Сергій Маковецький приїжджає волонтерити сюди регулярно. Зазвичай із Лілією Матевою – одеською дантисткою, з якою разом навчався. Навіть не пригадує, коли саме почали лікувати тут військових – у 2016 або 2017 році.
Сергій спілкується з нами у перерві між прийомом пацієнтів. Лікарі жваво розподіляють людей, які прийшли за записом або сформували живу чергу. Тут і місцеві, і військові, й добровольці.
«Ми з Лілією знали, що на сході є стоматологи-волонтери, завжди вважали себе патріотами, але такими, знаєте... «диванними». І тут побачили, що колеги сюди їдуть волонтерити, в тому числі, ті, хто завжди був для нас авторитетом, у кого ми навчались. Ну і ми домовились з Ігорем, приїхали допомагати», – розповідає Сергій. Днями його «ротація» тут закінчується, і він їде назад до Одеси.
«Більшість лікарів втягується у волонтерський процес – приїжджають віддавати і допомагати. Тут є своя специфіка: якщо інтернів немає, доводиться самому мити інструменти, прибирати крісла. Для деяких лікарів це неприпустимо, але більшість залишається», – розповідає дантист.
Сергію подобається атмосфера у «Тризуб Дентал». Каже, що «волонтерів на квадратний метр більше, ніж у звичайному житті». «Дехто каже, що вдома ледве по півдня працює, а тут виходить з 9 ранку до півночі й ще сили залишаються. Тут відчуваєш, що пацієнти по-справжньому вдячні, відчуваєш залученість і справжність», – ділиться він переживаннями. Тут же колеги йому видалили один із «зубів мудрості».
Сергій приїжджає сюди десь на тиждень щопівроку – на роботі його відпускають без питань. На менший термін приїжджають тільки вузькі спеціалісти. Так за день до знімальної групи Радіо Свобода в «Тризуб Дентал» працювала бригада імплантологів на чолі з керівником асоціації імплантологів Запоріжжя Сергієм Чертовим. Вони прибули на дві доби, щоб попрацювати з кількома десятками пацієнтів – групу спеціально зібрали для них.
«Ми обрали тих, хто потребував високопрофесійної допомоги. Наприклад, була в нас дівчина, військовослужбовець, 30 років, майже без зубів. Їй треба було робити пластику щелепи. Спочатку гасло в нас було «Ніхто, крім нас», а тепер – «Краще для кращих». Ми вийшли на рівень, коли можемо надавати допомогу не гірше, аніж в кращих клініках України», – додає Ященко.
Це найбільший медичний кабінет, «Слон». Тут можна зробити панорамний знімок щелепи, проводити операції. Окремий привід для гордості – онлайн-система для обліку ведення пацієнтів. Там вказується, що лікували кожному пацієнту, який лікар цим займався. Там же можна обговорювати історії хвороб, характер лікування, можливі ускладнення тощо.
Система дозволяє скласти комплексний план лікування: спочатку робиться чистка, далі пломби, потім видалення. За зубами на фронті стежать одиниці, кажуть усі лікарі.
Питаю Ященка, чи вони взагалі рахували людей, яких вилікували за 5 років. Десь тисяч 30, каже той. Донедавна вони рахували не пацієнтів, а кількість візитів.
«Хтось приходив п’ять разів, а хтось один. Журнал закінчився на якійсь цифрі, й ми порахували. Зараз, в електронній базі, зручніше. Я недавно подивився, що загальна кількість пацієнтів за перший рік – близько 15 тисяч. Ми запустили цей комплекс влітку 2019-го, але ще півроку вели паперовий облік. Під Новий Рік я «психанув», бо вийшла плутанина, і ми вирішили переходити повністю на електронний», – розповідає Ященко.
На День незалежності «тризубівців» запросили на концерт до військових. На базу Добровольчого українського корпусу «Правий Сектор» в Авдіївці приїхали гурти «Жадан і Собаки», «Друже Музико» і «Глен Моранж». Хедлайнерами концерту стали Анжеліка Рудницька і народний артист України Володимир Талашко.
Вони добре знають Ященка не тільки як творця волонтерського центру з лікування зубів, але як засновника волонтерської радіостанції «Тризуб FM». Письменник і музикант Сергій Жадан регулярно веде тут програми, ставить музику і запрошує в ефіри своїх друзів та знайомих. За кілька років радіостанція стала одним з центрів української культури на сході.
Для дантистів, які зазвичай працюють з ранку і до вечора, концерт – гарна можливість відпочити. Один з них, молодий лікар Гасан з Сум, приїхав волонтерити вперше. Його ротація починається зі свята, але Гасан знає: завтра його чекає справжня робота.
Наступного дня ми бачимо живу чергу пацієнтів з дев’ятої ранку. Хтось приходить за записом, але багато хто готовий просто чекати в черзі.
Грошей ні з кого не вимагають. На виході з кабінету стоїть велика банка, куди за бажанням можна щось покласти. Бачу, як місцева пенсіонерка підходить до банки. Вона озирається, переконується, що лікарі не бачать, і кладе туди чи то 200, чи то 300 гривень. Смішна сума за мірками Києва, Одеси, Харкова чи будь-якого великого міста – але величезні гроші для місцевих.
Більшість у черзі – військові. Бачу літню пару місцевих жителів на лавочці: чоловік тримається за щелепу. Вони прийшли без запису, й тепер потрібно чекати – гострого болю немає.
Ми спілкуємось з одним із солдатів уже після лікування. Він виходить з кабінету і тримається за щоку. Солдата звати Ерік, він з Києва і воює вже два роки. Першого разу боєць прийшов до «Тризубу» в жовтні 2019 року, й відтоді довіряє йому більше, аніж лікарям у рідному місті.
«Сьогодні мені поставили тимчасову пломбу. Половина зуба відвалилися, от треба було відновити. У Києві лікарі не викликали в мене довіри, то я сюди приїхав. Що я можу сказати – апаратура хороша, люди теж хороші. В минулому році тут взагалі лікували люди, які мають власні клініки, які в університетах викладають», – розповідає нам Ерік. Сьогодні він записувався, але через чергу людей із гострим болем довелось пропускати понад годину.
Боєць ЗСУ із позивним «Дракула» раніше воював у «Правому Секторі». Каже, що добровольці цілими групами сюди ходили лікувати зуби.
«Приїхав лікувати зуб, у якому п’ять років пломба стояла. Вона трохи «відійшла», хочу відновити її. А так, що жалітися, п’ять років пломбі. Знаєте ж, як ми тут їмо, і вода яка. Це чудо, що вона п’ять років витримала», – говорить «Дракула». Він і дійсно схожий на вампіра, принаймні стереотипного – худий, із гострим поглядом, темними очима і татуюваннями, які ледве помітні з-під «пікселю». «Про війну розповідати не буду», – відрізає він одразу.
Разом із «Дракулою» в черзі – Богдан із позивним «Бот». Після строкової служби в нього почали псуватися зуби. В 2018 році чоловіку поставили перший імплант, зараз поставили ще чотири. Він приїхав знімати шви після операції.
«Сказали, що будуть ще ставити. Роблять повністю мені щелепи. Я до цього року втратив потихеньку майже всі власні зуби. Те, що встигли залікувати, – залікували, і поставили імпланти там, де немає», – розповідає Богдан.
Світлана Капітанчук привезла чоловіка Івана лікувати зуби з селища Водяне – неподалік від Донецького аеропорту. До війни вони жили в Пісках – зараз там фактично передова, там живе близько десятка людей. Світлана не була в рідному селищі вже багато років. Чоловіку 67 років, але він виглядає старшим – зубів майже не залишилось, після контузії погано чує, що я йому говорю. Спілкуємось із жінкою.
«Вперше я до лікарів-волонтерів звернулась у 2015 році, дівчатка тут тоді були. Все зробили, не відмовили, вилікували мене. Обладнання вже тоді в них було чудове, сучасне. А ось в нього (показує на чоловіка) всі зуби під час війни повипадали, не лікує він нічого», – сьогодні вона налаштована «віддати» чоловіка лікарям, щоб ті сказали, що ще можна зробити.
Світлана тримає в руках гаманець – хоче заплатити за допомогу. У 2015 році, каже, гроші не взяли, хоча вона і пропонувала. До Карлівки їхати зручніше, ніж до звичайних дантистів – у Покровськ чи Селидове. Це далі від Водяного, туди майже не ходить громадський транспорт, та ще й обладнання в місцевих лікарів гірше, ніж у волонтерів – принаймні, за словами Світлани. «І там точно доведеться платити», – думаю я. І вона, й інші жителі Пісків втратили рідні домівки, свої господарства, своє звичне життя, але вижили.
Піски були таким собі центральним селищем, каже Світлана. Там і дантист був, і лікарня, всі до них їздили. А тепер доводиться до Селидового, яке стало одним з нових мікроцентрів регіону – там не було війни, там, принаймні, працюють шахти.
Я чекаю, поки лікарі приймуть чоловіка Світлани, а потім бачу, як вона кладе в банку трохи грошей. Небагато як за таку допомогу, але дуже багато для неї.
У 2016 році в Мар’їнці та Красногорівці бойові позиції утримувала 14-та окрема механізована бригада, де служив Олександр Бессонов – випускник Київської політехніки потрапив у четверту хвилю мобілізації.
На передовій він зробив піратську радіостанцію для солдатів і жителів прифронтового міста – передавача в 15 ват вистачало майже на всю Мар’їнку. Запорізькі волонтери привезли йому передавач на 350 ват, але вже було пізно – бригада вийшла з позицій, а сам Бессонов перейшов служити на армійську радіостанцію. Віддавати передавач було нікому, розповідає Ященко, тому «Тризуб Дентал» створив власний ефір – «Тризуб ФМ». Крім музики, Ященко запрошував до ефіру командирів добровольчих підрозділів, українських культурних діячів, волонтерів. Однією з перших в ефірі виступила жителька Ясинуватої Ірина Довгань – вона свого часу пережила знущання та тортури угруповань «ЛДНР»: кілька годин Ірина стояла прив’язаною до вуличного стовпа в рідному місті – її били і принижували місцеві жителі. Потім жінку відпустили з міста.
Збройні формування «ЛДНР» почали «глушити» волонтерську радіостанцію – на тій же частоті почало працювати «Дорожное радио Барнаул». Донецька радіовежа, звісно, вища, а обладнання на ній потужніше, ніж волонтерський передавач, тому сьогодні послухати ефір можна тільки неподалік від Карлівки – частота 98,0. Або в інтернеті.
«Коли ми знайшли кращу антену, налаштували передавач і почали нормально йти в ефір, нас одразу почали глушити», – розповідає Ященко.
Раніше «Тризуб-ФМ» також виходив на частоті 105,1 – але це коштувало близько 12 тисяч гривень на місяць. Із боргами досі потрібно розраховуватись, говорить Ященко. Зараз радіостанція витрачає тільки кілька тисяч гривень на місяць за електроенергію. Тут крутять українську музику, ставлять новини і саморобні аналітичні програми. В ефірі регулярно рубрика «Живем на війні», де виступають військові, журналісти і волонтери.
«Одного разу нам телефонує жінка з Первомайського і просить приїхати – погано із зубами стало її батьку, якому вже 90 років. Ми приїхали – дуже чиста хата, все прибрано. Ми розклали обладнання, починаємо лікувати. На фоні грає музика з радіостанції, а після музики я чую: «Это «Радио Республика». В 5 утра в районе поселка Пески по нашим позициям отработала украинская крупнокалиберная артиллерия». Я її питаю: «Що це ви таке слухаєте?», – пригадує Ященко.
Жінка просто вмикала хоч якесь радіо, пояснює він, щоб були якісь новини, якась музика, якась погода. Але вона запам’ятовує цю інформацію – а української альтернативи немає, обурений волонтер, хіба що бійці в магазині щось будуть розповідати. «Тому на «Тризуб FM» є рубрика із новинами з передової – телефонуємо бійцям, вони розповідають», – говорить Ященко.
Те, що місцеві їх слухають, він зрозумів, коли у 2016 році до дантистів прийшов житель селища Галицинівка та попросив зробити тату із тризубом – рекламу безкоштовних татуювань із патріотичною символікою крутили на «Тризубі» кілька днів. До них на базу якраз заїхав тату-майстер.
«Я питаю: а що вдома скажуть? А друзі? А він мені: «Я живу в Україні, роблю тату з українським символом. Кума буде «плющити», але я давно хотів йому «насолити», каже», – пригадує Ященко.
Звісно, стосунки з місцевими складаються по-різному: деякі ходять до них лікуватись, одна студентка-дантистка навіть проходила в «Тризубі» практику. Втім, волонтери не мають заміщувати звичайних дантистів, впевнений засновник проєкту. Тому вони намагаються, наприклад, допомагати місцевим лікарям.
Так «Тризуб Дентал» віддав місцевому лікарю Роману Коновалову свою першу стаціонару стоматологічну установку. Її привезли з селища Піски бійці 93-ї бригади – місцева лікарня була під обстрілами, й військові вивезли обладнання та віддали волонтерам.
Коли «тризубівці» оновлювали своє обладнання, то віддали установку лікарю з Галицинівки. Той працював на ній кілька років, але взимку 2020 лікарню, де він орендував кабінет, закрили на ремонт, а потім не продовжили оренду. «Вони придбали вже рентген-апарат, черга до них стояла з пацієнтів на півтора місяця. Але влада порадила місцевим, як і раніше, ходити до волонтерів», – говорить Ященко. Коновалов тепер працює в Красногорівці – їхати туди близько години. Ми вирушаємо подивитись на зубне крісло, яке пережило лікарню, де воно стояло.
Виїжджаємо до Красногорівки і вмикаємо радіо – будемо перевіряти покриття. Знаходимо хвилю «Тризуб FM», впізнаємо голос Жадана і їдемо. Час від часу ефір зникає, потім з’являється знову. Інколи з радіо лунають голоси ведучих із літературною російською вимовою – це «Дорожное радио Барнаул», про яке говорив Ященко. Російське місто розташоване за 4 тисячі кілометрів від нас, в Сибіру, ближче до Казахстану, ніж до Європи. Інколи на цій же частоті вмикається «Радіо Шансон» – універсальна пострадянська «скрєпа» для чоловіків 35+.
Коли ми приїжджаємо до Красногорівки, голос Жадана та українська музика зникають остаточно. Замість них – «республіканський» прогноз погоди, в якому згадується тільки Донецьк, новини Росії та російська музика. Красногорівка стоїть буквально на лінії зіткнення, ми під’їжджаємо до багатоповерхівок, що досі стоять розбиті, та намагаємось знайти в ефірі хоч щось українське в ефірі. Безуспішно. Або не вистачає сили передавача, або навмисне з іншого боку лінії зіткнення перекривають російським контентом.
Ми легко знаходимо місцеву лікарню та дивимось на зубну установку з Пісків. До дантиста черга, й літні жінки не довіряють, коли ми кажемо, «що ми тільки спитати». Доводиться демонструвати посвідчення та техніку.
Лікар робить паузу, відходить від пацієнта. У Красногорівці він – єдиний дантист: доводиться і пломби ставити, і зуби видаляти, і протезування робити. До інших лікарів без автівки майже не доїхати.
Не знаю, як установка працювала після Пісків у «Тризубу», але зараз працює нормально, каже Коновалов.
«Десь щось відвалюється, десь треба підмалювати. Але всі плати працюють. Вона проста, ця установка. Здається, чеська. Після переїзду в Галицинівку було близько 6 роз’єднань по електриці. Витратили півдня на ремонт, і все працює», – говорить лікар. На установці та кріслі наліплені написи «Тризуб Дентал». Щоб не забувати ніколи про допомогу, пояснює дантист.
Його дружина також працює зубним лікарем, вони познайомилися в інтернатурі у Запоріжжі. Обидва зараз живуть у Галицинівці, а кабінет – у Красногорівці. «Після ремонту лікарні місця для оренди не знайшлось», – говорить Коновалов. Чому? Як? В деталі він не занурюється.
Їдемо назад до Карлівки: українська музика та розповідь Жадана стають на нашому приймачі все гучнішими й чистішими – ми наближаємося до «Тризуб FM». За пультом там зараз сидить Сергій Жадан. Письменник залишається з дантистами на тиждень «діджеїти» та вести ефіри. Гості – Анжеліка Рудницька і Володимир Талашко, журналісти Юрій Бутусов і Крістіна Бердинських, підприємець Всеволод Кожем’яко.
Ященко каже, що їхня база швидко перетворилась зі стаціонарного зубного кабінету на волонтерський проукраїнський хаб. Тут завжди можна було переночувати, «скинути» якусь допомогу, обговорити волонтерські справи. Поступово сформувалася спільнота.
«Ця будівля з’явилась взимку з 2015 на 2016-й. Ми переїхали сюди з іншого приміщення, де була база добровольців. Дантисти там були зайві, й це було недобре для проєкту. У волонтерів має бути лейтмотивом, що ми «підвоєнні», маємо підлаштуватися під їхні потреби. Тоді наша допомога буде своєчасна, і всім буде комфортно. Я це розумію як колишній військовий. Уявімо, що я командир підрозділу, а тут якісь незрозумілі люди ходять, приїжджають, дівчата в мінібікіні, виходять разом каву пити», – розмірковує Ященко.
Будівля, де зараз базується «Тризуб Дентал», належить одному з місцевих комунальних підприємств. Умови для життя дантисти створювали разом із волонтерами з Запоріжжя, Німеччини, Франції…
Хтось приїжджав до гостинних волонтерів просто так, комусь був потрібен швидкий інтернет, у когось ламалась автівка, комусь було конче потрібно заночувати.
«Коли ти перебуваєш довгий час на одному місці й робиш свою справу, то біля тебе формується постійне коло знайомих і друзів. І воно все збільшується і збільшується. Ми відкриті, ми публічні, ми нічого поганого не робимо. Тому, воно так і пішло. М’язами почало це все обростати», – говорить Ященко.
Анжеліка Рудницька, співачка, волонтер, президент мистецької агенції «Територія А».
На День незалежності вона поїхала на схід, щоб виступити для добровольців, а потім вперше прийти на ефір на «Тризуб FM». Минулого року, каже, вони організували більше сотні заходів для військових.
Дантисти-волонтери – це крута ініціатива, каже Рудницька після ефіру. «Коли я чую від наших деяких лікарів, що вони дізнались про якусь гуманітарну програму і їдуть кудись за кордон рятувати дітей, то я кажу, щоб вони рятували наших людей. Чому їм шкода іноземців, але не шкода українців, які нас же ж захищають?», – обурюється Рудницька.
На сході не так багато українських медіа, тим паче, таких атмосферних, додає Рудницька.
Сергій Жадан, поет, письменник, фронтмен проєкту «Жадан і собаки».
– Це загальний волонтерський центр. Сюди люди приїздять, навіть якщо не мають стосунку ні до стоматологів, ні до радіо: просто приїхати, побачити. Це такий важливий пункт – когось побачиш, якісь новини почуєш, плітки хтось комусь перекаже, але плітки в хорошому сенсі. Всі знають Ігоря [Ященка]як людину дуже відкриту і хлібосольну. Всі, хто з Маріуполя їде вздовж лінії зіткнення, обов’язково сюди заїжджають. Це таке місце збору.
– Ви ж не вперше приїжджаєте сюди?
– Та ні, я тут сто разів був. І одного разу, коли наприкінці травня 2020 року я сюди вкотре приїхав, у нас з Ігорем виникла ідея тут посидіти, разом попрацювати. В якийсь момент ця кількість поїздок переросла в нову якість.
Раніше я тут багато разів був, Ігор в мене брав інтерв’ю. Ми були з виступами чи в Авдіївці чи їхали, скажімо, на Маріуполь і заїжджали просто, щоб знову ж таки побачитись, привітатись, щоб якось перепочити і поїхати далі.
– Що ви робите на радіо як діджей і ведучий? Що ставити в ефір, кого кличете?
– Ми запрошуємо людей, з якими нам цікаво поспілкуватись з урахуванням того, що це буде слухати широка аудиторія. Себто намагаємось запрошувати людей цікавих, але оскільки ми не є таким повноцінним засобом масової інформації, ми дозволяємо собі таку річ як суб'єктивність. Ми не запрошуємо ідеологічних супротивників не тому, що боїмося з ними говорити, а тому що мені насправді дещо шкода свого часу. По-друге, я думаю, люди, з якими я не поділяю спільні погляди, в цій країні мають більш ніж достатньо майданчиків для того, щоб озвучувати свої думки.
Ставимо передусім українську музику, яка не потрапляє на загальноукраїнські «FM-ки». В нас насправді велика кількість музики, яку можна слухати, вона тут цілодобово крутиться. Іноді під якісь проєкти ми запускаємо, щось спеціальне знаходимо. В нас з Ігорем є така програма «Найкращі українські альбоми». Вони зазвичай крутяться в ротації. Ну або, наприклад, зараз приїхала Анжеліка Рудницька і кинула нам з флешки свою музику.
– Тобто щось таке, чого не може бути на інших радіостанціях?
– Я думаю, що більшої частини нашої музики немає на українських радіостанціях, тому що вона часто неформатна й ідеологічно заангажована, ми цього не соромимось. Якщо це проукраїнська позиція, то мені здається, на «Тризуб FM» такі пісні мають бути. Це радіо слухають наші військові, і вони мають слухати щось таке, що б їх мотивувало.
– Яка роль вашої радіостанції сьогодні – для Карлівки, для зони ООС, для Донбасу, для людей, що живуть тут?
– Я б говорив не окремо про цю радіостанцію, а про важливість інформаційної політики та інформаційної присутності України на лінії зіткнення. Тому що, як це не дивно, але на сьомому році війни Україна просто фатально програє цю війну, фатально ми поступаємось своїм інформаційним простором на користь агресора. Навіть нашу частоту час від часу займає «Радіо Шансон». Іноді ми туди потрапляємо, іноді вони нас вибивають. І це якраз та річ, яку неможливо реалізувати без підтримки держави. Це те, що має бути частиною інформаційної політики України. Якщо держава не присутня на своїй території, тоді їй не слід нарікати на своїх громадян, які користуються інформаційними ресурсами сусідньої держави.
– А яка інформаційна політика буде працювати, як ви вважаєте?
– Це складне питання. Мені здається, що передусім слід вилучити можливість сприймати інформацію, яка спрямована проти твоєї країни. Це ненормально, коли в Україні можна побачити кремлівські канали. Це питання не цензури, а безпеки. Якщо людина дивиться ОРТ чи НТВ, навряд чи ви зможете її в чомусь переконати. Йдеться про те, щоб Донбас був невід’ємною складовою єдиного інформаційного поля. А вже наступне питання – це саме це поле.
В багатьох випадках не йдеться про те, що люди, котрі тут живуть, мають антиукраїнську позицію. В дуже багатьох випадках людина просто не робить вибір – просто тисне кнопку, і що їй показують, те й дивиться. І якщо на цій кнопці буде український канал, це в будь-якому разі буде краще. Те саме стосується і Youtube. Дуже часто споживачі просто не переходять на той рівень, коли вони роблять вибір. Очевидно, що ситуацію можна і треба міняти на користь країни. Якщо Україна хоче мати якесь майбутнє.
Володимир Талашко, актор і викладач.
– Чому ви зараз приїхали на схід? Чому сьогодні так важливо тут бути?
– Не будеш їсти хліба житнього, якщо не кинеш в землю жита: після нас ще люди житимуть, і треба щось і їм лишити. Ми думали про те, що був Стаханов, була Паша Ангеліна. А про інших людей, які були громадою цієї країни, ми не думали. Тому зараз, мабуть, і війна. Тому, що ті люди забули, як приготувати молоко, як землю для посіву приготувати.
Людина має знати, звідки вона, звідки її рід. Сьогодні на схід мають їздити найкращі. І картини сюди треба возити хороші. І робити пам’ятники тим скульптурам, які вже пішли з життя, і акторам. Це Земля Леоніда Бикова.
– Яку роль сьогодні відіграють ось такі волонтерські проєкти?
– Не маю права сказати, що таких осередків мало. Але їх має бути багато, щоб протиставити те, що є тут,, і те, чого нема й не буде по ту сторону.
Тому я радий, що сьогодні я був разом із Сергієм Жаданом, коли читалася і співалася його хороша громадянська поезія. Найголовніше – думати, який ти слід залишиш. «След, чтоб вытерли паркет, и посмотрели косо вслед» або те, про що сказав Василь Симоненко: «Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Очі твої – одні». Як казав Володимир Шинкарук: «Я хочу такої долі для себе, своєї країни, щоб руки були в мозолях. Руки, а не коліна».
Матеріал виготовлений в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст публікації є винятково відповідальністю авторів та не обов’язково відображає погляди Програми та Європейського Союзу.
Програму ООН із відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).
Програму підтримують тринадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Посольство США в Україні, а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.
Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода – некомерційна інформаційна служба, яку фінансує Конгрес Сполучених Штатів Америки і яка веде мовлення і поширює інформаційні програми через радіо, інтернет і телебачення на 21 країну Східної і Південно-Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії, Близького Сходу.
2020 © РАДІО СВОБОДА/РАДІО ВІЛЬНА ЄВРОПА