Телеміст із Росією – спецоперація Кремля, стверджує політичний експерт газети «День» Олексій Ковжун. Якщо Україна пропускає удар, росіяни можуть переходити до інших наступальних дій гібридної війни. Кремль хоче промацати рівень напруження в українському суспільстві, реакцію влади і правоохоронних органів. Експерт переконаний, що Віктор Медведчук через свої телеканали привчає аудиторію до себе та проросійського порядку денного. Тому потрібна українізація медійного простору. Він впливає на формування реальності. Має бути усвідомлення, що на Донбасі війна, а не громадянський конфлікт, а Росія – агресор. Для дієвої українізації треба якісні україномовні серіали, комп’ютерні ігри, книжки. Не можна транслювати російське «мило». Потрібні сучасні фільми, що вимагають від глядачів роботи мозку, наголошує експерт.
Військовий парад – це символ. Так народ висловлює подяку військовим, наголошує в «Газеті по-українськи» політолог Віктор Таран. На його думку, Зеленський не орієнтується у важливих державницьких заходах, не розуміє значення параду до Дня Незалежності. Через необізнаність він свідомо чи випадково топчеться по державних символах. Важливо, щоб суспільство знайшло спосіб виказати повагу та вдячність армії. Військові паради стали демонстрацією того, що нова армія в Україні є. І її підтримує суспільство. Це елемент поваги й самоповаги, наголошує видання. Зеленський укотре продемонстрував нерозуміння країни, неготовність прорахувати реакцію найактивнішої її частини. Своїм рішенням він надав особливого сенсу Дню Незалежності – як дню, що розділяє владу і громадян. І це провокування суспільного невдоволення на порожньому місці – ще одне нагадування про виклики, з якими зіткнулася Україна після обрання Володимира Зеленського президентом, зазначає видання.
Одна Україна – два різних світи. Одних кидають до буцегарень, а інші обговорюють перемовини з агресором виключно в контексті парламентської кампанії. Так, наче для українських журналістів, політиків та експертів нема нічого, крім виборів. Ані війни, ані загиблих, ані ув’язнених, ані 20-літніх людей, які продовжують боротися «За нашу та вашу свободу» в самому серці країни-окупанта, обурюється дописувачка газети «День» Лариса Волошина. Скільки часу українські телеканали приділили кримським татарам, яких затримали в Москві? Чому розголосу в Україні набула подорож Медведчука, а не мужність мешканців окупованого Криму? Всі телеканали продовжували повторювати «Медведчук, Бойко, Рабінович, Козак, Медведєв». Хто, крім вузько направлених на кримську тематику ЗМІ назвав імена затриманих на Красній площі? Гафаров Сіяр, Люманов Ескендер, Мустафаєв Енвер, Сейтмеметов Енвер, Абдураманов Февзі, Ниметуллаєв Сєнавер, Джемилєв Сейран. Чи почули вчора українці про те, що їм загрожує? Чи була піднята тема відсутності гарантованих Україною колективних прав кримськотатарського народу в Криму? Авторка статті переконана, що Україна досі живе в мережах нав’язаного Росію дискурсу. Світогляд громадян є відображенням інформаційної неохайності, погодженої на державному рівні. Це суцільний телеміст, в якому говорять на потрібні Росії теми. А те, що по-справжньому важливо, що може сформувати у глядача українські сенси, українські погляди, українське уявлення про війну – все це витискається, маркується, як нецікаве, або шельмується, як «мова ворожнечі». Докладніше про це йдеться в статті «Синдром «малоросійства».
Президент Росії Володимир Путін випустить військовополонених українських моряків наприкінці року. Натомість вимагатиме послаблення антиросійських санкцій, прогнозує в «Газеті по-українськи» міністр закордонних справ Павло Клімкін. Для Путіна важливо вирішити це питання в контексті саміту «Великої сімки» чи нормандських переговорів по Донбасу. Він спробує це використати саме в цьому контексті, щоб послабити санкції. Російський лідер використовує українських моряків, як розмінну монету. Путіну абсолютно байдуже, що в Україні сидять громадяни його країни. Він цікавиться отриманням кращого становища для підняття ставок. Його кінцева мета – санкції і визнання Росії як країни, яка потрапляє в «нормальність». А друге – це свобода дій і можливість діяти в Україні на розкол і федералізацію.
