Україні потрібно орієнтуватися не лише на Захід, але й на Китай – Корсунський

У Парламентській асамблеї Ради Європи нещодавно розгорнулись дебати про повернення російської делегації у цей орган. За повідомленнями дипломатів, у Страсбурзі активно готується план зі зняття санкцій з Росії. Це може стати першим прецедентом пом’якшення позиції Заходу без поступок зі сторони Москви. Навіщо це потрібно Європі? Які механізми тиску на Раду Європи є у Москви? Чим відрізняється нинішнє протистояння Росії, Китаю та США з часів Холодної війни? І яка перевага у новому протистоянні є у демократичних держав перед «авторитарними капіталістами»? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії розповів директор Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України, надзвичайний та повноважний посол України Сергій Корсунський.

– У понеділок генеральний секретар Парламентської асамблеї Ради Європи Турбйорн Ягланд зробив низку неоднозначних заяв. Він сказав, що потрібно повертати росіян до ПАРЄ, зняти санкції до 2019 року, а також що не можна виганяти Росію з Ради Європи. Як ви ставитеся до таких заяв? Що могло стати причиною?

​Сергій Корсунський: Немає сумніву, що росіяни дуже активно працюють у Європі та не тільки, лобіюючи інтереси своєї імперії, та вважають, що вони досягнуть цього, і країни підуть їм назустріч, бо нічого страшного не сталося.

Що стосується Ягланда, це не перший раз. Він відомий цією позицією. Там простий фінансовий інтерес. Росія – дуже серйозний платник внесків у Раду Європу, вона не шкодує грошей, і це значним чином впливає на думку керівників.

Насправді цього не станеться, адже є заява двадцяти делегацій різних країн, які категорично не просто заперечують повернення Росії, вони проти навіть обговорення цього питання. Тому заява Ягланда – це його особиста справа. До речі, це розуміють самі росіяни, вони заявили, що не збираються повертатися у 2018 році. Звичайно, не збираються, їх там ніхто не чекає.

– Ви кажете, що це – особиста справа Ягланда, але він впливова особистість і транслює такі політичні меседжі. Навіщо він це робить? На що розраховує?

Сергій Корсунський: Думаю, він розраховує на те, що є певні політичні сили у Європі, які зацікавлені в оновленні співпраці з Росією. Але ця аргументація дуже добре знайома, ми чуємо її не перший рік.

Та знову скажу, що цього не буде. Ми робимо відповідні кроки проти цього, у нас значно більша підтримка, ніж у Росії. Санкції Європейського союзу зберігаються, санкції з боку Сполучених Штатів Америки посилюються. Наша делегація у ПАРЄ працює надзвичайно активно.

Черговий раз були представлені докази неймовірних порушень прав людини, катувань, вбивств, які відбуваються на Донбасі та у Криму. Тому я переконаний, що це – просто політичний жест. Неможливо собі уявити, що така організація, яка стоїть на захисті прав людини, як Рада Європи, поверне Росію, яка є головним правопорушником прав людини у Європі.

– Ви сказали, що тут досить потужна фінансова складова. Дірка у бюджеті Ради Європи розміром 53 мільйони євро може утворитися через те, що Росія і Туреччина не заплатять свої внески, і закрити цю дірку нічим. Це досить сильний аргумент. Як будуть вирішувати цю фінансову складову?

​Сергій Корсунський: Будуть просто скорочуватися витрати бюджету організації. Звичайно, що це обмежує певну кількість заходів, зарплатню і кількість персоналу. Але цей фінансовий аргумент Росія використовує не тільки там. Вона постійно говорить, що готова виділити додаткові кошти. Росії байдуже, куди вони витрачають гроші, у них заморожений пенсійний фонд три роки, вичерпаний резервний фонд, але щоб просувати «русский мир» де завгодно, не шкодують грошей.

– Якщо подивитися трохи ширше, у своїй статті «Ліберали проти автократів» у «Дзеркалі тижня» Ви кажете, що у цьому році для України, попри такі заяви, з’являється певне вікно можливостей і є надія, що принаймні конфлікт на Донбасі завершиться. У чому полягають ці надії?

Сергій Корсунський: Нам пощастило. Ми спостерігаємо, як змінюється світовий порядок. Буквально протягом минулого року відбулися кардинальні події: Трамп став президентом, Китай вирішив активно почати експансію у Європу, у Європі підняли голову популістські сили та дуже важко проходили вибори у багатьох країнах, був ухвалений безпрецедентний санкційний закон у Конгресі США, було розслідування проти втручання Росії в американські вибори.

І ось ще до 2017 року ми жили, коли у світі було чітке протистояння по осі спочатку США з СРСР, а потім США з Росією. Але тепер з'явилася нова реалія – Китай, який став другою економікою світу. І вони заявили, що якщо США себе забирає з міжнародних відносин, то Китай каже, навпаки, що глобалізація – це дуже добре, і він готовий очолити цей процес. Він пропонує проект вартістю у трильйон доларів країнам Європи, щоб побудувати від Азії до Європи потужні коридори, якими будуть передавати туди товари.

Тепер є агресивна Росія – й у неї немає економіки. Витрати Росії на війну: захоплення Криму, війну на Донбасі, у Сирії, при тому, що економічно вона не може розвиватися, призведуть до краху, питання лише коли.

Тож виникає дуже дивний трикутник США-Росія-Китай, і всі країни світу мають знайти у ньому своє місце. Агресія, яку здійснила Росія, перетворила українське питання в одне з центральних. Це не є пропаганда, це є факт міжнародного права: Росія грубо і брутально порушила основну фундацію, на якій стояла система міжнародної безпеки буквально з часів Другої світової війни.

Це створило величезні проблеми для України, але й одночасно можливості, які ми маємо використати. Ми можемо сформулювати зовнішньополітичну концепцію, яка поставить Україну в іншу позицію. Ми будемо не просто країною, яка десь близько до Росії. А наша армія – це вже потужна сила, досвід з Росією також дуже серйозний. І ми повинні мати своє місце.

Немає жодного сумніву, що цього року, попри всі заяви Лаврова та інших, Росія дасть задній хід на Донбасі.

Побачимо 29 січня список, який буде оприлюднений США. І це буде передостаннє попередження. Там, швидше за все, будуть усі прізвища з найближчого оточення Путіна і їхніх близьких. Йде пряма розмова, і до російського керівництва доведено приблизний план, що буде.

– Наскільки я зрозумів, нам потрібно звернути увагу на Китай. Тому ще це – новий бік у цьому трикутнику, і його, ймовірно, можна назвати джокером, який може використати Україна. У чому може полягати роль Китаю у протистоянні з Росією, чому потрібно на нього звернути увагу?

Сергій Корсунський: Історично відносини Китаю з СРСР, потім з Росією дуже тісні. Це – єдина країна, якій Путін подарував шматочок російської землі.

Досі Китай дотримувався більше позиції Росії, хоча при цьому територіальна цілісність та суверенітет України не ставиться під сумнів.

Зараз Китай здійснює надзвичайно масштабний проект, аналогів яких в історії я не знаю, по просуванню в Європу формату «16+1» – 16 країн Європи плюс Китай. У рамках якого вже протягом останніх 4-5 років активно йдуть проекти побудови інфраструктури. Україна не є членом цього проекту. Але минулого року, починаючи із зустрічі в Давосі, наш президент зустрічався із головою Китаю. Після цього відбулася активізація нашого співробітництва. Україна дуже цікава Китаю, оскільки у нас є порти, залізні дороги та шляхи, які виходять в ЄС. Тож Китай розглядає Україну як один з елементів цього майбутнього проекту. Це мільярдні інвестиції.

Позиція Китаю дуже важлива, адже якщо він зацікавлений в Україні, він зацікавлений у сильній, стабільній Україні, якщо він інвестуватиме.

Нам потрібно будувати багатосторонню дипломатію, ми не можемо орієнтуватися на один вектор. США та Європейський союз – це найбільша потуга, але ми повинні працювати із Китаєм таким чином, щоб він був зацікавлений у найшвидшому вирішенні наших проблем з Росією. Наразі Китай – потенційний союзник України.

– У трикутнику США-Росія-Китай Ви кажете, що у справжніх демократичних країн, до яких Ви відносите США, є стратегічні переваги перед країнами, які імітують демократію. Про що Ви кажете? Адже зараз, навпаки, ходить думка, що демократія згасає.

Сергій Корсунський: Приклад з обранням Трампа президентом США блискуче підтверджує перевагу демократії у середній і довготерміновій перспективі. Коли є система, яка працює, збалансована і чітко відпрацьована, немає значення, хто є одноосібним лідером, система все одно працює.

Автократія означає, що все залежить від однієї людини. Вона пішла, що далі? Як правило, після цього наступає хаос. Автократичний режим може тривалий час активно працювати, але він все одно помирає. Демократія не є ідеальною, вона має свої вади, але у цій системі є можливість впливати. Тому я вважаю, що ніякий диктаторський режим у довготерміновій перспективі не виживе.

ПОСЛЕДНИЙ ВЫПУСК РАДИО ДОНБАСС.РЕАЛИИ:

​(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)