/
/
Завод важкого машинобудування у Жданові – теперішньому Маріуполі – був заснований 1958 року на базі машинобудівних цехів металургійного заводу імені Ілліча. Це було перше і єдине підприємство УРСР, що спеціалізувалось на виробництві залізничних цистерн і паливозаправників. Так почалась історія «Азовмашу», одного з найбільших машинобудівних підприємств України.
Втрата ринку після початку російської збройної агресії завдала заводові великих втрат: більшість цехів зупинились, закрились санаторії та бази відпочинку. Працівникам заводу затримують зарплату, часом відправляють у неоплачувані відпустки або скорочують. Узимку цехи та адміністративні приміщення не опалюються.
Нині половина активів «Азовмашу» належить державі, інша частина – трьом компаніям на Кіпрі, що об’єднані одним холдингом «Azovmash invest Limited». Через борги рахунки арештували, соціальні об’єкти підприємства перейшли під заставу низки банків-кредиторів. З-поміж яких є і російські. У березні 2017 року Вищий господарський суд України оголосив про порушення справи про банкрутство одного з приватних акціонерних товариств холдингу «Azovmash invest» – «Азовелектросталь». У травні цього ж року кіпрський суд ініціював порушення двох кримінальних справ проти власників «Азовмашу» – Світлани Савчук та екс-регіонала Юрія Іванющенка. Підставою для притягнення до кримінальної відповідальності стало неправомірне перенесення активів в офшори компанії Stockwave Investments Ltd.
«Війна вбила промисловість у місті, – каже директор із загальних питань та зв’язків із громадськістю «Азовмашу» Костянтин Іващенко. – 2011 року завод щомісяця міг виготовляти понад тисячу виробів різної складності. Тут працювали тридцять тисяч людей. Зараз працює трохи більше тисячі».
Ждановське машинобудівне підприємство швидко розбудовувалося й набирало темпи, виконуючи замовлення для оборонного комплексу та космічної галузі. На рейки ставали цистерни більшої місткості.
Якось у цеху №16, де виробляли котли для паливозаправників, сповільнилось виробництво. Євгена Черненка, тоді вже заступника начальника з котельного виробництва, відправили розібратися.
«Я працював там тиждень. У перші дні помітив, що дробоструминники залазять до котла тверезі, а вилізають уже напідпитку. Тут я і зрозумів, у чому проблема», – згадує чоловік.
Дробоструменева обробка – це чистка поверхні металу перед тим, як на неї нанесуть покриття. Так метал стає довговічнішим. За правилами техніки безпеки дробоструминники працюють у протигазах та навушниках. Аби протирати окуляри, їм потрібен спирт, адже під час обробки котла дробом летить пил, стружка, а ще – стоїть такий оглушливий шум, що дробноструминників звуть глухарями.
«Я поспілкувався з робітниками. Вони вимагали повернення майстра, який звільнився. Пішов до нього додому й умовив повернутись – пообіцяв підвищити зарплатню на п’ятнадцять карбованців», – розповідає Черненко.
Робота на «Азовмаші» за Союзу була престижною й високооплачуваною. Найважливіші професії – газозварювальник і токар-станочник. У деяких школах висіли агітаційні плакати, що закликали опановувати фах зварювальника. Тоді можна було заробляти 250 карбованців на місяць, тоді як інженер із вищою освітою мав 175. Дехто з інженерів переходив на робітничі спеціальності.
Завод важкого машинобудування у Жданові – теперішньому Маріуполі – був заснований 1958 року на базі машинобудівних цехів металургійного заводу імені Ілліча. Це було перше і єдине підприємство УРСР, що спеціалізувалось на виробництві залізничних цистерн і паливозаправників. Так почалась історія «Азовмашу», одного з найбільших машинобудівних підприємств України.
Втрата ринку після початку російської збройної агресії завдала заводові великих втрат: більшість цехів зупинились, закрились санаторії та бази відпочинку. Працівникам заводу затримують зарплату, часом відправляють у неоплачувані відпустки або скорочують. Узимку цехи та адміністративні приміщення не опалюються.
Нині половина активів «Азовмашу» належить державі, інша частина – трьом компаніям на Кіпрі, що об’єднані одним холдингом «Azovmash invest Limited». Через борги рахунки арештували, соціальні об’єкти підприємства перейшли під заставу низки банків-кредиторів. З-поміж яких є і російські. У березні 2017 року Вищий господарський суд України оголосив про порушення справи про банкрутство одного з приватних акціонерних товариств холдингу «Azovmash invest» – «Азовелектросталь». У травні цього ж року кіпрський суд ініціював порушення двох кримінальних справ проти власників «Азовмашу» – Світлани Савчук та екс-регіонала Юрія Іванющенка. Підставою для притягнення до кримінальної відповідальності стало неправомірне перенесення активів в офшори компанії Stockwave Investments Ltd.
«Війна вбила промисловість у місті, – каже директор із загальних питань та зв’язків із громадськістю «Азовмашу» Костянтин Іващенко. – 2011 року завод щомісяця міг виготовляти понад тисячу виробів різної складності. Тут працювали тридцять тисяч людей. Зараз працює трохи більше тисячі».
Ждановське машинобудівне підприємство швидко розбудовувалося й набирало темпи, виконуючи замовлення для оборонного комплексу та космічної галузі. На рейки ставали цистерни більшої місткості.
Якось у цеху №16, де виробляли котли для паливозаправників, сповільнилось виробництво. Євгена Черненка, тоді вже заступника начальника з котельного виробництва, відправили розібратися.
«Я працював там тиждень. У перші дні помітив, що дробоструминники залазять до котла тверезі, а вилізають уже напідпитку. Тут я і зрозумів, у чому проблема», – згадує чоловік.
Дробоструменева обробка – це чистка поверхні металу перед тим, як на неї нанесуть покриття. Так метал стає довговічнішим. За правилами техніки безпеки дробоструминники працюють у протигазах та навушниках. Аби протирати окуляри, їм потрібен спирт, адже під час обробки котла дробом летить пил, стружка, а ще – стоїть такий оглушливий шум, що дробноструминників звуть глухарями.
«Я поспілкувався з робітниками. Вони вимагали повернення майстра, який звільнився. Пішов до нього додому й умовив повернутись – пообіцяв підвищити зарплатню на п’ятнадцять карбованців», – розповідає Черненко.
Робота на «Азовмаші» за Союзу була престижною й високооплачуваною. Найважливіші професії – газозварювальник і токар-станочник. У деяких школах висіли агітаційні плакати, що закликали опановувати фах зварювальника. Тоді можна було заробляти 250 карбованців на місяць, тоді як інженер із вищою освітою мав 175. Дехто з інженерів переходив на робітничі спеціальності.
Завод важкого машинобудування у Жданові – теперішньому Маріуполі – був заснований 1958 року на базі машинобудівних цехів металургійного заводу імені Ілліча. Це було перше і єдине підприємство УРСР, що спеціалізувалось на виробництві залізничних цистерн і паливозаправників. Так почалась історія «Азовмашу», одного з найбільших машинобудівних підприємств України.
Втрата ринку після початку російської збройної агресії завдала заводові великих втрат: більшість цехів зупинились, закрились санаторії та бази відпочинку. Працівникам заводу затримують зарплату, часом відправляють у неоплачувані відпустки або скорочують. Узимку цехи та адміністративні приміщення не опалюються.
Нині половина активів «Азовмашу» належить державі, інша частина – трьом компаніям на Кіпрі, що об’єднані одним холдингом «Azovmash invest Limited». Через борги рахунки арештували, соціальні об’єкти підприємства перейшли під заставу низки банків-кредиторів. З-поміж яких є і російські. У березні 2017 року Вищий господарський суд України оголосив про порушення справи про банкрутство одного з приватних акціонерних товариств холдингу «Azovmash invest» – «Азовелектросталь». У травні цього ж року кіпрський суд ініціював порушення двох кримінальних справ проти власників «Азовмашу» – Світлани Савчук та екс-регіонала Юрія Іванющенка. Підставою для притягнення до кримінальної відповідальності стало неправомірне перенесення активів в офшори компанії Stockwave Investments Ltd.
«Війна вбила промисловість у місті, – каже директор із загальних питань та зв’язків із громадськістю «Азовмашу» Костянтин Іващенко. – 2011 року завод щомісяця міг виготовляти понад тисячу виробів різної складності. Тут працювали тридцять тисяч людей. Зараз працює трохи більше тисячі».
Ждановське машинобудівне підприємство швидко розбудовувалося й набирало темпи, виконуючи замовлення для оборонного комплексу та космічної галузі. На рейки ставали цистерни більшої місткості.
Якось у цеху №16, де виробляли котли для паливозаправників, сповільнилось виробництво. Євгена Черненка, тоді вже заступника начальника з котельного виробництва, відправили розібратися.
«Я працював там тиждень. У перші дні помітив, що дробоструминники залазять до котла тверезі, а вилізають уже напідпитку. Тут я і зрозумів, у чому проблема», – згадує чоловік.
Дробоструменева обробка – це чистка поверхні металу перед тим, як на неї нанесуть покриття. Так метал стає довговічнішим. За правилами техніки безпеки дробоструминники працюють у протигазах та навушниках. Аби протирати окуляри, їм потрібен спирт, адже під час обробки котла дробом летить пил, стружка, а ще – стоїть такий оглушливий шум, що дробноструминників звуть глухарями.
«Я поспілкувався з робітниками. Вони вимагали повернення майстра, який звільнився. Пішов до нього додому й умовив повернутись – пообіцяв підвищити зарплатню на п’ятнадцять карбованців», – розповідає Черненко.
Робота на «Азовмаші» за Союзу була престижною й високооплачуваною. Найважливіші професії – газозварювальник і токар-станочник. У деяких школах висіли агітаційні плакати, що закликали опановувати фах зварювальника. Тоді можна було заробляти 250 карбованців на місяць, тоді як інженер із вищою освітою мав 175. Дехто з інженерів переходив на робітничі спеціальності.
Завод важкого машинобудування у Жданові – теперішньому Маріуполі – був заснований 1958 року на базі машинобудівних цехів металургійного заводу імені Ілліча. Це було перше і єдине підприємство УРСР, що спеціалізувалось на виробництві залізничних цистерн і паливозаправників. Так почалась історія «Азовмашу», одного з найбільших машинобудівних підприємств України.
Втрата ринку після початку російської збройної агресії завдала заводові великих втрат: більшість цехів зупинились, закрились санаторії та бази відпочинку. Працівникам заводу затримують зарплату, часом відправляють у неоплачувані відпустки або скорочують. Узимку цехи та адміністративні приміщення не опалюються.
Нині половина активів «Азовмашу» належить державі, інша частина – трьом компаніям на Кіпрі, що об’єднані одним холдингом «Azovmash invest Limited». Через борги рахунки арештували, соціальні об’єкти підприємства перейшли під заставу низки банків-кредиторів. З-поміж яких є і російські. У березні 2017 року Вищий господарський суд України оголосив про порушення справи про банкрутство одного з приватних акціонерних товариств холдингу «Azovmash invest» – «Азовелектросталь». У травні цього ж року кіпрський суд ініціював порушення двох кримінальних справ проти власників «Азовмашу» – Світлани Савчук та екс-регіонала Юрія Іванющенка. Підставою для притягнення до кримінальної відповідальності стало неправомірне перенесення активів в офшори компанії Stockwave Investments Ltd.
«Війна вбила промисловість у місті, – каже директор із загальних питань та зв’язків із громадськістю «Азовмашу» Костянтин Іващенко. – 2011 року завод щомісяця міг виготовляти понад тисячу виробів різної складності. Тут працювали тридцять тисяч людей. Зараз працює трохи більше тисячі».
Ждановське машинобудівне підприємство швидко розбудовувалося й набирало темпи, виконуючи замовлення для оборонного комплексу та космічної галузі. На рейки ставали цистерни більшої місткості.
Якось у цеху №16, де виробляли котли для паливозаправників, сповільнилось виробництво. Євгена Черненка, тоді вже заступника начальника з котельного виробництва, відправили розібратися.
«Я працював там тиждень. У перші дні помітив, що дробоструминники залазять до котла тверезі, а вилізають уже напідпитку. Тут я і зрозумів, у чому проблема», – згадує чоловік.
Дробоструменева обробка – це чистка поверхні металу перед тим, як на неї нанесуть покриття. Так метал стає довговічнішим. За правилами техніки безпеки дробоструминники працюють у протигазах та навушниках. Аби протирати окуляри, їм потрібен спирт, адже під час обробки котла дробом летить пил, стружка, а ще – стоїть такий оглушливий шум, що дробноструминників звуть глухарями.
«Я поспілкувався з робітниками. Вони вимагали повернення майстра, який звільнився. Пішов до нього додому й умовив повернутись – пообіцяв підвищити зарплатню на п’ятнадцять карбованців», – розповідає Черненко.
Робота на «Азовмаші» за Союзу була престижною й високооплачуваною. Найважливіші професії – газозварювальник і токар-станочник. У деяких школах висіли агітаційні плакати, що закликали опановувати фах зварювальника. Тоді можна було заробляти 250 карбованців на місяць, тоді як інженер із вищою освітою мав 175. Дехто з інженерів переходив на робітничі спеціальності.
Завод важкого машинобудування у Жданові – теперішньому Маріуполі – був заснований 1958 року на базі машинобудівних цехів металургійного заводу імені Ілліча. Це було перше і єдине підприємство УРСР, що спеціалізувалось на виробництві залізничних цистерн і паливозаправників. Так почалась історія «Азовмашу», одного з найбільших машинобудівних підприємств України.
Втрата ринку після початку російської збройної агресії завдала заводові великих втрат: більшість цехів зупинились, закрились санаторії та бази відпочинку. Працівникам заводу затримують зарплату, часом відправляють у неоплачувані відпустки або скорочують. Узимку цехи та адміністративні приміщення не опалюються.
Нині половина активів «Азовмашу» належить державі, інша частина – трьом компаніям на Кіпрі, що об’єднані одним холдингом «Azovmash invest Limited». Через борги рахунки арештували, соціальні об’єкти підприємства перейшли під заставу низки банків-кредиторів. З-поміж яких є і російські. У березні 2017 року Вищий господарський суд України оголосив про порушення справи про банкрутство одного з приватних акціонерних товариств холдингу «Azovmash invest» – «Азовелектросталь». У травні цього ж року кіпрський суд ініціював порушення двох кримінальних справ проти власників «Азовмашу» – Світлани Савчук та екс-регіонала Юрія Іванющенка. Підставою для притягнення до кримінальної відповідальності стало неправомірне перенесення активів в офшори компанії Stockwave Investments Ltd.
«Війна вбила промисловість у місті, – каже директор із загальних питань та зв’язків із громадськістю «Азовмашу» Костянтин Іващенко. – 2011 року завод щомісяця міг виготовляти понад тисячу виробів різної складності. Тут працювали тридцять тисяч людей. Зараз працює трохи більше тисячі».
Ждановське машинобудівне підприємство швидко розбудовувалося й набирало темпи, виконуючи замовлення для оборонного комплексу та космічної галузі. На рейки ставали цистерни більшої місткості.
Якось у цеху №16, де виробляли котли для паливозаправників, сповільнилось виробництво. Євгена Черненка, тоді вже заступника начальника з котельного виробництва, відправили розібратися.
«Я працював там тиждень. У перші дні помітив, що дробоструминники залазять до котла тверезі, а вилізають уже напідпитку. Тут я і зрозумів, у чому проблема», – згадує чоловік.
Дробоструменева обробка – це чистка поверхні металу перед тим, як на неї нанесуть покриття. Так метал стає довговічнішим. За правилами техніки безпеки дробоструминники працюють у протигазах та навушниках. Аби протирати окуляри, їм потрібен спирт, адже під час обробки котла дробом летить пил, стружка, а ще – стоїть такий оглушливий шум, що дробноструминників звуть глухарями.
«Я поспілкувався з робітниками. Вони вимагали повернення майстра, який звільнився. Пішов до нього додому й умовив повернутись – пообіцяв підвищити зарплатню на п’ятнадцять карбованців», – розповідає Черненко.
Робота на «Азовмаші» за Союзу була престижною й високооплачуваною. Найважливіші професії – газозварювальник і токар-станочник. У деяких школах висіли агітаційні плакати, що закликали опановувати фах зварювальника. Тоді можна було заробляти 250 карбованців на місяць, тоді як інженер із вищою освітою мав 175. Дехто з інженерів переходив на робітничі спеціальності.
