До кінця листопада четвертий енергоблок ЧАЕС, зруйнований під час Чорнобильської аварії, накриють новим безпечним конфайнментом (НБК), повідомляють керівництво Чорнобильської АЕС і представники французького концерну Novarka, який будував цю споруду. Арка конфанйменту, висотою 109 та шириною понад 257 метрів, будувалася коштом 28 держав-донорів і обійшлася приблизно в 1,5 мільярди євро. Її вважають найбільшою наземною рухомою спорудою у світі: на постійне місце над старим «саркофагом» конфайнмент пересуватимуть за допомогою системи потужних домкратів.
Напередодні насування конфайнменту Радіо Свобода змогло побувати в частині приміщень четвертого енергоблоку, які залишилися доступними після аварії. У деяких із приміщень ми були першими журналістами від початку Незалежності.
На початку листопада завершилося будівництво нового безпечного конфайнменту (НБК), який має накрити старий саркофаг (відомий як об’єкт «Укриття») четвертого енергоблоку ЧАЕС, зруйнованого під час ядерної катастрофи 26 квітня 1986 року. Нині тривають останні роботи з перевірки системи насування НБК на об’єкт «Укриття», а саме насування почнеться орієнтовно в середині листопада і триватиме декілька днів, повідомив Радіо Свобода заступник генерального директора держпідприємства «Чорнобильська АЕС» із кадрів та режиму Євген Катунін.
До того, як арка нового укриття опиниться над саркофагом, представників медіа під неї не пускатимуть, щоб відвідувачі не заважали перевірці всіх систем та пересуванню нового безпечного конфайнменту. На Чорнобильській АЕС для Радіо Свобода зробили виняток.
Євген Катунін показав знімальній групі Радіо Свобода механізми, які пересуватимуть арку НБК на її постійне місце.
«Перед нами система з 56 домкратів, яка виконуватиме таку функцію: передня частина домкрата тягнутиме опору на себе, а задня штовхатиме її. Таким способом ми переміщуватимемо опори арки по системі спеціальних підкладок, які мають тефлонове покриття, змащене графітовою змазкою. Таким чином ми за декілька днів маємо перемістити НБК на четвертий енергоблок. Планується 3-4 доби для того, щоб НБК перемістився на своє штатне місце. Але потрібен певний запас часу, щоб усі операції відбулися в штатному режимі. Ми не форсуватимемо подій, – запевняє заступник директора Чорнобильської АЕС. – Бо найперше – це безпека персоналу та споруди».
Домкрати, які пересуватимуть НБК, уже пройшли перевірку під час монтажу арки: першу її половину рухали по будівельному майданчику за допомогою домкратів, щоб звільнити місце для монтажу другої половини, а потім посували назад.
Новий безпечний конфайнмент вважається найбільшою рухомою наземною спорудою на планеті.
За словами Євгена Катуніна, перше завдання, яке матиме Чорнобильська АЕС після насування нового безпечного конфайнменту, – це демонтаж нестійких конструкцій об’єкту «Укриття», зокрема його тимчасової покрівлі. Представник ЧАЕС уточнив, що НБК повністю захистить довкілля від можливих викидів радіоактивного пилу в атмосферу під час демонтажу конструкцій об’єкту «Укриття», або в разі, якщо частина конструкцій обвалиться. Окрім того, конфайнмент унеможливить потрапляння до зруйнованого реактора атмосферних опадів.
Арку мають насунути на саркофаг четвертого енергоблоку ЧАЕС до 29 листопада цього року.
Разом зі зруйнованим реакторним залом під конфайнментом опиняться й інші приміщення, пов’язані з четвертим енергоблоком. Серед них – блочний щит управління четвертого енергоблоку (БЩУ-4), з якого керували реактором у ніч аварії. А також пошкоджена вибухом та радіоактивними уламками, але повністю не зруйнована частина машинного залу, що межує з приміщеннями реактора. Журналістів та більшість офіційних делегацій сюди не пускають через високі рівні радіації. Утім, знімальна група Радіо Свобода змогла побувати в деяких приміщеннях четвертого енергоблоку до того, як на них насунуть новий конфайнмент.
Ми з Євгеном Катуніним та працівниками, які супроводжують знімальну групу, рухаємося коридором, що йде крізь усю станцію, аж до четвертого енергоблоку. Його після аварії обшили жовтими алюмінієвими панелями, після цього його стали називати «золотий коридор». Він веде до більшості об’єктів, які нас цікавлять.
Перед входом до приміщень четвертого енергоблоку, які вціліли, група роздягається до білизни і отримує спецодяг. Крім білизни і роби – обов’язкові шапка, каска, рукавички, бахіли, респіратор і взуття. Все білого кольору, щоб було видно забруднення: пил може містити радіоактивні частинки. Маски підганяють, щоб не залишалося щілинки. Найбільшу шкоду завдають радіоактивні частинки, що потрапляють до легенів чи шлунка і залишаються в організмі, пояснюють працівники станції.
Кожен має дозиметр-накопичувач. Але перед входом до найнебезпечніших зон додають ще один, з монітором і звуковим сигналом: він спрацює, якщо доза наближатиметься до небезпечної.
Перед входом до стін саркофагу і до машзалу – повторне переодягання й посилені засоби захисту від радіації. До і після кожного небезпечного приміщення – комплексний дозиметричний контроль, так званий «лічильник випромінювання людини»: перевірка на ньому довша, ніж на звичайному дозиметрі, яких багато на станції.
«Ви чистий», – усміхається спеціалістка дозиметричного контролю після фінальної перевірки. Ми побачили все, що планували. За вікном уже темно.
25 квітня 1986 року на блочному щиті управління четвертим енергоблоком (БЩУ-4) заступила на чергування зміна, яка мала виконати планову зупинку реактора, а під час неї провести низку випробувань. Під час цих випробувань, у ніч на 26 квітня, почалося неконтрольоване збільшення потужності реактора і пролунали два вибухи – як припускають дослідники катастрофи, через недоліки конструкції стрижнів його аварійного захисту та відсутність у радянській ядерній галузі достатніх знань про такі ризики.
Зміна 25-26 квітня, яка працювала у БЩУ-4, намагалася зупинити неконтрольований розгін реактора, а потім разом з пожежниками загасила пожежу й мінімізувала наслідки катастрофи. БЩУ відділяли від реактора бетонні стіни високої міцності, тому він не постраждав від вибуху. Однак після аварії рівень радіації тут багатократно перевищив норму, але працівники щита управління реактором залишилися на робочому місці, заплативши за це своїм здоров’ям, а дехто і життям. Заступник генерального директора Чорнобильської АЕС із кадрів та режиму Євген Катунін провів Радіо Свобода на БЩУ-4, куди представників ЗМІ пускають украй рідко.
«На табло оператор міг побачити якісь відхилення: або поле енерговиділення, або витрату води. Міг проводити певні маніпуляції, після чого по датчиках подивитися, чи привів він параметри у відповідність до вимог, чи ні», – пояснює представник ЧАЕС.
За словами Євгена Катуніна, на численних табло і світлових панелях працівники бачили стан реактора, а кнопками могли вмикати насоси, пересувати керуючі стрижні, які змінювали потужність реактора. Окрема – кнопка аварійної зупинки 5-го рівня, так звана АЗ-5. Коли під час експерименту старший інженер управління реактором натиснув її, замість зупинки потужність реактора зросла, і пролунав вибух, який його зруйнував.
Частина машинного залу ЧАЕС, яка обслуговувала четвертий енергоблок: тут містяться сьома й восьма парові турбіни, які виробляли струм з ядерного реактора. У момент вибуху 26 квітня 1986 року це приміщення зазнало часткових руйнувань від падіння радіоактивних уламків, які пробили дах машзалу. Вибухова хвиля пошкодила і опори стін. На даху машзалу почалася пожежа. Керівник зміни турбінного залу Олександр Лелеченко особисто пішов до машинного залу: його дії не дали радіоактивній пожежі поширитися далі. Але Олександр отримав надзвичайно високі дози радіації, від яких помер 7 травня, розповідає тодішній старший інженер управління четвертим енергоблоком Олексій Бреус. Він був свідком подій: його зміна розпочалася 26 квітня невдовзі після аварії.
«У турбінах четвертого енергоблоку в перші години після аварії залишалося близько ста тонн мастила, яке могло загорітися. А поруч у генераторах – водень, який міг вибухнути. Видалити водень, злити мастило можна було тільки вручну. І Олександр Лелеченко, хоча й міг послати туди своїх підлеглих, пішов сам. Зробив ці дуже довгі операції, отримав велике опромінення, через яке невдовзі помер», – пригадує Бреус.
У перші тижні від аварії загинули 20 працівників ЧАЕС, які ліквідували наслідки вибуху в ту ніч.
На приміщення машинного залу вибухом кинуло шматки графітової кладки та інші радіоактивні уламки зі зруйнованого реактора, пробило дах і пошкодило стіну. Нині ця частина входить до об’єкту «Укриття»: пошкоджену стіну підпирають металеві конструкції, згори над турбінами четвертого енергоблоку – тимчасовий дах «саркофагу». Знімальна група Радіо Свобода потрапила всередину через 30 з половиною років після аварії. За словами Євгена Катуніна, ми перші журналісти, які змогли побачити і зняти це місце на фото і відео від початку Незалежності. Разом з нами зайшли спеціалісти ЧАЕС з дозиметром, розрахованим на високі поля радіації.
Сьому і восьму турбіни від іншої, чистішої і цілої, частини машзалу, відділяє масивна захисна бетонна стіна «саркофагу». Підходимо до стіни, переступаючи через уламки. У ній – дверний отвір, у темряві видніють обриси турбін.
«Можна йти сюди, але це йти доведеться через дуже високий фон», – каже дозиметрист. Євген Катунін просить провести нас через інший, радіаційно безпечніший вхід. У невеликий простір між дверима і ролетом, що заклинив, втискаємося всередину.
Турбіни, трубопроводи, датчики тиску, підйомний кран практично цілі, але вкриті іржею. На відео помітні білі спалахи й синювате світіння підлоги – так техніка реагує на високі радіаційні поля. Потік нейтронів створює ефект старого архівного відео. Радіаційний фон на той момент був від 2840 до 6560 мікрозівертів на годину (до піврентгена на годину), тобто приблизно у 25-60 тисяч разів більший, ніж середні рівні у Києві. У тій частині приміщення, де розташована сьома турбіна, фон ще вищий, але це місце журналісти знімали з відстані. Після насування НБК на об’єкт «Укриття» пошкоджена частина машзалу опиниться під аркою конфайнменту: вона сховається від людських очей і не становитиме загрози для довкілля.
«Ми вже набрали половину допустимої денної дози для працівника ЧАЕС, виходимо!» – обриває нашу зйомку дозиметрист. Ми по черзі пірнаємо в отвір на вулицю.
Колишні працівники ЧАЕС Олександр Купний та Сергій Кошелєв декілька разів обходили приміщення саркофагу вздовж і впоперек у 90-х і змогли зафіксувати свої експедиції на відео та фото. Олександр Купний, колишній дозиметрист ЧАЕС, розповів Радіо Свобода те, що бачив всередині зруйнованого реакторного залу, і дозволив використати свій фото- та відеоматеріал у цьому сюжеті.
«Ми заходили в реакторний зал четвертого енергоблоку сім чи вісім разів. Перебували там щоразу від 10 до 15 хвилин, більше – ризик надто великий. Накопичувальні дозиметри ставили на два режими, щоб вони спрацьовували на рівнях 10 та 50 рентген. А ще високі рівні радіації супроводжувалися запахом озону. Якщо «запахло весною», наче після грози, – треба тікати! Важливо було знати порядок доз, які ми отримували. Жодного разу ми не ходили за дорученням начальства. Тодішнє керівництво електростанції дивилося на наші походи крізь пальці, оскільки користувалося відзнятими фото для буклетів, послуговувалося навіть відеоматеріалами. Ми були подумки вдячні за те, що завдяки цьому нас не карають за самодіяльність», – пояснює Купний.
Він розповів і про те, як змінюється ситуація всередині.
«За минулі декілька років ситуація всередині саркофагу змінюється незначно. Стає сухіше. І більшає пилюки. Раніше багато де вода стояла. А зараз сухі іржаві металоконструкції кришаться під рукою. Змінюються паливовмісні маси. Спочатку «слоняча нога» (застиглий потік суміші розплавленого металу, каменю, графіту і ядерного палива – ред.) була настільки твердою, що від неї відколювали зразки для аналізів, стріляючи в них з вогнепальної зброї: про це мені розповідали старші працівники станції. А нині паливовмісні матеріали стали крихкими», – розповідає очевидець.
Фільм екс-працівника ЧАЕС Купного, який лазив у понівечений блок
У реакторний зал четвертого енергоблоку, завалений іржавим металом, уламками бетону та ядерного палива (ТВЕЛів), персонал станції нині не ходить. Але це вже й не потрібно: на ЧАЕС бачать стан справ усередині зруйнованого вибухом енергоблоку 24 години на добу. Датчики, встановлені у різних точках четвертого енергоблоку, передають інформацію до інтегрованої автоматизованої системи контролю за ситуацією в об’єкті «Укриття» (ІАСК). Ігор, інженер системи контролю, розповів Радіо Свобода, що датчики спустили на тросах згори або просунули до реакторного залу знизу через спеціальні свердловини: працівникам для цього підходити до реактора не довелося. Нині на моніторі можна побачити рівень випромінювання у залишках ядерного реактора, у підреакторних приміщеннях, куди стікали розплавлені паливовмісні маси, та в інших точках «саркофагу».
«Радіаційний фон біля реактора перевищує 4 зіверти (400 рентген на годину), тобто він залишається небезпечним для життя людини. У місцях, куди стікав розплавлений метал, змішаний з радіоактивним паливом, зокрема на так званій «слоновій нозі», радіоактивність перевищує 1500-1800 рентген (на годину – ред.), свідчать дані ІАСК», – показав Ігор Радіо Свобода поточні показники зсередини саркофагу.
У цілому, за словами Ігоря, рівні радіації в реакторі з роками зменшуються. Однак після сильних дощів, коли через щілини в даху до приміщення потрапляла вода, потік нейтронів дещо зростав: вода прискорює реакції в ядерному паливі та паливовмісних масах, пояснюють фахівці ЧАЕС.
Щоб ми мали краще уявлення про те, яким був реакторний зал четвертого енергоблоку всередині, Євген Катунін повів нас до першого енергоблоку, дуже подібного до зруйнованого четвертого.
Під прямокутними блоками біологічного захисту, по яких можна ходити, – технологічні канали реактора, в які вставлялися паливні збірки, і канали системи захисту – для керуючих стрижнів. Нині ядерного палива в реакторному залі не лишилося. Масивна завантажувальна машина висить над головою. У четвертому енергоблоці все це обладнання було зруйноване, багатотонні деталі злітали вгору на декілька метрів. Перший і другий енергоблоки ЧАЕС після аварії були повністю справними, і кілька років після цього працювали. Однак їх зупинили під тиском міжнародної спільноти.
Нині головною метою роботи ЧАЕС стане обслуговування нового безпечного конфайнменту: сюди планують перевести значну частину персоналу.