(Рубрика «Точка зору»)
Дрю Салліван, засновник Центру з дослідження корупції та організованої злочинності, пообіцяв, що оприлюднене його організацією розслідування «змінить світ». Але в цій обіцянці журналіста є одна невелика неточність. Змінитись може лише той світ, до якого він звик. Світ, у якому існує незалежне правосуддя, вільні засоби масової інформації, громадська думка. В якому, врешті-решт, є справжня виборність і змінюваність влади.
Для такого світу публікація інформації про офшорні фірми посадових осіб, підозрілі операції, таємничого «зберігача» – привід для статей на перших смугах у газетах, телевізійних шоу, заяв представників слідчих органів і прокуратури. І навіть якщо жодних реальних судових перспектив опубліковані документи не відкриють, партія політика, чия чесність поставлена під сумнів, має всі шанси провалитись на наступних же виборах, а він сам – відправитись на (не) почесну пенсію.
Салліван обіцяв прес-секретареві російського президента Дмитрові Пєскову, що той буде працювати до пізнього вечора. Думаю, Пєсков провів недільний вечір у менш напруженому режимі, ніж сам Салліван. Що, власне, сталось? «Новая газета», яка існує для того, щоб паплюжити світлий образ найпопулярнішого політика Росії, опублікувала чергове вкидання? Західні ЗМІ завели набридлу волинку про «друзів президента»? Більшість російських громадян про цю спробу скомпрометувати Росію нічого не дізнаються. А якщо і дізнаються, то як про підлий наклеп, із яким доводиться жити. І, швидше за все, поспівчувають тому, на кого обрушується вся ця підлість, – тільки тому, що він наважується захищати Росію від її ворогів. Генеральна прокуратура Росії і Слідчий комітет Росії якщо і займуться панамською історією, то лише для того, щоб покарати розповсюджувачів цих «наклепів і підлості». А російські ЗМІ розповідатимуть не про Путіна та його друзів. Вони розповідатимуть про Порошенка. Тому що лаяти Рейгана на Красній площі – це і є усталена норма російської демократії.
До речі, те, як відреагували українці на публікацію, що свідчить про реєстрацію їхнім президентом офшорних фірм, уже демонструє, як сучасна Україна відрізняється від сучасної Росії. Практично ніхто не стверджує, що голова держави може робити все, що хоче. Ні, дискусія іде головним чином про міру відповідальності. Про політичні наслідки – будуть вони чи ні. Про те, що мають робити нещодавно тільки сформовані антикорупційні органи. І прихильники, і опоненти Петра Порошенка не мають сумніву щодо того, що він – такий самий громадянин, як і всі інші. Громадянин, який несе відповідальність за свої вчинки і свої проступки.
І це той світ, який Дрю Салліван дійсно може змінити. Тому що, врешті-решт, важлива не сама інформація – в офшорних мережах може заплутатись політик будь-який, навіть найбільш некорумпованої країни – важлива реакція на інформацію. Важлива наявність суспільства, яке хоче цю інформацію знати, дискутувати про неї, робити висновки. Важлива наявність медіа, здатних розвинути тему і відокремити справжній зміст наданих документів від емоцій і пропаганди. Важливо, щоб відреагували правоохоронці і суди. Професійний рівень і такої дискусії, і юридичних наслідків і є показником зрілості суспільства. Ну, а політичні наслідки будь-яких викриттів – доказом того, що виборець зробив свій висновок і поклав відповідальність за країну на тих, кому вдалось опинитися на віддалі від епіцентру вибуху.
Змінити можна лише той світ, який може і хоче змінюватись.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
