Старі вулиці – нові назви. Чи знаєте ви, чому вашу вулицю, провулок чи узвіз перейменували в рамках декомунізації Києва? На честь кого нова назва? Що цікавого відбувалося тут? І як до цього ставляться місцеві мешканці?
Герої Небесної Сотні – загиблі у грудні 2013 – лютому 2014 року учасники Революції Гідності. Уперше Небесною сотнею полеглих учасників акцій протесту назвала поетеса Тетяна Домашенко у вірші «Небесна сотня воїнів Майдану», який вона написала 21 лютого 2014 року. Пізніше звання Герой України (посмертно) присвоїли 104 загиблим. Герої не вмирають!
Алея пішохідна. Обабіч вулиці (тієї частини, де 2014 року відбувалися розстріли) облаштовані пам'ятні знаки та меморіали на честь героїв Небесної сотні.
журнал початку 20 століття, автор невідомий
З 1842 року, з перервою на радянський час, вулиця носила назву Інститутська, на честь Інституту шляхетних дівчат, що розташовувався в будівлі нинішнього Міжнародного центру культури і мистецтв. Викладачами там були Микола Костомаров, Микола Лисенко, Йосип Витвицький. А ученицями такі відомі українки, як Наталя Забіла та Олена Пчілка.
Юрій Борисович: Я вважаю це правильним кроком. Тепер це частина нашої історії, і її треба знати.
Саме цією вулицею проходить найдавніша трамвайна лінія міста – вже в 1891 тут курсував кінний трамвай.
Електрифікована 1896 року, трамвайна лінія пролягає тут і дотепер.
Вулиця відома, починаючи з XVII століття – як незабудований шлях від Подолу до Куренівки у бік Вишгорода. 1869 року вона отримала назву Кири́лівська, від Кирилівського монастиря, до якого прямує.
Наприкінці 1932 – на початку 1933 року була перейменована на честь радянського воєначальника Михайла Фрунзе. Історичну назву вулиці відновили 2015 року.
Олександр Григорович: місцевих мешканців навіть не спитали, коли перейменовували вулицю, це неправильно. Краще б влада пенсії підняла та в лікарню ліки вчасно завозила, ніж перейменовувати вулиці.
Вулиця відома з давніх часів як шлях з Києва до Василькова, з 1-ї третини XIX століття мала назву Велика Васильківська. З 1919 по 2014 роки мала назву Червоноармійська. Тут збереглися будинки кінця XIX – початку XX століть.
За адресою Велика Васильківська № 5 мешкав письменник Шолом-Алейхем, у будинку № 6 – письменник Остап Вишня. У будинку № 121 жила актриса Марія Заньковецька.
Андрій: Чудово, що вулиці повернули історичне ім'я. Мені дуже подобається ця тенденція.
Територія вулиці входить до заповідної зони. Вулиця виникла на давньому шляху від Подолу до Старого Києва. За часів Київської Русі тут було торгово-ремісниче передмістя – Копирів кінець. Пам'яткою про ті часи є фундамент церкви XII століття, який розкопано на території Академії мистецтв України.
З XVIII століття відома під назвою Вознесенський узвіз – від Вознесенської церкви, розташованої на ньому у 1718–1879 роках.
З 1863 року вулиця мала паралельну офіційну назву Іларіонівський узвіз на ім'я колишнього генерал-губернатора Іларіона Васильчикова (саме за його розпорядженням вулицю було впорядковано і вимощено бруківкою).
Наприкінці 1920-х років узвіз було названо на честь професійного революціонера Івана Смирнова-Ласточкіна.
Леонід: Вознесенський узвіз – чудова назва!
«Січові стрільці» – назва вiйськових пiдроздiлiв Надднiпрянської Армії УНР та збройних сил Української Держави, сформованих у 1917–1919 роках в Надднiпрянськiй Українi. Назва «січові стрільці» була вперше використана під час Першої світової війни в Австро-Угорщині – при формуванні військових підрозділів з галичан (ядро їх становили активісти довоєнного січового, сокілського і пластового руху). Незмінним командиром корпусу був полковник Євген Коновалець, вулиця імені якого віднедавна тепер теж є в Києві. Це – колишня Щорса.
У будинку вулиці за номером 24 у листопаді 1917 року починав формування Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем і Андрієм
Мельником.
(На фото – жовтий будинок)
Наприкінці січня 1918 Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців брав участь у придушенні Січневого повстання в Києві (організованого Київським комітетом більшовицької партії проти Центральної Ради та УНР під час наступу військ радянської Росії на Київ).
У 1925–1929 роках – вулиця Троцького, на честь радянського політичного діяча Льва Троцького (1879–1940).
В 1929 році була названа на честь Артема (Федора Сергеєва), радянського партійного і державного діяча, одного з засновників Донецько-Криворізької радянської республіки.
Під час німецької окупації міста у 1942–1943 роках – Львівська вулиця або Лембергерштрасе.
Катерина Борисівна: Проти. Ми звикли до минулої назви, і не хочемо нічого змінювати
Олександр: Ви знаєте, так довго живу на цій вулиці й такий радий, що її нарешті перейменували! Адже Артем це корінний росіянин. Він був партійним діячем. А ми не дуже привітно ставимося до Комуністичної партії. Пора вже, пора!
«100-річчя перемоги Українських січових стрільців (УСС) над російськими військами. Гора Маківка. 2015 рік»
Вулиця виникла у 30-ті роки XIX століття. Первісна назва – Бульварно-Кудрявська: за планом Києва 1837 року з'єднала Бульварну вулицю (нині бульвар Тараса Шевченка) з передмістям Кудрявцем. З 1919 року – вулиця Євгена Нероновича, на честь члена Української Центральної Ради. З 1937 року – вулиця Воровського на честь радянського революціонера Вацлава Воровського. Цікаво, що з 1923 по 1937 таку ж назву носив Хрещатик. Історичну назву вулиці відновили 2014 року.
Оксана: Я вважаю, що зараз дуже неслушний час для подібних акцій. Це потребує неабияких коштів, яких немає ні в держави, ні у мешканців нашої вулиці.
Марія: Я рада, що перейменували вулицю, оскільки назва вулиці Воровського викликає неприємні асоціації. Щоправда, мені не зрозуміло, чому вулицю назвали саме Бульварно-Кудрявською.
Алла Горська (1929 – 1970) – українська художниця-шістдесятниця, діячка правозахисного руху. Загинула за загадкових обставин – за деякими версіями від рук агентів КДБ.
1964 року за виконання Шевченківського вітражу для Київського університету (був знищений), її виключають зі Спілки художників. За участь в акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками – Богданом і Михайлом Горинями, Опанасом Заливахою, Святославом Караванським, Валентином Морозом, Вячеславом Чорноволом та іншими – Горська зазнає переслідувань з боку радянських органів безпеки.
1965 року арештовують багатьох її друзів і художниця надсилає заяву прокуророві УРСР з приводу цих арештів. Її викликають у КДБ на допити, де «попереджають про наслідки» і погрожують.1968 року Горська підписує «Лист-протест 139» на ім'я керівників СРСР з вимогою припинити незаконні процеси над шістдесятниками. Проти «підписантів» починаються адміністративні репресії, кагебістський тиск.
Києвом і Україною пускають чутки про існування підпільної терористичної «бандерівської» організації, керованої західними спецслужбами. Одним із керівників цієї організації називають Горську. За нею стежать, їй погрожують.
28 листопада 1970 року Аллу Горську було вбито. Похорон на Міському (Берковецькому) кладовищі в Києві перетворився на мітинг протесту. Слідство дійшло висновку, що Горську вбив її свекор з мотивів особистої неприязні, а потім наклав руки на себе. Однак за деякими версіями, вбивство приписують КДБ, що мстив Горській за оприлюднення фактів масових розстрілів органами НКВС у Биківнянському лісі. З цим пов’язують і побиття міліціонерами Василя Симоненка, внаслідок чого він теж загинув.
Світлана Володимирівна: Нам не заважав той Бєлінський, але якщо назву вже вирішено змінити, я б хотіла, щоб провулку повернули її історичну назву – Комерційний. Комерційне училище тут є, а от хто така Алла Горська – я не знаю.
Євген Коновалець (1891 – 1938, Роттердам, Нідерланди) – полковник Армії УНР, комендант УВО, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН.
Коновалець переїхав до Києва в 1917 році. В січні 1918-го його обрано командиром Куреня Січових Стрільців (однієї з найбоєздатніших частин Армії УНР). Саме стрілецькі частини (спільно з іншими) визволили Київ від більшовиків у 1918-му.
В 1929-му на конгресі Організації українських націоналістів у Відні Коновальця обирають головою проводу ОУН. Його діяльність, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та налагодження підпілля в УРСР викликають занепокоєння у Сталіна.
23 травня 1938-го в кафе готелю «Атланта» у Роттердамі Коновалець отримує подарунок. Це – коробка цукерок з українським орнаментом «від друзів». А насправді – закамуфльована вибухівка.
Цю спецоперацію провів агент НКВС Павло Судоплатов, що також був учасником замаху на Лева Троцького та організатором ліквідації Романа Шухевича. Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного українського підпілля.
Максим: Моє ставлення є негативним. Я і мої друзі виросли на вулиці Щорса, ми не розуміємо, кому заважає ця назва. До того ж це призведе до бюрократичних проблем.
Добровольчі батальйони. Від початку російської агресії в березні 2014 року в Україні сформувався потужний добровольчий рух людей, які прагнуть захищати Батьківщину зі зброєю в руках.
Добровольчі батальйони виникли саме тоді, коли стало очевидно, що державні силові структури не можуть ефективно протидіяти розгортанню сепаратистського руху. Саме добровольці стримували ворога, коли керівництво Збройних сил України просто не знало, як діяти.
Олександр та Владислав: До процесу перейменування київських вулиць, і, зокрема, цієї, ставимося позитивно.
Вулиця виникла у 1-й чверті XX століття, була частиною вулиці 3-го Інтернаціоналу. У 1955 році була перейменована на вулицю Марини Раскової, на честь радянської льотчиці-штурмана, Героя Радянського Союзу. З 2015-го року носить ім’я дисидента, філософа, громадського діяча Євгена Сверсюка, що жив тут у будинку №8.
Сверстюк іронізував: живу на вулиці імені енкаведешниці, що саджала людей
Євген Сверстюк жив, на той час, на вулиці Раскової, 8
Євген Сверстюк (1928 - 2014) Дисидент, публіцист, філософ, моральний авторитет, громадський діяч і один з організаторів Українського культурологічного клубу (УКК). Політв'язень радянського режиму.
Переслідуваний протягом років за участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів, у січні 1972 року заарештований і в березні 1973 засуджений за виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до 7 років таборів та 5 років заслання. На завершення відсидки отримує 15 діб карцеру, де сидить із кримінальними в'язнями, але уникає запланованого адміністрацією «зони» конфлікту з ними, і навпаки отримує на прощання подарунок – іконку.
Сверстюк був одним з ініціаторів референдуму про незалежність України 1 грудня 1991 року, а також одним з ініціаторів і лідерів відродження Української автокефальної православної церкви.
Також – активний учасник ініціативи «Першого грудня» – створеного у 2011 році об'єднання українських інтелектуалів та громадських діячів. У її складі був одним з авторів Національного акту свободи – пропонованого Верховній Раді суспільного договору, що мав знайти шляхи виходу з політичної кризи взимку 2014 року.
Валентина Владиленівна: Моє ставлення дуже негативне, адже історія є історія. Ми навіть писали всім будинком колективний лист до влади з проханням залишити попередню назву.
Олексій Берест (1921 – 1970)
Саме Берест разом із двома іншими солдатами Червоної армії встановив прапор на даху німецького Рейхстагу 30 квітня 1945 року. Однак в радянські часи цей факт приховували. Всі знали, що прапор Перемоги встановили двоє: росіянин Єгоров і грузин Кантарія.
Проте у протокольному документі тих років «Боевая характеристика знамени», сказано: «Отважные воины коммунист лейтенант Берест, комсомолец сержант Егоров и беспартийный младший сержант Кантария установили знамя над зданием германского парламента». Також саме трьох людей видно на історичному фото.
Після війни сирота, який пішов на фронт добровольцем, Героя Радянського союзу на відміну від Єгорова і Кантарії не отримав. На місці праці був звинувачений у збитках та відсидів за це 5 років.
Життя Береста обірвалось 1970 року. З-під коліс поїзда він врятував п'ятирічну дівчинку, проте сам був збитий і загинув, не прийшовши до тями.
Володимир: У нас по вулиці кожен раз після дощу вода стікає в озеро, зносить все на своєму шляху, руйнує всю інфраструктуру. Влада не може нічого зробити вже який рік. Це був би сором для Олексія Береста, справжнього героя!
Вулиця Лупиноса в Солом'янському районі Києва
Анатоль Лупиніс (1937 – 2000) – український політичний та громадський діяч, поет. Третину життя провів у радянських таборах.
Свого часу батьки Лупиноса самі втекли з сибірського табору. Коли йому виповнюється 19, його арештовують і засуджують за організацію студентських виступів – до 6 років ув'язнення. За активну участь у страйку в таборі вже в цій справі йому присуджують 10 років. Внаслідок тортур в тюрмі йому паралізує ноги.
Повністю відбувши термін, 1967 року Лупиніс звільняється. Та вже через 4 роки за виступ біля пам'ятника Шевченку, в Києві, в день вшанування пам'яті Кобзаря, його знову арештовують. Цього разу – 12 років за ґратами.
Звільнившись 1983 року, Лупиніс одразу починає активну підпільну роботу, стає ініціатором створення асоціації «Зелений світ», українського Меморіалу, бере участь у створенні Народного фронту (пізніше Руху) України. Ініціює створення Української міжпартійної асамблеї, яку пізніше реорганізували і перейменували на Українську Національну Асамблею, а потім – на УНА-УНСО.
Максим: Що, влада мало грошей вкрала, ще хоче вкрасти? Я проти цієї ідеї.
Вулиця Антоновича в Голосіївському районі Києва
Володимир Антонович (1830/1834 - 1908). Людина, яка створила українську археологію як науку. Саме Антонович започаткував так звану «київську школу» істориків. Серед його учнів був і президент УНР Михайло Грушевський. Був співорганізатором Київської Громади.
Професор Київського університету. У Києві мешкав за адресою Жилянська, 20 (будинок не зберігся), а також на вулиці Антоновича, 40. Похований на Байковому цвинтарі.
Вулиця виникла у 30-ті роки XIX століття і складалася з двох вулиць: Кузнечної (від ковальських майстерень, колись розташованих уздовж неї) і Набережно-Либідської (від річки Либідь, що протікає паралельно до вулиці Антоновича).
Андрій Володимирович: Моє ставлення є нейтральним. Назву змінили доволі давно, проте я, як і раніше, в усіх документах пишу «вул. Горького», а не «вул.Антоновича»
Петро Дорошенко (1627 – 1698) – учасник визвольних змагань, Гетьман Війська Запорізького Правобережної України (1665–1676), очільник всієї Гетьманщини (1668–1670). Гетьманування припало на добу Руїни. Герой української народної пісні «Ой на горі та й женці жнуть», де про нього є такі рядки:
Попереду Дорошенко
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
В 1668 році на чолі цілого козацького війська Дорошенко переходить на лівий берег Дніпра, де в цей час триває антимосковське повстання. Лівобережні козаки вбивають свого гетьмана Івана Брюховецького і 8 червня 1668 загальноукраїнська Рада проголошує Дорошенка Гетьманом «всього Війська Запорозького». Це був час найбільшого, але нетривалого тріумфу Дорошенка.
На початку 70-их Туреччина разом з козаками виграє війну з Польщею. Але від цієї перемоги Дорошенко не отримує майже нічого, території нинішньої України лишаються напівзруйнованими і обезлюдненими. У середині 1675 ситуація стає критичною, гетьмана покидають майже всі його прибічники. Дорошенко складає свої повноваження.
Останні роки життя Дорошенко проводить у селі Ярополчому під Москвою, де й помер у 1698 році.
Понад 130 років потому правнучка гетьмана – Наталя Гончарова стала дружиною Олександра Пушкіна. Російський поет шкодував, що каплиці на могилі гетьмана на його час вже не існувало і за його клопотанням її відновлюють. Цю, другу каплицю знищують вже більшовики у роки Другої світової війни. Втретє каплицю поновлюють на кошти російських благодійних фондів, та організації «Земляцтво вихідців із Хмельницької області».
Михайло Артемович: Я навіть і не знав про перейменування. В будь-якому випадку, владі видніше.
Михайло Брайчевський (1924 – 2001) – український історик та археолог
«Приєднання чи возз'єднання?».
Це програмне запитання, яке в наші дні має однозначну відповідь, викликало в 1966 році цілий шквал дискусій в суспільстві та подій в житті історика. У своїй статті з такою назвою Брайчевський викрив фальш «Тез до 300-річчя возз'єднання України з Росією.1654-1954 (Одобрены ЦК КПСС)».
Його робота спочатку поширювалася «самвидавом», а 1972 року вийшла брошурою в Канаді. За це та за підпис під протестним зверненням інтелігенції до керівництва СРСР («Лист 139-ти») 1968 року вченого звільнили з роботи.
Компартійна влада вимагала від нього публічного «каяття», а не домігшись свого, зробила все, щоб науковий світ забув ім'я вченого. Частину з робіт історика тих років не опубліковано і досі.
Водночас саме його зусиллями були врятовані архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, низка церков та інших пам'яток архітектури Києва. Також Брайчевський відстоював Поділ, коли виникла загроза його знесення. Саме він першим підняв і питання про відбудову Михайлівського та Успенського соборів.
Киянин у третьому поколінні. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.
Антон: Мене як студента, це не дуже хвилює. Хіба що водіям таксі буде важче пояснювати, куди їхати
«Ні української історії, ні українських газет читати без брому, валер’янки або без доброї дози філософського застереження не можна».
В.Винниченко
Володимир Винниченко (1880 – 1951) – український політичний та державний діяч, письменник та художник.
Арешти, Лук’янівська в’язниця, дисциплінарний батальйон, загроза довічної каторги… Щонайменше тричі Винниченко потрапляв за грати у царській Росії – та всі рази йому вдавалося втекти.
У 1903 році студента Київського університету Винниченка арештовують за агітаційно-пропагандистську роботу. Він втікає з Лук’янівської в’язниці. Та незабаром – новий арешт, дисциплінарний батальйон. Йому знову вдається втекти та нелегально відбути за кордон. Ризикуючи життям, він не раз переходить кордон – переправляє революційну літературу в царську Росію. Та після чергового арешту й ув'язнення йому загрожує вже довічна каторга. За допомогою товаришів, йому вдається вирватися з рук царської охранки. Не ризикуючи далі, він емігрує.
Після Лютневої революції Винниченко переїжджає до України. Стає членом Центральної Ради, згодом очолює Генеральний секретаріат і стає генеральним секретарем внутрішніх справ. Пише майже всі декларації і законодавчі акти УНР. У серпні 1918 року Винниченко очолює опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, стає головою Директорії. Незабаром через суперечності із Симоном Петлюрою іде у відставку та виїжджає за кордон.
На початку 1920 року він почав інтенсивно шукати шляхи до повернення на Батьківщину. Радянське керівництво, особисто Володимир Ленін, із прихильністю поставилося до прохання Винниченка. І в 1920 році він прибув до Москви. Коли ж він ознайомився зі становищем країни, відносинами між Росією і Україною, то відмовився від участі в роботі уряду УСРР і знову виїхав за кордон.
Він – автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина», нарисів і оповідань, драм. Його твори перекладали німецькою, ставили в театрах європейських країн. На екранах Німеччини в 1922 році навіть вийшов фільм «Чорна Пантера».
Під час німецької окупації Франції Винниченка було кинуто до концтабору за відмову співробітництва з нацистами.
Євген: Мені дуже подобається ідея перейменування Коцюбинського на Винниченка. Треба позбавлятися радянських назв, а нові давати на честь дійсно видатних українців. Володимир Винниченко – якраз така людина.
Вулиця виникла у XVIII столітті під назвою Гейсівська (за іменем київської графської родини Гейс).
З 1869 року мала назву Левандовська, від прізвища київського письменника і проповідника, вихованця Київської академії, протоієрея Софійського собору (у соборі й похований) Іоана Леванди (1734–1814). 1927 року вулицю перейменовують на честь Андрія Іванова (радянський партійний діяч, один з активних організаторів повстань проти Центральної Ради). З 1940 року носила назву вулиця Аніщенка, на честь учасника Січневого повстання 1918 року. Історичну назву – Левандовська вулиця – відновили 2014 року.
Василь Васильович: Це безглузда витрата бюджетних коштів.
Вулиця є однією з найдавніших вулиць Печерська. Виникла у XVIII столітті під назвою Шпетерська. З середини XIX століття відома під назвою Бутишев провулок, за прізвищем домовласника Бутишева.
У 1940 році провулок отримав назву «вулиця Іванова», на честь Андрія Іванова, одного з керівників Січневого повстання 1918 року. Його ж іменем був названий і Київський фунікулер.
Історичну назву провулка відновили 2014 року.
Інна: Я не підтримую цю ініціативу. Якщо б вулиця просто стала називатися по-іншому, то це нормально, але я побоююся плутанини в документах
