«Спогади»
У понеділок на 71-у році з життя пішов всесвітньо відомий рок-блюз-соул співак, англієць Джо Кокер. Його агент, Беррі Маршалл, повідомив британській телерадіокомпанії ВВС, що причиною смерті був рак легенів. Кокер розпочав своє творче життя у 1960-х роках, а відомим став завдяки своєму трактуванню деяких пісень. Зокрема, його виконання пісні групи Beatles «With a Little Help from My Friends» на відомому фестивалі Woodstock в американському штаті Нью-Йорк стало легендарним.
Протягом свого творчого життя Кокер отримав декілька різних нагород. Одна з них – американська нагорода Греммі за дует «Up where We Belong» із Дженніфер Уорнс.
Американський журнал, присвячений музиці та популярній культурі, Rolling Stone назвав Кокера одним зі ста найвеличніших співаків усіх часів. У 2008 році його нагородили Орденом Британської імперії у Букінгемському палаці за заслуги у музиці.
Знали Кокера і в Україні, де він двічі побував з концертами – у 2010 і 2013 роках – презентуючи нові платівки.
Я добре пам’ятаю його концерт у київському палаці «Україна» у 2010 році. Тобто, не сам концерт, а квитки на нього. Мені було 17 років і я писала новини на один із сайтів у рідному Кривому Розі. Щомісяця я отримувала 700 гривень, які майже не витрачала, адже все ще жила з батьками.
На зібрані за пару місяців гроші я купила квиток на концерт Кокера, щоб подарувати його своєму батькові на день народження. Гроші на другий квиток, для мами, щоб тато не йшов на концерт один, мені позичив старший брат.
Моя родина має різні музичні смаки, але Джо Кокера люблять всі.
Сімейною традицією було слухати його платівку під час поїздок автівкою у Крим, де ми відпочивали майже щороку. Подолавши Ангарський перевал, найвищу точку траси Сімферополь-Алушта, з вікна нарешті можна було побачити Чорне море. Захоплюючий краєвид щоразу. Тоді мій батько опускав вікно і гучно вмикав свою найулюбленішу пісню, «My Father’s Son».
Коли я подорослішала і почала вивчати англійську мову, тато завжди просив мене перекладати слова пісні: «Серце, а не розум, так, я син свого батька. Я живу своє життя так, як його прожив мій батько».
Джо Кокер помер 22 грудня, наступного дня після дня народження мого батька. Але і для нього, і для мене, Кокер завжди буде живим, а довгоочікуване Чорне море – завжди захоплюючим, завжди нашим.
Анна Шаманська – журналіст Радіо Свобода
