(Рубрика «Точка зору»)
12 грудня Венеційська комісія має винести вердикт українському законові «Про очищення влади» – а саме поставити на голосування висновки своїх експертів, які останні два місяці вивчали відповідність люстраційного закону України нормам європейського права.
Вся ця історія з поданням закону на зовнішню експертизу у часи, коли йде потужний внутрішньоукраїнський демарш проти очищення влади, – сама по собі виглядає детективною. Схоже на те, що представники вчорашньої влади залучають усі підкилимні механізми, в тому числі навіть використовуючи європейські інституції, щоб самим уникнути люстрації.
Хоча висновки Венеційської комісії мають рекомендаційний характер та не обов’язкові до виконання, це потужний інструмент дискредитації будь-якого законодавчого процесу чи реформи всередині країни.
Аналіз фактів та обставин свідчить про те, що соратники Януковича, ймовірно, свідомо зробили все, аби висновки комісії були розгромними, при тому, що консультувати європейських експертів по українських люстраційних процесах мав змогу хіба що… Сергій Ківалов. Жодні інші українські владні чи експертні кола не були залучені до підготовки висновків Венеційської комісії і не мали змогу внести свої роз’яснення до закону – через утаємниченість «операції антилюстрація», яку намагались зберегти автори схеми.
Хто ж розкрутив цей маховик антилюстраційної кампанії через європейські інституції?
Роль Юлії Льовочкіної
Із проханням перевірити закон до Венеційської комісії 3 жовтня звернувся Моніторинговий комітет Парламентської асамблеї Ради Європи. У цей комітет входить 89 членів-парламентарів європейських країн. Але заступницею його голови досі є Юлія Льовочкіна, сестра екс-голови адміністрації президента Януковича. Саме вона внесла це питання на розгляд моніторингового комітету – і домоглася позитивного рішення про відправку закону на експертизу Венеційської комісії.
Зроблено це було з величезним поспіхом – 3 жовтня, хоча закон тоді навіть іще не був належним чином оприлюднений, офіційно не перекладений, більше того, не підписаний президентом Порошенком (це сталося 10 жовтня).
Справа в тому, що подавати на експертизу неофіційний переклад закону, який навіть ще не вступив у дію, – доволі рідка та нетипова практика для моніторингового комітету ПАРЄ. Таку квапливість можна пояснити тим, що іншого шансу «проштовхнути» це рішення на комітеті у самої Юлії Льовочкіної не було – то була остання у 2014-му сесія ПАРЄ, а з наступної сесії Льовочкіна втратить свої повноваження через переобрання парламенту в Україні.
Не відомо, чи знали європейці про те, що в ініціатора експертизи – Юлії Льовочкіної – існує власний інтерес у дискредитації та подальшому скасуванні закону про очищення влади. Адже її рідний брат, Сергій Льовочкін, сам підпадає під люстрацію, згідно з законом. Для зайняття керівних посад у владі він не відповідає вимогам ст. 3, п. 5 закону, бо понад рік працював головою адміністрації президента Януковича. Якщо він захоче отримати посаду у владі, то отримає відмову на наступні 10 років.
Сама Льовочкіна свій крок пояснює дискредитаційними нормами закону. «Цей закон взагалі грубо порушує все, що тільки можливо. Він порушує конституційні принципи, він порушує попередні висновки Венеційської комісії щодо люстрації, він порушує декларацію прав людини і громадянина, – говорить вона. – Є така річ, як презумпція невинуватості і необхідність встановлення індивідуальної вини – не може бути такого, щоб усі, хто навчався в закладах КДБ, вже винуваті, мають бути люстровані, або наприклад, хто працював під час року Януковича, вже всі загалом винуваті і мають бути покарані, люстровані».
Парадокс Сергія Ківалова
Хто ж у Венеційській комісії мав би представляти позицію держави Україна стосовно закону про люстрацію? Зазвичай така комунікація перш за все відбувається через представника країни у цій комісії. В Україні цю функцію досі виконує Сергій Ківалов. Новий представник просто ще не переобраний. Схоже, що це друга часова колізія, яку використали автори «схеми». Яку позицію займе політик, який сам підпадає під дію закону? Так, Ківалов має бути люстрований за тим критерієм, що був членом скандальної Вищої ради юстиції за Януковича.
Насправді, публічно Сергій Ківалов відмовився представляти Україну у Венеційській комісії з цього питання. Але і цього було достатньо – бо підкилимно саме на ньому були замкнені всі комунікації. Так, у Міністерстві юстиції запевняють, що ані уряд, ані автори закону у Верховній Раді не були поставлені до відома, що експерти Венеційської комісії терміново проводять свою експертизу. Таким чином, позиція української влади та експертного середовища не була доведена до відома Венеційської комісії, а отже, її висновки можуть бути однобічними.
Тим не менш, вони вже поставлені у порядок денний на голосування Венеційської комісії, яка збереться на свою 101-у пленарну сесію у Венеції вже у п’ятницю, 12 грудня.
Який очікувати вердикт Венеційської комісії?
До авторів статті потрапив висновок європейських експертів, який поставлять на голосування у п’ятницю. Висновки, підготовлені поспіхом, без належного візиту в Україну для обговорення з авторами законопроекту та ознайомлення з кон’юнктурою та ситуацією на місці – що вже доволі нетипово для Венеційської комісії.
Загалом висновки, які планують поставити на голосування комісії, – негативні.
Ось ключові з них:
Провина має бути доведена у кожній окремій справі та не може бути презумована на основі простої належності до категорії службових посад, слід переглянути критерії люстрації.
Люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть нести значну небезпеку правам людини або демократії, слід переглянути список посад, які підлягають люстрації.
Адміністративні рішення щодо люстраційних одиниць мають бути зупинені до ухвалення остаточного судового рішення.
Люстрація суддів має бути проведена із повним дотриманням конституційних положень, які гарантують їхню незалежність, і тільки Вища рада юстиції повинна бути відповідальна за звільнення суддів.
Із висновків стає очевидно, що експерти не враховували, не розуміли чи не мали змоги зрозуміти основні позиції архітекторів української люстраційної ініціативи.
Скажімо, чи взяли до уваги експерти зі щасливих європейських країн, покладаючи процес очищення влади на індивідуальні розслідування правоохоронців та рішення судів, те, що в Україні за рік жоден соратник Януковича не отримав вердикт суду та не поніс покарання? Чи справді за таких умов варто покладати такий жаданий суспільством процес очищення влади на правоохоронців, які досі, навіть після Революції гідності, не покарали жодного корупціонера-високопосадовця з попереднього режиму?
Аб,о говорячи про незалежність суддів, якої варто дотримуватись – чи справді члени Венеційської комісії брали до уваги, що в Україні немає незалежної судової гілки влади?
У висновках закладені окремі «вітання» для супротивників люстрації. Скажімо, експерти вказують, що не зрозуміло, яку загрозу можуть нести «колишні комуністи» сучасній демократії. Або ж наприклад, така теза: застосування люстраційних заходів до недавніх періодів, як-то періоду правління Януковича, на думку членів комісії, ставить під сумнів те, що в Україні панує верховенство права.
Очевидно, таке нерозуміння експертами реального стану справ із правоохоронною та судовою системами, загроз агентури, «вчорашніх комуністів» та ролі режиму Януковича у бідах України викликане саме тим, що автори закону та українське експертне середовище не мали можливості донести своє бачення, позицію та актуальну інформацію до членів Венеційської комісії.
І аналіз фактів вказує на те, що це, в свою чергу, було свідомо інспіровано представниками старої влади, які мають особистий інтерес у тому, щоб закон про очищення влади було дискредитовано, в тому числі через європейські інституції, в яких вони, представники старої влади, перебувають фактично останні дні і використовують свій останній шанс.
(Під цим текстом ставлять підпис усі журналісти та активісти-члени Громадської ради з питань люстрації при Міністерстві юстиції: Дмитро Гнап, Севгіль Мусаєва-Боровик, Денис Бігус, Карл Волох, Анна Бабінець, Максим Маньковський, Максим Опанасенко, Сергій Іванов, Марія Землянська, Людмила Козловська)
Наталия Седлецька – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
