Коли російська пропаганда намагалася на Заході всіма силами представити український Майдан як збіговисько фашистів та антисемітів, українська єврейська громада встала на захист демократичного руху. Тисячі виступів, статей, інтерв’ю, наукових досліджень розбили вщент пропагандистське кліше. У Москві не розраховували, що українсько-єврейський діалог зайшов так далеко, що українські євреї будуть обстоювати Україну не лише перед Москвою, а почасти перед представниками власної діаспори у світі. Про це говоримо з одним з активних учасників цього діалогу, співзасновником організації «Українсько-єврейська зустріч», американським політологом Адріяном Каратницьким.
Єврейські лідери взяли активну участь в Майдані, а серед героїв Майдану були і українські євреї
– Гадаю, Ви цілком маєте рацію, коли говорите, що Майдан став сигналом того, що українська єврейська громада і її лідери готові підтримати український демократичний та європейський вибір. І це була кульмінація процесу, який тривав в Україні протягом останніх 23 років.
Коли єврейська громада України поступово змінила свою ідентичність, з радянської, вкоріненої в російській культурі, на патріотичну щодо України, коли вони стали свідомими громадянами України. Але, звичайно, коли єврейські лідери взяли активну участь в Майдані, а серед героїв Майдану були і українські євреї, ця нова ідентичність українських євреїв постала з усією очевидністю.
– Процес зближення, взаємного пізнання, на думку багатьох представників цих народів, почався ще раніше, коли єврейські і українські дисиденти опинилися поруч у радянських таборах, часто звинувачувані в «українському буржуазному націоналізмі» та «сіонізмі». Наскільки, на Вашу думку, важлива ця частина історії?
– Гадаю, тут була присутня ціла низка чинників. Можна згадати і про діалог радянських дисидентів з обох сторін, і про перших українських президентів, які поклали початок першим відзначенням пам’яті жертв нацистської окупації, суспільне обговорення питань Голодомору і Голокосту, значна частина якого відбувалася на сторінках журналу «Критика».
Також важливим чинником у цьому зближенні був той факт, що протягом майже чверть століття Україна та Ізраїль мали добрі міждержавні стосунки, незалежно від політичної ситуації, від прізвищ президентів, стосунки двох країн будувалися на міцній основі. Були певні неприємні моменти, пов’язані із проголошенням Степана Бандери і Романа Шухевича «Героями України», але вони не змогли збити ці стосунки з позитивного курсу.
І останній чинник, про який би я хотів згадати, – це імміграція українських громадян до Ізраїлю, євреїв і неєвреїв. Я маю на увазі і тимчасових працівників, заробітчан, які шукали роботи в Ізраїлі, і українських євреїв, тобто молодих людей, які виросли вже в незалежній Україні і вважали себе українськими євреями. Ці чинники, я гадаю, прислужилися до того, щоб змінити баланс.
– Впродовж віків українців і євреїв розділяють сильні стереотипи, які, підтримуються різними людьми та організаціями. Можемо згадати хвилю антиукраїнської преси, пов’язану не так давно з процесом над Іваном Дем’янюком. І, як виглядає, найсильнішими такі стереотипи є якраз не в Україні, а в діаспорі, де живуть обидві громади. Як Вам вдалося налагодити цей діалог в діаспорі?
– Ми також мали попередників у цьому діалозі. Були спроби налагодити зв’язки, які робив канадський професор Петро Потічний у 1980-х роках, численні конференції на ці теми, які проводив професор Тарас Гунчак із Ратгерського університету, який багато вивчав часи і постать Симона Петлюри, і багато інших.
Але навіть той факт, що українська діаспора і єврейська діаспора жили в тих самих країнах і часто були навіть сусідами, зробили такий діалог і необхідним, і природнім. Але, звичайно, вести таку розмову між вченими було набагато простіше, ніж вийти на широкий загал, і створити спільний наратив для двох громад. Ми багато працюємо над цим: запрошуємо українських учених, єврейських учених, вчених, які не пов’язані з жодною з цих громад, і які вивчають єврейську історію України, і намагаємося знайти консенсус щодо того, що відбулося в історії, де є незгода, а де непорозуміння.
Але, наскільки б не була важлива наука, я гадаю, що те, що відбулося після Майдану, коли лідери обох громад знайшли шлях одне до одного і відчули потребу в цьому діалозі, стало навіть важливіше. Якщо на початку 1990-х років такі зустрічі спорадично відбувалися, то тепер вони стали більш регулярними.
Ми розпочали серію ініціатив, одна з них навколо особи Андрея Шептицього, який як голова церкви врятував близько 150 євреїв
Ми розпочали серію ініціатив, одна з них навколо особи митрополита УГКЦ Андрея Шептицього, який як голова церкви врятував близько 150 євреїв у власній резиденції та по українських монастирях під час нацистської окупації. Спільними зусиллями ми намагаємося повернути дискусію від концентрації на суто негативних, проблемних сторінках, і подивитися на більш позитивні моменти, яких було набагато більше, бо про приклади мирного і плідного співжиття менше відомо.
Наприклад, на Буковині було понад 100 років спільної історії без жодного задокументованого погрому. Тобто маємо приклад історичного періоду мирного життя і співпраці між двома громадами, який навіть учені не сильно вивчали. Тобто в діаспорі всі ці речі обговорюються вже багато років, і вони змінюють ситуацію.
– Стереотипи, звичайно, працюють в обидві сторони. І в Україні досі є сильним упередження проти українських олігархів єврейського походження. І Вам, ймовірно, також доведеться відповідати критикам Вашого рішення надати Віктору Пінчуку нагороду імені митрополита Андрея Шептицького за 2014 рік, яку спільно присуджують Єврейська конфедерація України та «Українсько-єврейська зустріч» (УЄЗ), яку ви очолюєте. Що Ви будете відповідати критикам? Чи Ви думаєте, що після Майдану, після того, як багато єврейських бізнесменів показали себе українськими патріотами, ця дискусія вщухне сама собою?
Багато олігархів, євреїв і неєвреїв, піднялися на захист України в момент кризи
– По-перше, ми були свідками дивовижно низької підтримки політики етнічного розподілу в Україні після Майдану. Це показали вже дві виборчі кампанії, які відбулися в Україні після Майдану. По-друге, дійсно, багато олігархів, євреїв і неєвреїв, піднялися на захист України в момент кризи. Гадаю, що дискусія зараз в Україні більше стосується проблем керівництва державою, проблем подолання корупції, і це є здоровіша і доросліша дискусія, вона не стосується етнічного походження людей, які дісталися до багатства.
А щодо пана Пінчука, то він отримав нагороду за цілком конкретні заслуги – за відродження пам’яті про Голокост, за відродження єврейського життя в Україні, і за його роботу в «Ялтинській європейській стратегії», яка була важливим майданчиком для дискусій про Україну серед європейських та північноамериканських лідерів. І це той приклад, який бізнесмени в Україні, могли б наслідувати.
Вертаючись до Майдану, я хочу сказати, що справді великою мірою завдяки участі в ньому єврейських лідерів та активістів, які могли напряму інформувати світ про те, що відбувається в їхній країні, у світі створилося позитивне ставлення і до громадянського руху в Україні, і до держави, яку українці намагаються збудувати.
