Наївних романтиків, які вірять, що лідерів української опозиції Юлію Тимошенко й Юрія Луценка випустять із в’язниці, вже не залишилося. Тепер зрозуміло, що «сіли» вони всерйоз і надовго. Найпевніше – аж до зміни влади в Україні. Зрештою, значно важливіше питання для України і українців звучить так: «Якими Тимошенко й Луценко вийдуть із тюрми, чи будуть вони ще корисними для нас?».
Ситуація, в якій зараз опинилася Україна й українські «інакодумці», до щему нагадує радянські часи й переслідування дисидентів. Нагадує настільки, що можна не тільки провести паралелі, а й спробувати передбачити розвиток ситуації. Звісно, режим Януковича, як і кожна авторитарно-кримінальна модель влади, впаде; залишається вірити, що це відбудеться якнайшвидше. Поки ж цього не відбулося, політикам і суспільству необхідно виконувати «домашнє завдання», тобто розробляти проект країни, яку ми хочемо побудувати.
Дорогою Сверстюка
Перед опозиціонерами, які зараз сидять за ґратами, стоїть завдання не випасти з політичної «обойми», залишитися адекватними часу і розвиватися. Ніхто не захоче підтримувати Тимошенко зразка 2009 року у році 2013-му, тож або вона буде розвиватися, або стане непотрібною модерному суспільству, яке змогло повалити режим Януковича.
Усі відомі нам дисиденти різних країн – Гавел, Бродський, Міхнік, Сверстюк – використали час свого ув’язнення для власного розвитку, для роботи над собою і над помилками. Хтось вивчав іноземні мови, хтось перекладав вірші, писав трактати і програми майбутніх демократичних політичних сил, планував громадські рухи і створював протестні організації. Одним словом, після ув’язнення вони вийшли освіченішими, мудрішими, краще підготованими до майбутньої боротьби.
У цьому контексті радує Юрій Луценко, який нещодавно оприлюднив список 200 книжок, які він прочитав у тюрмі. Сам підбір книжок і вдумливі коментарі до них свідчать, що тюремні студії лідера «Народної самооборони» пішли йому явно на користь. Публікуючи свої тексти й відозви з в’язниці, відповідаючи на питання нечисленних – з огляду на сумні об’єктивні обставини – інтерв’ю, Юрій Луценко засвідчує зміни, котрі відбулися з ним. Після достатньо легковажного й часом навіть скандального іміджу політика перед нами постає талановитий публіцист, який зміг стати вище від політичної ситуації. З місяця в місяць ми стаємо свідками того, як поволі Луценко перетворюється на морального авторитета, вдумливого і прискіпливого навіть до своїх політичних партнерів (згадаймо його зауваження до списку Об’єднаної опозиції).
На власному гіркому досвіді можу підтвердити, що тюремне читання відрізняється від усіх інших читань. У березні далекого 2006 року мені довелося відсидіти 15 діб у білоруській в’язниці за участь у протестних акціях після виборів Лукашенка (о, що за вирок у судовій справі мене туди запроторив, цілком у дусі «кірєєвщини»: «Принимал активное участие в несанкционированном митинге, громко выкрикивал антигосударственные лозунги, на неоднократные просьбы сотрудников милиции разойтись – не разошёлся»!). Саме у в’язниці мені, професійному філологові, читалося найкраще і найуважніше. Пам’ятаю, консул України на моє прохання принести «щось почитати», приніс прозу Шевченка. Часу було настільки вдосталь, що я той досить грубий том перечитав тричі. Перечитуючи потім ці тексти в університеті, довелось зауважити, що читання в камері було значно кориснішим і глибоким. Бо в тюрмі сама атмосфера, самі брудні стіни й слабенька лампочка на стелі сприяють читанню, бо сконцентруватися там можна або на книжці, або … на книжці.
Чи отримає Юлія Тимошенко «тюремний диплом»?
Безумовно, Юлія Тимошенко увійде в новітню історію України як видатна людина, яка має почуття гідності і мужній характер. Ця гідність і цей характер значно перевищують такі ж чесноти українського суспільства, бо ЮВТ не вдалося зламати і у в’язниці, а українців владі навіть ламати не треба було, бо самі «лягли і просют». Втім, час за ґратами можна використовувати не тільки для писання вказівок і списків для штабу власної партії, його можна і треба використати для самовдосконалення. Не треба бути лідером тільки партії «Батьківщина», Україна давно потребує лідера, котрий би переступив власні політичні інтереси, ставши справжнім державним діячем.
А для цього потрібно працювати. Необов’язково читати Монтеня, можна написати проект реформи судочинства, можна вивчити досвід іноземних країн у різних галузях – і потім справді запроваджувати його в Україні. Зрештою, можна вивчати історію України, щоб нарешті зрозуміти, на які геополітичні граблі весь час, впродовж багатьох століть ми наступаємо. Можна взяти приклад зі Сверстюка, а можна вже і з Луценка. Зрештою, маємо багатющу історію дисидентського руху спротиву, в якій кожна сторінка – повчальна. Скоро прийде час, коли нам потрібно буде будувати сучасну нормальну державу. Якщо ув’язнені лідери опозиції свій тюремний період не використають із користю, то цілком вірогідно, що цей процес відбудеться без їхньої участі. Тож до іспиту на зрілість і потрібність новій Україні їм варто готуватися вже.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Ситуація, в якій зараз опинилася Україна й українські «інакодумці», до щему нагадує радянські часи й переслідування дисидентів. Нагадує настільки, що можна не тільки провести паралелі, а й спробувати передбачити розвиток ситуації. Звісно, режим Януковича, як і кожна авторитарно-кримінальна модель влади, впаде; залишається вірити, що це відбудеться якнайшвидше. Поки ж цього не відбулося, політикам і суспільству необхідно виконувати «домашнє завдання», тобто розробляти проект країни, яку ми хочемо побудувати.
Дорогою Сверстюка
Перед опозиціонерами, які зараз сидять за ґратами, стоїть завдання не випасти з політичної «обойми», залишитися адекватними часу і розвиватися. Ніхто не захоче підтримувати Тимошенко зразка 2009 року у році 2013-му, тож або вона буде розвиватися, або стане непотрібною модерному суспільству, яке змогло повалити режим Януковича.
Усі відомі нам дисиденти різних країн – Гавел, Бродський, Міхнік, Сверстюк – використали час свого ув’язнення для власного розвитку, для роботи над собою і над помилками. Хтось вивчав іноземні мови, хтось перекладав вірші, писав трактати і програми майбутніх демократичних політичних сил, планував громадські рухи і створював протестні організації. Одним словом, після ув’язнення вони вийшли освіченішими, мудрішими, краще підготованими до майбутньої боротьби.
У цьому контексті радує Юрій Луценко, який нещодавно оприлюднив список 200 книжок, які він прочитав у тюрмі. Сам підбір книжок і вдумливі коментарі до них свідчать, що тюремні студії лідера «Народної самооборони» пішли йому явно на користь. Публікуючи свої тексти й відозви з в’язниці, відповідаючи на питання нечисленних – з огляду на сумні об’єктивні обставини – інтерв’ю, Юрій Луценко засвідчує зміни, котрі відбулися з ним. Після достатньо легковажного й часом навіть скандального іміджу політика перед нами постає талановитий публіцист, який зміг стати вище від політичної ситуації. З місяця в місяць ми стаємо свідками того, як поволі Луценко перетворюється на морального авторитета, вдумливого і прискіпливого навіть до своїх політичних партнерів (згадаймо його зауваження до списку Об’єднаної опозиції).
На власному гіркому досвіді можу підтвердити, що тюремне читання відрізняється від усіх інших читань. У березні далекого 2006 року мені довелося відсидіти 15 діб у білоруській в’язниці за участь у протестних акціях після виборів Лукашенка (о, що за вирок у судовій справі мене туди запроторив, цілком у дусі «кірєєвщини»: «Принимал активное участие в несанкционированном митинге, громко выкрикивал антигосударственные лозунги, на неоднократные просьбы сотрудников милиции разойтись – не разошёлся»!). Саме у в’язниці мені, професійному філологові, читалося найкраще і найуважніше. Пам’ятаю, консул України на моє прохання принести «щось почитати», приніс прозу Шевченка. Часу було настільки вдосталь, що я той досить грубий том перечитав тричі. Перечитуючи потім ці тексти в університеті, довелось зауважити, що читання в камері було значно кориснішим і глибоким. Бо в тюрмі сама атмосфера, самі брудні стіни й слабенька лампочка на стелі сприяють читанню, бо сконцентруватися там можна або на книжці, або … на книжці.
Чи отримає Юлія Тимошенко «тюремний диплом»?
Безумовно, Юлія Тимошенко увійде в новітню історію України як видатна людина, яка має почуття гідності і мужній характер. Ця гідність і цей характер значно перевищують такі ж чесноти українського суспільства, бо ЮВТ не вдалося зламати і у в’язниці, а українців владі навіть ламати не треба було, бо самі «лягли і просют». Втім, час за ґратами можна використовувати не тільки для писання вказівок і списків для штабу власної партії, його можна і треба використати для самовдосконалення. Не треба бути лідером тільки партії «Батьківщина», Україна давно потребує лідера, котрий би переступив власні політичні інтереси, ставши справжнім державним діячем.
А для цього потрібно працювати. Необов’язково читати Монтеня, можна написати проект реформи судочинства, можна вивчити досвід іноземних країн у різних галузях – і потім справді запроваджувати його в Україні. Зрештою, можна вивчати історію України, щоб нарешті зрозуміти, на які геополітичні граблі весь час, впродовж багатьох століть ми наступаємо. Можна взяти приклад зі Сверстюка, а можна вже і з Луценка. Зрештою, маємо багатющу історію дисидентського руху спротиву, в якій кожна сторінка – повчальна. Скоро прийде час, коли нам потрібно буде будувати сучасну нормальну державу. Якщо ув’язнені лідери опозиції свій тюремний період не використають із користю, то цілком вірогідно, що цей процес відбудеться без їхньої участі. Тож до іспиту на зрілість і потрібність новій Україні їм варто готуватися вже.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
