Прага – Київ – 25 липня стало відомо, що виконувачем обов’язків художнього керівника Національного театру імені Івана Франка, яким протягом останніх 11 років керував Богдан Ступка, призначений головний режисер Київського Молодого театру Станіслав Мойсеєв. В ексклюзивному інтерв’ю для Радіо Свобода режисер розповів, що наказ міністра культури був підписаний вже 23 липня, але про призначення виконувачем обов’язків художнього керівника, а зараз має бути підготовлений контракт, який вже легітимізує його як повноцінного керівника, і що в контракті мають бути зазначені певні речі, і, в тому числі – певні повноваження. Станіслав Мойсеєв каже, що сподівається, що деякі умови, які він висунув, там теж будуть враховані.
– Про які ж конкретно умови йдеться, якщо це не таємниця?
Станіслав Мойсеєв
– Ні, власне це не таємниця. Я хотів би, щоб у мене була можливість, щоб у мене залишилася можливість, як це сказати точніше... ще якийсь час бути «патроном» чи куратором Молодого театру. І тут мова йде не про те, що я хочу керувати двома театрами, я, чесно кажучи, не хочу жодним театром керувати насправді, але йдеться про те, що тут ідуть мої найкращі вистави, які поставлені за останні 10-15 років роботи в цьому театрі і цих вистав багато, і я б дуже хотів, щоб театр зберіг свій рівень, який нам разом із трупою, колегами вдалося досягнути в Театрі. І мені дуже було б неприємно, якби стався процес руйнації Молодого театру. Ось, виходячи виключно з таких мотивацій, я хотів би мати якесь право впливати на процеси перспективного планування, стратегії розвитку Молодого театру – ось це і все.
– А що ж стосується театру імені Івана Франка. Цей театр має дуже давні традиції, започатковані Гнатом Юрою, Бучмою, Ужвій. Зараз у театрі 3 сцени – основна, камерна, театр у фойє ... Чи можливо для людини з іншого театру, з іншими традиціями, керувати цим складним тілом, в якому дуже велику роль відіграють і такі моменти, як клановість (і не лише сімейна, а й клановість за політичними вподобаннями)? Як творчій людині можна впоратися з цими завданнями?
Наслідування традицій має смисл лише тоді, коли традиції не перетворюються на мертву букву
– Я думаю, що насправді згадані традиції ми усвідомлюємо достатньо чітко, але наслідування традицій має смисл лише тоді, коли традиції не перетворюються на мертву букву. Моя задача – пам’ятати минуле, але планувати майбутнє. І виходячи з цього, я думаю, що безумовно концепція розвитку Національного театру буде відмінною від тієї концепції, яку я вибудував у Молодому театрі. Безперечно! Але для мене найголовнішим важелем є мистецькі критерії. Художні критерії і принципи, на яких створюються вистави.
Мені здається, що багато чого було втрачено за останній період в театрі Франка – саме от із цих критеріїв. Мені здається, що Сергій Данченко (колишній художній керівник театру імені Івана Франка – ред.) будував театр, який, принаймні мені, достатньо близький. Мені також здається, що Богдан Ступка теж хотів бачити сучасний, модерновий театр європейського типу, але який ґрунтується на національних традиціях. І це теж мені здається продовженням. Наскільки вдалося чи не вдалося це зробити, наскільки вони змогли просунутися вперед – це інше питання, але це були вектори їх руху. Мені би хотілося продовжити, наскільки я розумію і – якщо я не помиляюся – саме цей рух до сучасного, динамічного, модернового Театру європейського типу, який базується на національних традиціях.
– Станіславе, коли Сергій Данченко переїхав до Києва зі Львова, він взяв з собою улюблених акторів із театру імені Марії Заньковецької – Ступку, Розстального. У Вас у Молодому театрі також є улюблені актори – Вертинський, Зюбіна… Чи Ви плануєте їх також взяти з собою? Чи вони можуть вписатися до трупи цього театру?
В мене є дуже талановита дружина – відома актриса театру і кіно, в мене є двоє дуже талановитих синів, але вони не будуть працювати в театрі Франка
– Я скажу так, що (сміється) в мене є дуже талановита дружина – відома актриса театру і кіно (дружина Станіслава Мойсеєва – акторка Молодого театру Рима Зюбіна – ред.), в мене є двоє дуже талановитих синів, але вони не будуть працювати в театрі Франка.
– Не будуть?
– Не будуть! Щодо іншого – я скажу так, що це можливо, що комусь із акторів Молодого театру буде запропоновано перехід в трупу театру Івана Франка, але ми повинні виходити з того, що я не можу забирати цілу низку і плеяду основних «ігроків» цієї сцени, бо я таким чином просто зруйную творчий потенціал Молодого театру. Коли Данченко йшов зі Львова, він, все ж таки, йшов із великого Театру, і, забравши певну кількість акторів, він, все ж таки, залишив театру імені Заньковецької ще достатньо велику кількість потужних, талановитих людей. А тут, в цій ситуації – в ситуації Молодого театру, де є багато зірок національного масштабу, я не думаю, що потрібно вихолощувати і зменшувати можливості цього театру.
– Повертаючись, до Національного українського театру імені Івана Франка, яким Вам тепер доведеться керувати – як Ви вважаєте, чи можна керувати таким театром і при цьому не займатися політикою?
Театр – це така субстанція, яка має бути надзвичайно соціально активною. А от партійні приналежності, політичні уподобання – це справа, мабуть, індивідуально кожного
– (Сміється) Дуже цікаве запитання! Я не знаю… Що тоді виходить, що і Молодим театром не можна було керувати і не бути поза політикою? Мені здається, що все ж таки театр – це така субстанція, яка має бути надзвичайно соціально активною. А от партійні приналежності, політичні уподобання – це справа, мабуть, індивідуально кожного. Але ніяк це не може бути пов’язано з керівництвом театру. Я розумію одне, що кожна влада, яка приходить, кожна політична сила, яка може прийти до влади, вона може захотіти побачити своїх людей на керівних посадах. В Україні, принаймні на цей момент, не існує такої практики, яка існує в західноєвропейських країнах, що зі зміною політичних сил змінюються і керівники театру.
– Ми не можемо не згадати про Богдана Сильвестровича Ступку, оскільки з його відходом і з цим трагічним моментом, все ж таки пов’язана також доля театру і Ваше призначення. Для Вас особисто Ступка був своєрідним ментором, майстром. Я пригадую, коли відзначали Ваш ювілей у театрі, – наскільки емоційно він тоді виступив і бажав Вам дійсно таких справжніх творчих звитяг, яких може побажати тільки людина, яка тебе повністю розуміє і підтримує тебе як митця. Відомо, що Богдан Ступка мав свого кандидата на цю посаду. Чи це були Ви?
– Наскільки я розумію – власне це і відбулося, тому що він назвав моє прізвище. Я думаю, що наші стосунки протягом останніх 15-20 років – вони були дуже близькими. Я не можу так сказати, що він мій старший товариш чи друг, але ми дуже плідно і гарно спілкувалися, не так часто, як цього хотілося б і моглося, але це завжди було дуже змістовно, насичено і цікаво.
І особливо це гарно якось вдавалося, коли ми з ним залишалися вдвох і проводили багато часу в бесідах. Ми говорили про мистецтво, про театр, про кіно і про політику також говорили. Я думаю, що у нас багато було спільного в розумінні проблем, із якими ми весь час стикаємося.
Врешті-решт, одна наша спільна робота (на жаль лише одна) – «Лев і Левиця» – вистава, яка була спочатку спродукована на сцені Молодого театру, а потім через майже 10 років була перенесена на сцену театру імені Івана Франка, вона теж дуже дала нам багато для об’єднання чи з’єднання нашої зацікавленості, і це не могло не позначитися на виборі Богдана Ступки, так мені здається.
Зараз тут у нас, наскільки мені відомо, багато журналістів намагаються якимось дивовижним чином прив’язати мене до вибору рішення Ступки якимось там «лівим чином». Начебто мене немає ніде, не було до цього в житті, взагалі я нічого не зробив, а тут раптом я, мабуть, «догодив» якось Богдану Сильвестровичу, і він вирішив таким чином мене назвати наступником.
У мене не було вибору! Коли я спочатку відмовився, а потім ... тримаючи руку вмираючого Богдана... І він мені знову каже: «Ну так що? Ти згодний?» Ледь говорячи... І я не зміг сказати «ні». Ну не зміг...
Я думаю, що це надзвичайно аморальна і хибна позиція в силу того, що ці люди, які говорять про це, вони, вочевидь, просто нічого не знають ні про процеси, які відбуваються в українському театрі, ні про значення тих чи інших фігур. Мені неприємно про це говорити, але, на жаль, я мушу про це сказати. Тому мені здається, те, що відбулося, достатньо логічним, але інша справа – наскільки я сприйняв це позитивно, наскільки мені здавалося що це потрібно мені – це інша справа. У мене, як би, не було вибору. У мене не було вибору! Коли я спочатку відмовився, а потім ... тримаючи руку вмираючого Богдана... І він мені знову каже: «Ну так що? Ти згодний?» Ледь говорячи... І я не зміг сказати «ні». Ну не зміг...
Людмила Ваннек та Станіслав Мойсеєв
– Станіславе, коли у Вас буде Ваша перша зустріч із трупою – з цією великою армією родини театру імені Івана Франка, що найважливішого Ви би хотіли їм сказати найперше – як гасло для співпраці?
– Я би хотів щоб вони повірили в те, що я чесна, порядна і відповідальна людина. Щоб вони не думали, що я прийшов для того, щоб щось знищити. А щоб вони повірили в те, що я прийшов для того – щоб щось збудувати. При цьому, щоб вони розуміли, що я хочу мати стосунки з розумними і талановитими, а з ледарями, байдужими і з непрофесійними людьми я стосунків не хочу мати – от і все!
– Дякую Вам за цю розмову і бажаю успіхів!
Одна з таких світлин. Другий знизу – Станіслав Мойсеєв у студентські роки, посередині – Людмила Ваннек
– А я маю, безумовно, зазначити про те, що мені надзвичайно приємно, що саме Людмилі я сьогодні маю нагоду і приємність давати це ексклюзивне інтерв’ю, тому що нас зв’язує надзвичайно велика історія наших стосунків, починаючи ще зі студентських років, спільних робіт, коли вона була студенткою, актрисою. Спільної, я би сказав, вокально-інструментальної творчості, ну і так далі, і так далі з усього, що так важливо і так гарно відбувається в юності...
– Можливо, я знайду навіть якісь світлини і зможу помістити їх на нашій веб-сторінці, про ті часи, коли ми ще були студентами, і таких світлин є кілька «унікальних».
Людмила Ваннек На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможниця міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редакторка і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні». Авторка і ведуча програми «Свобода за тиждень», яка виходила кілька років на «Радіо НВ». Авторка програми «Подкаст Свобода за тиждень із Людмилою Ваннек», яка виходить щосуботи. Цікавлюся соціальними темами та мистецтвом. Багато перекладаю з білоруської, англійської, німецької, сербської та болгарської.
