Найважливішою подією у третю річницю російсько-грузинської війни було інтерв’ю президента Росії Дмитра Медведєва, яке він дав 4 серпня трьом мас-медіа: російській радіостанції «Эхо Москвы», телевізійній компанії Russia Today і грузинському Першому кавказькому телеканалу «ПІК». Послання президента Росії у Тбілісі сприйняли однозначно: «холодна війна» між країнами не закінчилася, і немає ознак, що вона скоро закінчиться. А коли немає сподівання на завершення «холодної війни», то головне питання – чи може вона перерости у «гарячу».
Позиції двох держав діаметрально протилежні. Росія виходить з того, що і Грузія, і світова спільнота не мають іншого вибору, ніж прийняти «нову реальність» у результаті серпневої війни 2008 року і подальшого визнання Росією Абхазії і Південної Осетії. «Непримиренність» Грузії і Заходу (що продемонструвала недавня резолюція Сенату США з протестом проти окупації Абхазії і Південної Осетії) заслуговує лише на зневажливий сарказм.
Для Грузії (і не лише для президента Саакашвілі) відправною точкою є відхилення цієї «нової реальності». Як наслідок, єдина проблема у грузинсько-російських відносинах, яка заслуговує на серйозну дискусію, це окупація, чи точніше, її закінчення.
Суть проблеми не лише втрата юрисдикції над понад 20 відсотками грузинської території. Переважна більшість грузин вважає таке становище неприйнятним, але водночас люди розуміють, що навряд чи воно зміниться найближчим часом, тому їм доведеться з цим жити далі. Набагато серйозніша проблема – це те, чи буде нова війна з Росією. Грузинське керівництво і більшість експертів вважають, що Росія не задоволена результатами війни трирічної давнини, тому що сподівалася усунути від влади Саакашвілі. Саме тому вони припускають, що Росія хоче «покласти край» грузинському керівництву, яке уособлює нестерпний вплив Заходу в легітимній російській «сфері впливу».
Тому загроза нової війни залишається. Той факт, що Абхазія і Південна Осетія начинені російськими військовими базами, є проблемою не лише тому, що Грузія не може контролювати територію, яку вважає своєю. Ці військові бази є потенційним майданчиком для розгортання нового бліцкригу проти Грузії, символом російської готовності до такої війни. Це дає можливість Росії окупувати решту території Грузії за кілька днів, до того, як прокинеться «міжнародна спільнота».
Це не означає, що Грузія живе в постійному очікуванні війни. Такий сценарій неймовірний, принаймні у найближчій перспективі. Ба більше. Було б помилкою тримати людей у постійному страху, бодай через те, що це негативно впливає на економічне зростання.
Але в принципі воєнний сценарій правдоподібний. Не можна виключати, що у випадку політичної кризи в Москві (чи на Північному Кавказі), дехто в російській столиці зробить вибір на користь «маленької переможної війни», і все готове для вторгнення в Грузію. Для Грузії буде дуже небезпечно, якщо військовий конфлікт спалахне де-небудь у регіоні (між Вірменією та Азербайджаном, чи, скажімо, між США та Іраном). Російське керівництво може вирішити «тихо» діяти в кризовій ситуації, коли всі задіяні міжнародні потуги захочуть мати Росію на їхньому боці.
Оскільки такий сценарій раціональний та передбачуваний, то його не можна повністю відкидати. Тому єдине, що нині має значення для Грузії у відносинах з Росією – це військово-політичний чинник. Пропозиції «відновити економічні зв’язки (наприклад, імпортувати до Росії грузинські вина і мінеральну воду) у відповідь на зняття грузинського ембарго на вступ Росії до Світової організації торгівлі Грузію не цікавлять. Двосторонні економічні зв’язки далі існують і, власне, були досить інтенсивними ще кілька років тому. Але економічна співпраця не запобігла війні 2008 року і не відверне її у майбутньому, якщо Росія буде сповнена такої рішучості.
З цього погляду інтерв’ю Медведєва не породило нових страхів чи нових сподівань. Його відповідь на пряме запитання про можливість нової війни у Тбілісі сприйняли як завуальовану загрозу: нічого не можна виключати, особливо, якщо російське керівництво сприйме якийсь грузинський крок як «акт агресії».
Презирство Медведєва до міжнародної громадської думки можна також витлумачити як частину такої загрози: немає сенсу, щоб ви, грузини, покладали надії на американців і європейців, бо ми все одно на них не зважаємо. Грузини сподіваються, що зневага Медведєва була здебільшого удаваною.
Загроза нової конфронтації з Росією висить над Грузією, немов Дамоклів меч. Сьогодні в Грузії немає інших альтернатив, ніж пересунути цю загрозу на задній план і намагатися посилити своє партнерство із Заходом і продовжувати розвиватися за тих умов, які склалися.
Ґія Нодія – професор політології в грузинському Державному університеті Ілії.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Позиції двох держав діаметрально протилежні. Росія виходить з того, що і Грузія, і світова спільнота не мають іншого вибору, ніж прийняти «нову реальність» у результаті серпневої війни 2008 року і подальшого визнання Росією Абхазії і Південної Осетії. «Непримиренність» Грузії і Заходу (що продемонструвала недавня резолюція Сенату США з протестом проти окупації Абхазії і Південної Осетії) заслуговує лише на зневажливий сарказм.
Для Грузії (і не лише для президента Саакашвілі) відправною точкою є відхилення цієї «нової реальності». Як наслідок, єдина проблема у грузинсько-російських відносинах, яка заслуговує на серйозну дискусію, це окупація, чи точніше, її закінчення.
Суть проблеми не лише втрата юрисдикції над понад 20 відсотками грузинської території. Переважна більшість грузин вважає таке становище неприйнятним, але водночас люди розуміють, що навряд чи воно зміниться найближчим часом, тому їм доведеться з цим жити далі. Набагато серйозніша проблема – це те, чи буде нова війна з Росією. Грузинське керівництво і більшість експертів вважають, що Росія не задоволена результатами війни трирічної давнини, тому що сподівалася усунути від влади Саакашвілі. Саме тому вони припускають, що Росія хоче «покласти край» грузинському керівництву, яке уособлює нестерпний вплив Заходу в легітимній російській «сфері впливу».
Тому загроза нової війни залишається. Той факт, що Абхазія і Південна Осетія начинені російськими військовими базами, є проблемою не лише тому, що Грузія не може контролювати територію, яку вважає своєю. Ці військові бази є потенційним майданчиком для розгортання нового бліцкригу проти Грузії, символом російської готовності до такої війни. Це дає можливість Росії окупувати решту території Грузії за кілька днів, до того, як прокинеться «міжнародна спільнота».
Це не означає, що Грузія живе в постійному очікуванні війни. Такий сценарій неймовірний, принаймні у найближчій перспективі. Ба більше. Було б помилкою тримати людей у постійному страху, бодай через те, що це негативно впливає на економічне зростання.
Але в принципі воєнний сценарій правдоподібний. Не можна виключати, що у випадку політичної кризи в Москві (чи на Північному Кавказі), дехто в російській столиці зробить вибір на користь «маленької переможної війни», і все готове для вторгнення в Грузію. Для Грузії буде дуже небезпечно, якщо військовий конфлікт спалахне де-небудь у регіоні (між Вірменією та Азербайджаном, чи, скажімо, між США та Іраном). Російське керівництво може вирішити «тихо» діяти в кризовій ситуації, коли всі задіяні міжнародні потуги захочуть мати Росію на їхньому боці.
Оскільки такий сценарій раціональний та передбачуваний, то його не можна повністю відкидати. Тому єдине, що нині має значення для Грузії у відносинах з Росією – це військово-політичний чинник. Пропозиції «відновити економічні зв’язки (наприклад, імпортувати до Росії грузинські вина і мінеральну воду) у відповідь на зняття грузинського ембарго на вступ Росії до Світової організації торгівлі Грузію не цікавлять. Двосторонні економічні зв’язки далі існують і, власне, були досить інтенсивними ще кілька років тому. Але економічна співпраця не запобігла війні 2008 року і не відверне її у майбутньому, якщо Росія буде сповнена такої рішучості.
З цього погляду інтерв’ю Медведєва не породило нових страхів чи нових сподівань. Його відповідь на пряме запитання про можливість нової війни у Тбілісі сприйняли як завуальовану загрозу: нічого не можна виключати, особливо, якщо російське керівництво сприйме якийсь грузинський крок як «акт агресії».
Презирство Медведєва до міжнародної громадської думки можна також витлумачити як частину такої загрози: немає сенсу, щоб ви, грузини, покладали надії на американців і європейців, бо ми все одно на них не зважаємо. Грузини сподіваються, що зневага Медведєва була здебільшого удаваною.
Загроза нової конфронтації з Росією висить над Грузією, немов Дамоклів меч. Сьогодні в Грузії немає інших альтернатив, ніж пересунути цю загрозу на задній план і намагатися посилити своє партнерство із Заходом і продовжувати розвиватися за тих умов, які склалися.
Ґія Нодія – професор політології в грузинському Державному університеті Ілії.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
