Прагнучи вишикувати Київ за своїм ранжиром, Партія регіонів змінила більшість керівників ключових установ та миттєво знищила усі 10 районних у місті рад. Для міста це не стало великою втратою, бо муніципальне начальство не було в пошані у киян, а райради давно вже не мали реальних повноважень ні у бюджетно-господарській, ні у політичній царині.
Ліквідувавши райради, нова влада, позатим, залишила самі райони у місті, де діють державні адміністрації. Голови цих установ призначаються Президентом і вони є ланкою вертикалі виконавчої влади. Виникає низка питань, на які, наразі, немає відповіді від розробників операції політичного бліцкригу у столиці. Хто, і у який правовий спосіб ухвалює районні бюджети та контролює їхнє виконання? Чи матиме тепер така адміністративна одиниця територіального устрою, як район у Києві власний бюджет взагалі? Яким чином фінансуватимуться районні установи, які, на відміну від райрад, не ліквідовані?..
На перший погляд здається, що відповідь на поверхні: усе безпосередньо фінансуватиметься та керуватиметься з рівня міста. Можливо, але у цьому разі зайвими є районні державні адміністрації. Коли, наприклад, кожна школа або поліклініка отримує керівника, гроші та «цінні вказівки» безпосередньо з відповідного міського управління, тоді навіщо існує його «молодший брат-дублер» у районі? Теж саме із ЖЕКами та іншими районними установами.
Насправді зайвими були не лише пріснопам’ятні райради, а й самі райони, але їхня ліквідація призведе до втрати прибуткових посад дуже багатьма «хорошими людьми», а також позбавить ще немало також «хороших людей» можливостей на ті посади призначати, вже згаданих… «хороших людей». (Кругообіг «хороших людей» в українській політичній природі дивовижним чином призводить до випадання на численні сановиті голови «золотих дощів»).
Не райради були головними поглиначами бюджетних коштів та генераторами корупційних навантажень на громадян, а їхні виконавчі органи в особі районних державних адміністрацій. Останні тепер лишилися без стримуючої противаги.
Низка викликів і некерованість Києва
Втім, блискавична ліквідація райрад в купі з «кадровою революцією» у КМДА незабаром поставлять, ще поки що, нову владу перед чередою викликів, пов’язаних із некерованістю Києва. Ця некерованість ускладниться важкою спадщиною, залишеною громадянином Черновецьким Л. М.
Протягом його феєричного правління капіталовкладення в міську інфраструктуру були недостатніми, навіть для її підтримки у дієздатному стані. Про розвиток годі й говорити. Рівень зношеності обладнання водогонів, тепломереж та каналізації є критичним. Але й це лише проміжна проблема. Велика кількість об’єктів міської інфраструктури перебувають у невизначеному статусі щодо права власності на них та на земельні ділянки, де вони розташовані. Як, наприклад, окремі споруди метрополітену http://www.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_25660.html. чи, навіть, будинки та екстериторіальні ділянки землі під посольствами http://www.svoboda.com.ua/index.php?Lev=archive&Id=5529.
Незрозуміло, яким чином вкладати у них гроші на законних підставах. За нинішніх умов небагато службовців ризикнуть брати на себе відповідальність за такі рішення, бо ризикуватимуть бути звинуваченими у незаконному використанні бюджетних коштів. Про приватних інвесторів, у таких обставинах, не йдеться взагалі.
Місто обтяжене боргами за запозиченнями, а виконувати київський бюджет дедалі складніше – на дворі криза, що злигалася із корупцією. Така ось череда викликів. Із нею не впоралася б і більш досвідчена та відповідальна команда «пастухів», ніж та, що поставлена нині пасти Київ на чолі з Олександром Поповим.
Основні політичні гравці на київській арені, якими були колись БЮТ та Блок Кличка, демонструючи внутрішні сварки та безпорадність, гуртом і «тушками» перебігають до табору переможців. Скласти ефективну опозицію Партії регіонів у столиці немає кому – ані у Київраді, ані у громадському середовищі міста. Втім в опозицію можна ставати лише до того, хто має власне позицію. Із нею у Партії регіонів проблема – немає в правлячої партії артикульованого бачення київської перспективи.
А час не чекає. Київ, як і Україна загалом, втрачає привабливість для інвесторів через інституційну неспроможність влади та байдужість до цього очевидного факту суспільства.
Порятунок – адміністративна реформа
Рятувальну (чи лікувальну?) операцію стосовно столиці слід починати з адміністративної реформи. Відмовившись від районного поділу, доречно передати господарські повноваження та бюджетні кошти щодо благоустрою, догляду за зеленими насадженнями, вивезенням сміття з міжбудинкових територій органам самоорганізації населення (ОСН). Правова база для їхнього утворення та функціонування існує, хоча й потребує вдосконалення. Це є (або має стати!) предметом політичної діяльності партій у столиці. Також ОСНам слід надати право дозволів на розміщення кіосків, майстерень побутового обслуговування, інших некапітальних споруд, паркувальних майданчиків автотранспорту. Території підвідомчі ОСНам мають збігатися з округами відповідальності дільничних міліціонерів. Вони мають взаємодіяти у питаннях профілактики дрібних правопорушень та безпеки мешканців.
Найнижчою ланкою самоорганізації населення є ОСББ (організації співвласників багатоквартирних будинків). Їхня роль: виступати колективним замовником комунальних послуг для будинків, наймання двірників, опорядження прибудинкових територій, догляд за внутрішніми мережами у будинках. До речі у цьому питанні міська влада демонструє певний прогрес. Подекуди у місті вивішено оголошення із закликами до громадян створювати ОСББ і пропонуються консультації з цього питання у відповідних управліннях. Проблема лише в тому, що перед тим, як передавати будинок на баланс ОСББ, як юридичній особі, влада зобов’язана Законом зробити у ньому капітальний ремонт, а коштів на це немає.
Складність реалізації створення полягає не лише у тому, що районні та міська адміністрація не бажають розлучатися з коштами, які й самі можуть із користю утилізувати, а в тому, що громадяни не бажають морочити собі голову власними комунальними проблемами, коли їх якось вирішують за них. Та й хто сказав, що чиновники та депутати є більш схильними до корупції, ніж керівники ОСНів та ОСББ, які обираються мешканцями мікрорайонів та будинків?
Втім, інакшого виходу, а ні у городян немає, бо альтернативою є некомпетентне зарозуміле чиновництво, яке дбає лише про свої статки.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Ліквідувавши райради, нова влада, позатим, залишила самі райони у місті, де діють державні адміністрації. Голови цих установ призначаються Президентом і вони є ланкою вертикалі виконавчої влади. Виникає низка питань, на які, наразі, немає відповіді від розробників операції політичного бліцкригу у столиці. Хто, і у який правовий спосіб ухвалює районні бюджети та контролює їхнє виконання? Чи матиме тепер така адміністративна одиниця територіального устрою, як район у Києві власний бюджет взагалі? Яким чином фінансуватимуться районні установи, які, на відміну від райрад, не ліквідовані?..
На перший погляд здається, що відповідь на поверхні: усе безпосередньо фінансуватиметься та керуватиметься з рівня міста. Можливо, але у цьому разі зайвими є районні державні адміністрації. Коли, наприклад, кожна школа або поліклініка отримує керівника, гроші та «цінні вказівки» безпосередньо з відповідного міського управління, тоді навіщо існує його «молодший брат-дублер» у районі? Теж саме із ЖЕКами та іншими районними установами.
Насправді зайвими були не лише пріснопам’ятні райради, а й самі райони, але їхня ліквідація призведе до втрати прибуткових посад дуже багатьма «хорошими людьми», а також позбавить ще немало також «хороших людей» можливостей на ті посади призначати, вже згаданих… «хороших людей». (Кругообіг «хороших людей» в українській політичній природі дивовижним чином призводить до випадання на численні сановиті голови «золотих дощів»).
Не райради були головними поглиначами бюджетних коштів та генераторами корупційних навантажень на громадян, а їхні виконавчі органи в особі районних державних адміністрацій. Останні тепер лишилися без стримуючої противаги.
Низка викликів і некерованість Києва
Втім, блискавична ліквідація райрад в купі з «кадровою революцією» у КМДА незабаром поставлять, ще поки що, нову владу перед чередою викликів, пов’язаних із некерованістю Києва. Ця некерованість ускладниться важкою спадщиною, залишеною громадянином Черновецьким Л. М.
Протягом його феєричного правління капіталовкладення в міську інфраструктуру були недостатніми, навіть для її підтримки у дієздатному стані. Про розвиток годі й говорити. Рівень зношеності обладнання водогонів, тепломереж та каналізації є критичним. Але й це лише проміжна проблема. Велика кількість об’єктів міської інфраструктури перебувають у невизначеному статусі щодо права власності на них та на земельні ділянки, де вони розташовані. Як, наприклад, окремі споруди метрополітену http://www.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_25660.html. чи, навіть, будинки та екстериторіальні ділянки землі під посольствами http://www.svoboda.com.ua/index.php?Lev=archive&Id=5529.
Незрозуміло, яким чином вкладати у них гроші на законних підставах. За нинішніх умов небагато службовців ризикнуть брати на себе відповідальність за такі рішення, бо ризикуватимуть бути звинуваченими у незаконному використанні бюджетних коштів. Про приватних інвесторів, у таких обставинах, не йдеться взагалі.
Місто обтяжене боргами за запозиченнями, а виконувати київський бюджет дедалі складніше – на дворі криза, що злигалася із корупцією. Така ось череда викликів. Із нею не впоралася б і більш досвідчена та відповідальна команда «пастухів», ніж та, що поставлена нині пасти Київ на чолі з Олександром Поповим.
Основні політичні гравці на київській арені, якими були колись БЮТ та Блок Кличка, демонструючи внутрішні сварки та безпорадність, гуртом і «тушками» перебігають до табору переможців. Скласти ефективну опозицію Партії регіонів у столиці немає кому – ані у Київраді, ані у громадському середовищі міста. Втім в опозицію можна ставати лише до того, хто має власне позицію. Із нею у Партії регіонів проблема – немає в правлячої партії артикульованого бачення київської перспективи.
А час не чекає. Київ, як і Україна загалом, втрачає привабливість для інвесторів через інституційну неспроможність влади та байдужість до цього очевидного факту суспільства.
Порятунок – адміністративна реформа
Рятувальну (чи лікувальну?) операцію стосовно столиці слід починати з адміністративної реформи. Відмовившись від районного поділу, доречно передати господарські повноваження та бюджетні кошти щодо благоустрою, догляду за зеленими насадженнями, вивезенням сміття з міжбудинкових територій органам самоорганізації населення (ОСН). Правова база для їхнього утворення та функціонування існує, хоча й потребує вдосконалення. Це є (або має стати!) предметом політичної діяльності партій у столиці. Також ОСНам слід надати право дозволів на розміщення кіосків, майстерень побутового обслуговування, інших некапітальних споруд, паркувальних майданчиків автотранспорту. Території підвідомчі ОСНам мають збігатися з округами відповідальності дільничних міліціонерів. Вони мають взаємодіяти у питаннях профілактики дрібних правопорушень та безпеки мешканців.
Найнижчою ланкою самоорганізації населення є ОСББ (організації співвласників багатоквартирних будинків). Їхня роль: виступати колективним замовником комунальних послуг для будинків, наймання двірників, опорядження прибудинкових територій, догляд за внутрішніми мережами у будинках. До речі у цьому питанні міська влада демонструє певний прогрес. Подекуди у місті вивішено оголошення із закликами до громадян створювати ОСББ і пропонуються консультації з цього питання у відповідних управліннях. Проблема лише в тому, що перед тим, як передавати будинок на баланс ОСББ, як юридичній особі, влада зобов’язана Законом зробити у ньому капітальний ремонт, а коштів на це немає.
Складність реалізації створення полягає не лише у тому, що районні та міська адміністрація не бажають розлучатися з коштами, які й самі можуть із користю утилізувати, а в тому, що громадяни не бажають морочити собі голову власними комунальними проблемами, коли їх якось вирішують за них. Та й хто сказав, що чиновники та депутати є більш схильними до корупції, ніж керівники ОСНів та ОСББ, які обираються мешканцями мікрорайонів та будинків?
Втім, інакшого виходу, а ні у городян немає, бо альтернативою є некомпетентне зарозуміле чиновництво, яке дбає лише про свої статки.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
