Варшава, 20 січня 2003 – Протягом минулих вихідних у Варшаві та Кракові відбулися презентації телевізійного серіалу виробництва київської студії “1+1” під назвою “Великий голод”, присвяченого трагічним подіям в Україні, пов’язаним із Голодоморами 1921, 1932-1933 та 1947 років. У презентаціях, організованих Об’єднанням Українців Польщі, брав участь автор серіалу, київський журналіст Едуард Лозовий та польський історик, професор Анджей Хойновський. Дискусії, що відбувалися після перегляду серіалу, стосувалися переважно того, чому тема українського голодомору майже не присутня в польській історіографії та громадській свідомості.
Професор Анджей Хойновський є одним із небагатьох польських істориків, які, пишучи про Україну, відповідну увагу приділяють трагедіям кількох Голодоморів, що відбулися у 20-х, 30-х і 40-х роках. Професор Хойновський визнає, що ця тема не є особливо популярною серед його польських колег і тому є майже не знаною пересічному полякові. На його думку, в міжвоєнний період існування 2-ї Речіпосполитої у Польщі про трагічні події в сусідній Україні знали ті, хто цікавився подіями на сході, а отже могли знати всі, хто хотів би знати.
Говорить Анджей Хойновський: «Усупереч загальноприйнятій тезі, що сталінський світ був повністю відгородженим, усе ж якість вістки з того світу просочувалися. І тоді багато залежало від того, чи ми хотіли мати очі і вуха відкритими до цих вісток, чи ні».
Професор Хойновський уважає, що причини сьогоднішньої необізнаності поляків про голодомори в Україні пояснюються ставленням до цієї теми, успадкованим з часів 2-ї Речіпосполитої.
Говорить Анджей Хойновський: «Генералізуючи, можна сказати, що те, що сталося на великій Україні, званій у Польщі київською Україною, прикривалося польсько-українськими стосунками в Галичині. Можна сказати, що це була своєрідна блокада».
Ця блокада, насправді, не прорвана і по сьогоднішній день. І напевно, що цього не зробить презентація телефільму, яку відвідало півтори-дві сотні переважно польських українців. Оскільки це завдання на міру державної політики, яка щойно рік тому обмежилася тільки до встановлення офіційної річниці трагедії.
Професор Анджей Хойновський є одним із небагатьох польських істориків, які, пишучи про Україну, відповідну увагу приділяють трагедіям кількох Голодоморів, що відбулися у 20-х, 30-х і 40-х роках. Професор Хойновський визнає, що ця тема не є особливо популярною серед його польських колег і тому є майже не знаною пересічному полякові. На його думку, в міжвоєнний період існування 2-ї Речіпосполитої у Польщі про трагічні події в сусідній Україні знали ті, хто цікавився подіями на сході, а отже могли знати всі, хто хотів би знати.
Говорить Анджей Хойновський: «Усупереч загальноприйнятій тезі, що сталінський світ був повністю відгородженим, усе ж якість вістки з того світу просочувалися. І тоді багато залежало від того, чи ми хотіли мати очі і вуха відкритими до цих вісток, чи ні».
Професор Хойновський уважає, що причини сьогоднішньої необізнаності поляків про голодомори в Україні пояснюються ставленням до цієї теми, успадкованим з часів 2-ї Речіпосполитої.
Говорить Анджей Хойновський: «Генералізуючи, можна сказати, що те, що сталося на великій Україні, званій у Польщі київською Україною, прикривалося польсько-українськими стосунками в Галичині. Можна сказати, що це була своєрідна блокада».
Ця блокада, насправді, не прорвана і по сьогоднішній день. І напевно, що цього не зробить презентація телефільму, яку відвідало півтори-дві сотні переважно польських українців. Оскільки це завдання на міру державної політики, яка щойно рік тому обмежилася тільки до встановлення офіційної річниці трагедії.
