Берлін, 9 липня 2002 - Автор, зокрема, критикує вичікувальну позицію Німеччини та Європейського союзу щодо України.
“Німеччина демонструє значно більший інтерес до Східної Європи, ніж інші країни Євросоюзу, - наголошує газета “Вельт”. - Але як справи з Україною? Досі панувала думка, що на Сході слід передусім зважати на чутливість Москви. Лише через сім років після здобуття Україною незалежності її відвідав федеральний президент Німеччини. І не дивно, що політична еліта в Києві відчуває себе покинутою. Водночас дві держави все ж таки прагнуть прискорити процес просування України в напрямку Заходу. По-перше – це Сполучені Штати Америки. Так, Кіссінджер, Олбрайт, Бжезинський, Райс, які формували американську зовнішню політику, належать до переконаних друзів Києва. Для зміцнення демократії у Східній Європі, вважали вони, політика повинна бути спрямована проти неоімперіалістичних прагнень Москви. У Берліні таку точку зору не могли зрозуміти, не говорячи вже про те, щоб її підтримати”, - зауважує газета “Вельт”. Далі видання пише, що другою державою, яка підтримує Україну, є Польща, оскільки “у Варшаві дивляться на питання демократизації та деімперіалізації так само, як у Вашингтоні”. “Росія ж, навпаки, намагається перетягнути Україну на інший бік”, - вважає “Вельт”: “За Бориса Єльцина це робилося грубо. Тепер за часів Путіна – витончено й прагматично. Старі конфлікти вирішуються шляхом двосторонніх переговорів, реалізовуються спільні проекти. Але братання між Путіним та Кучмою має свою ціну: російські концерни закуповуються в ключових секторах української економіки, а російські політики безцеремонно втручаються в українську політику. А що ж робить Брюссель? Мабуть, невипадково інформаційна кампанія про переваги та недоліки приєднання до ЄС, яку розпочав проводити київський Інститут євроатлантичного партнерства, фінансується Вашингтоном”, - аналізує газета “Вельт” і продовжує: “Свого часу представники Західної Європи пообіцяли східноєвропейським країнам перспективу до співпраці, якщо ті доведуть, що вони є хорошими партнерами. Після такої заявив масово підписувалися угоди про недоторканність кордонів, вирішувалися міжетнічні конфлікти, колишні “закляті вороги” заявляли про примирення, втілювалися реформи. Україна вела себе так само. Її політика щодо сусідів та національних меншин була більш європейською, ніж поведінка окремих балканських країн, де не встигли замовкнути гармати, як вони вже можуть радіти з приводу євроатлантичної інтеграції.” Далі видання звертає увагу на те, що зараз настав час, щоб і Україна отримала перспективу вступу до ЄС. Але у квітні керівник штабу планування Євросоюзу в черговий раз розвіяв надії Києва. І це при тому, що більшість українців – в середньому 58 відсотків – виступають за приєднання їхньої країни до ЄС”, підкреслює газета “Вельт”.
“Німеччина демонструє значно більший інтерес до Східної Європи, ніж інші країни Євросоюзу, - наголошує газета “Вельт”. - Але як справи з Україною? Досі панувала думка, що на Сході слід передусім зважати на чутливість Москви. Лише через сім років після здобуття Україною незалежності її відвідав федеральний президент Німеччини. І не дивно, що політична еліта в Києві відчуває себе покинутою. Водночас дві держави все ж таки прагнуть прискорити процес просування України в напрямку Заходу. По-перше – це Сполучені Штати Америки. Так, Кіссінджер, Олбрайт, Бжезинський, Райс, які формували американську зовнішню політику, належать до переконаних друзів Києва. Для зміцнення демократії у Східній Європі, вважали вони, політика повинна бути спрямована проти неоімперіалістичних прагнень Москви. У Берліні таку точку зору не могли зрозуміти, не говорячи вже про те, щоб її підтримати”, - зауважує газета “Вельт”. Далі видання пише, що другою державою, яка підтримує Україну, є Польща, оскільки “у Варшаві дивляться на питання демократизації та деімперіалізації так само, як у Вашингтоні”. “Росія ж, навпаки, намагається перетягнути Україну на інший бік”, - вважає “Вельт”: “За Бориса Єльцина це робилося грубо. Тепер за часів Путіна – витончено й прагматично. Старі конфлікти вирішуються шляхом двосторонніх переговорів, реалізовуються спільні проекти. Але братання між Путіним та Кучмою має свою ціну: російські концерни закуповуються в ключових секторах української економіки, а російські політики безцеремонно втручаються в українську політику. А що ж робить Брюссель? Мабуть, невипадково інформаційна кампанія про переваги та недоліки приєднання до ЄС, яку розпочав проводити київський Інститут євроатлантичного партнерства, фінансується Вашингтоном”, - аналізує газета “Вельт” і продовжує: “Свого часу представники Західної Європи пообіцяли східноєвропейським країнам перспективу до співпраці, якщо ті доведуть, що вони є хорошими партнерами. Після такої заявив масово підписувалися угоди про недоторканність кордонів, вирішувалися міжетнічні конфлікти, колишні “закляті вороги” заявляли про примирення, втілювалися реформи. Україна вела себе так само. Її політика щодо сусідів та національних меншин була більш європейською, ніж поведінка окремих балканських країн, де не встигли замовкнути гармати, як вони вже можуть радіти з приводу євроатлантичної інтеграції.” Далі видання звертає увагу на те, що зараз настав час, щоб і Україна отримала перспективу вступу до ЄС. Але у квітні керівник штабу планування Євросоюзу в черговий раз розвіяв надії Києва. І це при тому, що більшість українців – в середньому 58 відсотків – виступають за приєднання їхньої країни до ЄС”, підкреслює газета “Вельт”.
