Київ, 7 травня 2002 -
Юлія Жмакіна:
Ваші загальні висновки після виборів в Україні?
Боб Шеффер:
Вважаю, що вибори призвели до так званої децентралізації української політичної думки у Верховній Раді. Без сумніву, український народ таким чином висловив своє побажання депутатам – майбутнім членам парламенту, щоб вони сконцентрувалися на найбільш важливих проблемах для держави. Замість того, щоб займатися широким спектром партій та їхніми інтересами.
Надзвичайно важливим моментом, за міжнародними стандартами, у цих виборах було те, що велика кількість депутатів, які були в минулому парламенті, залишили ці місця і замінені іншими. Це важливо і є дуже позитивним моментом.
Юлія Жмакіна:
Яке ставлення спостерігачів в Америці до того, що в українському парламенті, найімовірніше, буде створена пропрезидентська більшість?
Боб Шеффер:
Реальність така, що Конгрес і США, в цілому, готові співпрацювати з будь-якою коаліцією, яка сформує більшість у Верховній Раді.
Юлія Жмакіна:
Що означатиме: “співпраця”? Буде продовжуватися система ґрантів, підтримка демократичних інституцій в Україні?
Боб Шеффер:
З усією повагою до ґрантів хочу відзначити, що в Україні є низка національних питань, які залежать більше від ставлення до них Конгресу США та його асигнувань, ніж визначаються окремими політичними гравцями та партіями.
США і Конгрес зокрема зараз на етапі ухвалення дуже складних рішень щодо асигнування взагалі.
Події 11 вересня дещо поміняли наші фінансові пріоритети і, як результат, відбудуться певні зміни у нашій фінансовій підтримці інших держав.
Тобто, витрати на це зменшаться. Але неправильно буде це інтерпретувати , як певну реакцію на результат парламентських виборів в Україні.
Юлія Жмакіна:
Упродовж передвиборчої кампанії розігрувалася так звана антиамериканська карта. Як поставилися до неї в Америці, яка була реакція?
Боб Шеффер:
Ця ситуація не є унікальною тільки для України. Якщо Ви подивитесь на політичні події у деяких інших країнах, там існує певна націоналістична партія, яка має антиамериканські настрої . Це дуже слабка та поверхова стратегія, від якої більшість країн зазвичай відмовляються. І я думаю, так сталося в Україні. Ті, хто розгортали таку тактику, або не пройшли чотиривідсотковий бар’єр до Верховної Ради, або були взагалі відкинуті виборцями.
Юлія Жмакіна:
Останнім часом зовнішня політика України нагадує м’яч на футбольному полі, виникає питання, де ж, власне, національні інтереси України?
Як розвиватиметься, на Вашу думку, зовнішня політика України при цьому парламенті , куди вона реально буде скерована? Чи знову буде двохвекторність?
Боб Шеффер:
Вважаю помилкою розглядати Україну як м’яч у футбольній грі. З одного боку, українцям, які так вважають, лестить те, що багато країн бачать політичну важливість держави.
Щодо позиції Америки, ми не розглядаємо Росію як конкурента у відносинах з Україною.
Росія стає все більш і більш близьким союзником Сполучених Штатів, і в цьому я віддаю належне лідерству Буша і Путіна.
Інтеграція в європейські структури є, звичайно, важливою для України, бо це буде супроводжуватися демократичними реформами. Але ніякою мірою ми не беремо участі в якомусь спортивному змаганні з Росією стосовно України.
Юлія Жмакіна:
Зовнішньополітичне відомство чекає сигналу від ЄС. Як ви гадаєте, ЄС поступиться чи буде очікувати змін в Україні?
Боб Шеффер:
Процес інтеграції у Європу - “вулиця з двома зустрічними напрямками руху”.
Думаю, Україна має бути більш настирливою у вимогах отримати чітке визначення Євросоюзу до неї.
Думаю і Євросоюз , у свою чергу, має бути більш чітким у своїх вимогах щодо змін в Україні, часу їх виконання та результатів.
Юлія Жмакіна:
На які сили в парламенті покладаються надії щодо подальшого демократичного розвитку України?
Боб Шеффер:
Ті, хто мають думку, що дипломатія ґрунтується на стосунках окремих особистостей, руйнують саму концепцію демократії. Дипломатія поміж демократіями – це виключно функція народу країни.
Можливо, це узагальнена відповідь, але це правда. Україна ніколи не інтегрується в Європу, доки сам народ не усвідомить, що це важлива мета для держави.
Може, це не є дискусійним питанням для нас. Але процес інтегрування в Європу веде за собою дуже значні ринкові зміни, приватну власність. Інтегрування в Європу зобов’язує всю країну до впровадження нового економічного стилю життя, дуже відмінного від того, в якому Україна живе зараз.
І якщо українці не готові впровадити приватну власність, не готові наполягати на тому, щоб мати чесний, прозоро діючий уряд, ризикувати в економічній діяльності (що асоціюється з вільним ринком у капіталістичному суспільстві) , якщо українці не хочуть брати участі у всіх цих процесах, тоді керівники держави безсилі “тягти” Україну до Євросоюзу.
Юлія Жмакіна:
Із цими проблемами якось на другому плані опиняються звинувачення на адресу Президента України, подання відомостей Великому Журі Мельниченком. Чому ці питання відсуваються?
Боб Шеффер:
Узагалі, це надзвичайно серйозні проблеми. І хочу Вас запевнити, що вони не проходять повз увагу конгресменів, які вивчають питання, пов’язані з Україною.
Але також справедливо (і я перепрошую за певну критику), що українські засоби масової інформації часто оперують не фактами, а плітками.
Я читав декілька заголовків в українській пресі, які побудовані на здогадах, а не на реальних фактах. Наприклад, сутність свідчень пана Мельниченка Великому Журі. Те, що описано в українській пресі, було тільки наближенням до того, що реально сталося в суді.
Було кілька явних перебільшень щодо співпраці пана Мельниченка з ЦРУ, це насправді не мало місця.
Багато з цих подій, поданих в українській пресі і пов’язаних із Мельниченком, я досліджував сам за допомогою наших власних федеральних агентств.
Тому можу сказати, що інформація в українських газетах наближена, вона не відповідає повністю фактам, що мали місце.
І це прикро, тому що надрукована інформація дійсно може містити подію, що відбулась. Те, що вона подана під заголовком, який перебільшує новину, дискредитує весь матеріал.
В українській пресі було подано: Мельниченко заявив пресі, що під час свідчення Великому Журі він передав інформацію ЦРУ про нелегальну торгівлю зброєю...
Але насправді представників ЦРУ там навіть і не було.
Мельниченко був у Великому Журі не з приводу плівок, на яких ідеться про нелегальну торгівлю зброєю, а у справі Лазаренка.
Мій висновок – це цікава тема, дійсно важливе питання, що хвилює багатьох людей...
Юлія Жмакіна:
Але чи залишається воно визначальним у стосунках США й України?
Боб Шеффер:
Ні, це не визначальне питання на даний момент. Можу сказати, коли йдеться про систему зброї в Іраку, то ми дуже ретельно слідкуємо за будь-якими плітками, репортажами чи доказами стосовно того, що нелегальна зброя потрапила до Іраку.
Юлія Жмакіна:
У даному випадку питання не про зброю, а про звинувачення стосовно Президента України. Чи є це визначальним моментом у двосторонніх стосунках?
Боб Шеффер:
Це лише частина загальної картини України. Важлива частина. Але є десятки інших питань у відносинах - деякі позитивні, деякі негативні. У кінцевому рахунку, американці переконані в тому, що український народ – це більше, ніж українські політики.
Переклад з англійської люб’язно зроблено Наталкою Хижняк
Юлія Жмакіна:
Ваші загальні висновки після виборів в Україні?
Боб Шеффер:
Вважаю, що вибори призвели до так званої децентралізації української політичної думки у Верховній Раді. Без сумніву, український народ таким чином висловив своє побажання депутатам – майбутнім членам парламенту, щоб вони сконцентрувалися на найбільш важливих проблемах для держави. Замість того, щоб займатися широким спектром партій та їхніми інтересами.
Надзвичайно важливим моментом, за міжнародними стандартами, у цих виборах було те, що велика кількість депутатів, які були в минулому парламенті, залишили ці місця і замінені іншими. Це важливо і є дуже позитивним моментом.
Юлія Жмакіна:
Яке ставлення спостерігачів в Америці до того, що в українському парламенті, найімовірніше, буде створена пропрезидентська більшість?
Боб Шеффер:
Реальність така, що Конгрес і США, в цілому, готові співпрацювати з будь-якою коаліцією, яка сформує більшість у Верховній Раді.
Юлія Жмакіна:
Що означатиме: “співпраця”? Буде продовжуватися система ґрантів, підтримка демократичних інституцій в Україні?
Боб Шеффер:
З усією повагою до ґрантів хочу відзначити, що в Україні є низка національних питань, які залежать більше від ставлення до них Конгресу США та його асигнувань, ніж визначаються окремими політичними гравцями та партіями.
США і Конгрес зокрема зараз на етапі ухвалення дуже складних рішень щодо асигнування взагалі.
Події 11 вересня дещо поміняли наші фінансові пріоритети і, як результат, відбудуться певні зміни у нашій фінансовій підтримці інших держав.
Тобто, витрати на це зменшаться. Але неправильно буде це інтерпретувати , як певну реакцію на результат парламентських виборів в Україні.
Юлія Жмакіна:
Упродовж передвиборчої кампанії розігрувалася так звана антиамериканська карта. Як поставилися до неї в Америці, яка була реакція?
Боб Шеффер:
Ця ситуація не є унікальною тільки для України. Якщо Ви подивитесь на політичні події у деяких інших країнах, там існує певна націоналістична партія, яка має антиамериканські настрої . Це дуже слабка та поверхова стратегія, від якої більшість країн зазвичай відмовляються. І я думаю, так сталося в Україні. Ті, хто розгортали таку тактику, або не пройшли чотиривідсотковий бар’єр до Верховної Ради, або були взагалі відкинуті виборцями.
Юлія Жмакіна:
Останнім часом зовнішня політика України нагадує м’яч на футбольному полі, виникає питання, де ж, власне, національні інтереси України?
Як розвиватиметься, на Вашу думку, зовнішня політика України при цьому парламенті , куди вона реально буде скерована? Чи знову буде двохвекторність?
Боб Шеффер:
Вважаю помилкою розглядати Україну як м’яч у футбольній грі. З одного боку, українцям, які так вважають, лестить те, що багато країн бачать політичну важливість держави.
Щодо позиції Америки, ми не розглядаємо Росію як конкурента у відносинах з Україною.
Росія стає все більш і більш близьким союзником Сполучених Штатів, і в цьому я віддаю належне лідерству Буша і Путіна.
Інтеграція в європейські структури є, звичайно, важливою для України, бо це буде супроводжуватися демократичними реформами. Але ніякою мірою ми не беремо участі в якомусь спортивному змаганні з Росією стосовно України.
Юлія Жмакіна:
Зовнішньополітичне відомство чекає сигналу від ЄС. Як ви гадаєте, ЄС поступиться чи буде очікувати змін в Україні?
Боб Шеффер:
Процес інтеграції у Європу - “вулиця з двома зустрічними напрямками руху”.
Думаю, Україна має бути більш настирливою у вимогах отримати чітке визначення Євросоюзу до неї.
Думаю і Євросоюз , у свою чергу, має бути більш чітким у своїх вимогах щодо змін в Україні, часу їх виконання та результатів.
Юлія Жмакіна:
На які сили в парламенті покладаються надії щодо подальшого демократичного розвитку України?
Боб Шеффер:
Ті, хто мають думку, що дипломатія ґрунтується на стосунках окремих особистостей, руйнують саму концепцію демократії. Дипломатія поміж демократіями – це виключно функція народу країни.
Можливо, це узагальнена відповідь, але це правда. Україна ніколи не інтегрується в Європу, доки сам народ не усвідомить, що це важлива мета для держави.
Може, це не є дискусійним питанням для нас. Але процес інтегрування в Європу веде за собою дуже значні ринкові зміни, приватну власність. Інтегрування в Європу зобов’язує всю країну до впровадження нового економічного стилю життя, дуже відмінного від того, в якому Україна живе зараз.
І якщо українці не готові впровадити приватну власність, не готові наполягати на тому, щоб мати чесний, прозоро діючий уряд, ризикувати в економічній діяльності (що асоціюється з вільним ринком у капіталістичному суспільстві) , якщо українці не хочуть брати участі у всіх цих процесах, тоді керівники держави безсилі “тягти” Україну до Євросоюзу.
Юлія Жмакіна:
Із цими проблемами якось на другому плані опиняються звинувачення на адресу Президента України, подання відомостей Великому Журі Мельниченком. Чому ці питання відсуваються?
Боб Шеффер:
Узагалі, це надзвичайно серйозні проблеми. І хочу Вас запевнити, що вони не проходять повз увагу конгресменів, які вивчають питання, пов’язані з Україною.
Але також справедливо (і я перепрошую за певну критику), що українські засоби масової інформації часто оперують не фактами, а плітками.
Я читав декілька заголовків в українській пресі, які побудовані на здогадах, а не на реальних фактах. Наприклад, сутність свідчень пана Мельниченка Великому Журі. Те, що описано в українській пресі, було тільки наближенням до того, що реально сталося в суді.
Було кілька явних перебільшень щодо співпраці пана Мельниченка з ЦРУ, це насправді не мало місця.
Багато з цих подій, поданих в українській пресі і пов’язаних із Мельниченком, я досліджував сам за допомогою наших власних федеральних агентств.
Тому можу сказати, що інформація в українських газетах наближена, вона не відповідає повністю фактам, що мали місце.
І це прикро, тому що надрукована інформація дійсно може містити подію, що відбулась. Те, що вона подана під заголовком, який перебільшує новину, дискредитує весь матеріал.
В українській пресі було подано: Мельниченко заявив пресі, що під час свідчення Великому Журі він передав інформацію ЦРУ про нелегальну торгівлю зброєю...
Але насправді представників ЦРУ там навіть і не було.
Мельниченко був у Великому Журі не з приводу плівок, на яких ідеться про нелегальну торгівлю зброєю, а у справі Лазаренка.
Мій висновок – це цікава тема, дійсно важливе питання, що хвилює багатьох людей...
Юлія Жмакіна:
Але чи залишається воно визначальним у стосунках США й України?
Боб Шеффер:
Ні, це не визначальне питання на даний момент. Можу сказати, коли йдеться про систему зброї в Іраку, то ми дуже ретельно слідкуємо за будь-якими плітками, репортажами чи доказами стосовно того, що нелегальна зброя потрапила до Іраку.
Юлія Жмакіна:
У даному випадку питання не про зброю, а про звинувачення стосовно Президента України. Чи є це визначальним моментом у двосторонніх стосунках?
Боб Шеффер:
Це лише частина загальної картини України. Важлива частина. Але є десятки інших питань у відносинах - деякі позитивні, деякі негативні. У кінцевому рахунку, американці переконані в тому, що український народ – це більше, ніж українські політики.
Переклад з англійської люб’язно зроблено Наталкою Хижняк
