Київ, 14 жовтня 2003 року.
Олександр Народецький
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Чи переймалися ви коли-небудь питанням: а які пам‘ятні дати і ювілеї відзначає незалежна Україна? І що тогочасні події реально означали в українській та світовій історії? З вами сьогодні, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
І знову ми вестимемо мову про Крим. І не раз ще звертатимемося до його давньої і недавньої історії. Не випадково: адже саме ця земля з античних часів стала одним із найподієвіших районів тодішньої Ойкумени. А за кілька тисячоліть по тому вона перетворилася на своєрідний полігон, де випробовували свою силу і за володіння яким боролися різноманітні імперії. Одне з таких випробовувань почалося 16 жовтня 1853 року. У Росії цю війну звуть Кримською, у Європі – Східною. Про деякі її аспекти ми й поговоримо сьогодні...
Але спершу – коротка історична довідка. Про основні віхи Східної війни та перебіг бойових дій на теренах сьогоднішньої України слухачам нагадує Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
1852 року Росія оскаржила чинність Лондонської конвенції щодо демілітаризації проток Босфор і Дарданелли. Скориставшись появою там французького корабля “Шарлемань”, Росія оголосила мобілізацію і зажадала від Стамбула визнати російського імператора покровителем усіх православних Туреччини. Влітку 1853 року російська армія окупувала залежні від Туреччини Молдову і Волощину. 20 жовтня Росія оголосила війну Туреччині і розпочала бойові дії у пониззі Дунаю та у Закавказзі. 30 листопада російська ескадра у Сінопській бухті завдала поразки турецькому флоту. 12 березня 1854 року Англія та Франція уклали союзний договір з Туреччиною, гарантувавши їй збройну допомогу. Невдовзі Англія і Франція оголосили війну Росії, а нейтральна Австрія висунула до неї вимогу вивести армію з Волощини та Молдови. У вересні кораблі союзників висадили десант на західному узбережжі Криму. Розбивши російську армію на ріці Альмі, війська західної коаліції оточили Севастополь і через 11 місяців взяли місто. Упродовж облоги російське командування затопило на вході до Севастопольської бухти більшість кораблів Чорноморського флоту. Союзники захопили також міста Керч, Євпаторію, Балаклаву, Кінбурн. Війна забрала життя близько п’ятисот тисяч осіб і виснажила сили усіх країн-учасниць. Відтак, на початку 1856 року на пропозицію Франції розпочалися переговори, які завершилися укладенням 30 березня Паризького мирного договору. Максим Стріха
Про те, що зараз Україна опинилася у дивній ситуації: за президентським указом, відзначається 150-ліття Кримської війни, де власне Україна представлена була хіба що гарматним м‘ясом... Україна була театром воєнних дій, об‘єктом історії... Впадає в око, що ніхто із тодішніх європейських політиків до своїх планів переулаштування кордонів після перемоги над Росією – а там ішлося про відновлення Польщі, про незалежність Фінляндії, про незалежність держав Кавказу – там Україна навіть побіжним рядком не згадана. Її для Європи не існує на момент цієї війни Україна, нажаль, ще не існувала.
Сергій Грабовський
До України до і після війни ми повернемося трохи згодом. А зараз хочу зауважити, що у сучасній російській науковій і публіцистичній літературі Східна або ж Кримська війна потрактована дуже цікаво: скажімо, як тяжкий конфлікт Ніколая 1-го зі світовим масонством, чи як зіткнення непримиренних цивілізацій – Росії та Заходу, чи як етап становлення всесвітньої слов‘янської держави. Впадає в око, що ці версії часто охоче підтримують комуністи як самої Росії, так і України, котрі полюбляють говорити про “славу російської зброї” та про “супротив іноземним інтервентам” у Криму. Тим часом “батьки” комунізму Маркс та Енґельс зовсім інакше оцінювали ту війну і російську зброю. Перед мікрофоном Ігор Лосєв
Ігор Лосєв
В радянській історичній традиції Кримська війна розглядалася, як і в старій імперській. Це спричинялося до значної та неприємної суперечності між радянськими патріотичними текстами та тим, що пересічна людина могла прочитати в зібранні творів Маркса і Енгельса, а в тих творах Росія однозначно виглядала агресором, варварською антиєвропейською силою.
Ось як Фрідріх Енгельс оцінював наміри Російської імперії непередодні Кримської війни. “Оточивши австрійські володіння з півночі та півдня Росія цілком зможе поводитися з Габсбургами, як зі своїми васалами. І оскільки одне завоювання неминуче спричиняється до другого, а одна анексія провокує іншу, завоювання Туреччиною Росію стало би прелюдією до анексії Угорщини, Прусії, Галичини, і до остаточного створення слов’янської імперії, про яку мріяли деякі фанатичні філософи панславізму”. Не менш точну оцінку дають класики марксизму, стратегічному мистецтву зверхників цієї імперії, що так яскраво було продемонстровано під час Кримської війни. “Російський командувач починає з того, що готує дуже гарний план наступу запозичений з досвіду найбільш уславлених битв Наполеона. Адже в жодного російського генерала не було оригінальних думок. Навіть у Суворова оригінальність якого виявлялася лише безпосередньо у наступі”.
Офіційні російські історики вважали за краще наголошувати на героїзмі матросів та солдатів, щоб уникнути обговорення нездарності найвищого командування. А ось, що писав з цього приводу Фридрих Енгельс: “Не меч і куля супротивника, не хвороби, які неминучі у багатьох частинах південної Росії (тут Енгельс вживає офіційну імперську термінологію того часу) навіть не необхідність довгих маршів, так сильно спустошували лави російської армії, а ті особливі умови, за яких російський солдат вербується, вишколюється, марширує, навчається, постачається, одягається, розквартировується, керується командирами і воює є причиною того жахливого факту, що майже вся російська армія, що існувала до 1853 року вже зникла з лиця землі. Не змусивши супротивника зазнати третини тих втрат, що їх вона сама зазнала”. Нині в офіційній російській історіографії вважають за краще удавати, що цих текстів не існує, як знаменитої таємної дипломатії XVIIІ століття Карла Маркса, де даються нищівні оцінки зовнішній політиці Російської імперії, що на його погляд мала одну константу – прагнення світового панування.
Максим Стріха
Поразка у Кримській війні стала закономірним крахом миколаївської Росії, і хоч, як це парадоксально ця поразка стала для Росії безумовним благом. Син Миколая І Олександр ІІ розпочав ліберальні реформи. Ішлося не лише про звільнення селян, яке відбулося 1861 року, через 6 років після завершення війни, а і про судову реформу внаслідок якої Росія нарешті отримала суд присяжних і про реформу місцевого самоврядування, внаслідок якої зокрема тоді лівобережні землі України отримали земства.
Сергій Грабовський
Зникла ситуація, коли на всіх язиках все мовчало, бо благоденствувало. 1857 року повертається із заслання Тарас Шевченко, відновлюють спілкування колишні кирило-мефодіївці, 1859 року у Петербурзі виникає українська “Громада” як культурно-освітня організація, починається видрук книжок і журналів українською мовою. В самій Україні виникають недільні школи для дорослих, які дають змогу українським інтелектуалам вийти на суспільні низи. По всій під російській Україні за кілька років виникає мережа громад і недільних шкіл. Одночасно відбувається підготовка і проведення звільнення селян від кріпосної, а фактично рабської залежності. Таким чином, в суспільне життя втягується основна маса українців – селяни. І хоча це все триває у вільних формах тільки кілька років – до початку польського повстання 1863 року – цього вистачає, щоб зникла було не тільки з уяви європейських політиків, а і з власної самосвідомості самих етнічних українців Україна ствердилася як потенційна геокультурна і геополітична потуга. Попри всі подальші спроби Російської імперії заборонити і “скасувати” все українське.
Максим Стріха
Отже, справді після Кримської війни починає реалізуватися мовою сучасної науки модерний український національний проект. Українці показують, що вони не є регіональною етнічною групою півдня Росії, про яку писав Енгельс.
Сергій Грабовський
Але, якщо для України наслідками Кримської війни, власне, поразки Російської імперії у тій війні стало національне самоствердження, то для корінних мешканців Кримського півострова, і головне – для кримськотатарського народу ця війна і її висліди спричинили справжню національну катастрофу. Під час самих бойових дій кримських татар нещадно грабували й експлуатували обидві сили – і росіяни, і війська коаліції. Проте достеменний терор розгорнули проти корінного населення Криму саме війська Російської імперії, котрі широко використовували проти татар звинувачення у “зраді”. А під кінець 1850-х років новий російський імператор-“ліберал” Олександр ІІ, випередивши в цьому Сталіна, цілком серйозно розглядав зі своїми наближеними план “звільнення” Криму від “шкідливого населення”. Чутки про майбутнє виселення до Оренбурзької губернії стали останньою краплею для вщент збіднілого під час війни кримськотатарського народу. Починається масова міграція (швидше, втеча) корінного кримського населення до Туреччини. З Криму виїхало за п‘ять років близько 180 тисяч осіб; лишилося ж на півострові тільки 103 тисячі люду (це всього населення, не лише кримськотатарського!).
Отож підіб‘ємо підсумки: Східна, або ж Кримська війна з самого початку була з боку Росії агресивною, несправедливою війною. Вона протиставила Російську імперію практично всій Європі. Наслідком цієї війни для самої Росії стали ліберальні реформи (які, очевидно, були б ще масштабнішими, якби дещо більшою, але не остаточною була поразка); Україні зменшення на якийсь час могутності імперії відкрило шлях до швидкої побудови підвалин модерної нації (відповідно загибель Російської імперії внаслідок поразки у війні була б найліпшим варіантом з властиво українського погляду); для кримських татар війна і її наслідки спричинили національну катастрофу. То що ж відзначає наразі Україна?
Максим Стріха
Боюсь Україна вкотре відзначає не ту подію, яка справді була знаковою для національного пробудження, для державотворення, не ту подію, де українці продемонстрували, що вони справді є талановитим народом і можуть бути не об’єктом, а суб’єктом історії. А одну з тих подій, де вони справді відіграли велику роль, але в ролі гарматного м’яса і про належність окремих людей з цього гарматного м’яса, як от матроса Самійла Кішки до українців в офіційній російській історіографії довго воліли не згадувати. Створення по-справжньому українського пантеону пам’ятних дат лишень попереду, а Кримська війна, що ж вона гідна того, щоб ми пам’ятали уроки, але уроки вельми невтішні, зокрема і для тих, хто став ініціатором відзначення 150-річного ювілею цієї поразки тоталітарної, тупої, миколаївської Росії.
Сергій Грабовський
І не забуваймо ще один наслідок цієї війни. Майже чверть століття по ній північне Причорномор‘я було радикально демілітаризоване – і сам на цей період припадає найшвидший і найефективніший економічний розвиток українських обширів цього регіону.
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.
Олександр Народецький
Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Чи переймалися ви коли-небудь питанням: а які пам‘ятні дати і ювілеї відзначає незалежна Україна? І що тогочасні події реально означали в українській та світовій історії? З вами сьогодні, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
І знову ми вестимемо мову про Крим. І не раз ще звертатимемося до його давньої і недавньої історії. Не випадково: адже саме ця земля з античних часів стала одним із найподієвіших районів тодішньої Ойкумени. А за кілька тисячоліть по тому вона перетворилася на своєрідний полігон, де випробовували свою силу і за володіння яким боролися різноманітні імперії. Одне з таких випробовувань почалося 16 жовтня 1853 року. У Росії цю війну звуть Кримською, у Європі – Східною. Про деякі її аспекти ми й поговоримо сьогодні...
Але спершу – коротка історична довідка. Про основні віхи Східної війни та перебіг бойових дій на теренах сьогоднішньої України слухачам нагадує Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
1852 року Росія оскаржила чинність Лондонської конвенції щодо демілітаризації проток Босфор і Дарданелли. Скориставшись появою там французького корабля “Шарлемань”, Росія оголосила мобілізацію і зажадала від Стамбула визнати російського імператора покровителем усіх православних Туреччини. Влітку 1853 року російська армія окупувала залежні від Туреччини Молдову і Волощину. 20 жовтня Росія оголосила війну Туреччині і розпочала бойові дії у пониззі Дунаю та у Закавказзі. 30 листопада російська ескадра у Сінопській бухті завдала поразки турецькому флоту. 12 березня 1854 року Англія та Франція уклали союзний договір з Туреччиною, гарантувавши їй збройну допомогу. Невдовзі Англія і Франція оголосили війну Росії, а нейтральна Австрія висунула до неї вимогу вивести армію з Волощини та Молдови. У вересні кораблі союзників висадили десант на західному узбережжі Криму. Розбивши російську армію на ріці Альмі, війська західної коаліції оточили Севастополь і через 11 місяців взяли місто. Упродовж облоги російське командування затопило на вході до Севастопольської бухти більшість кораблів Чорноморського флоту. Союзники захопили також міста Керч, Євпаторію, Балаклаву, Кінбурн. Війна забрала життя близько п’ятисот тисяч осіб і виснажила сили усіх країн-учасниць. Відтак, на початку 1856 року на пропозицію Франції розпочалися переговори, які завершилися укладенням 30 березня Паризького мирного договору. Максим Стріха
Про те, що зараз Україна опинилася у дивній ситуації: за президентським указом, відзначається 150-ліття Кримської війни, де власне Україна представлена була хіба що гарматним м‘ясом... Україна була театром воєнних дій, об‘єктом історії... Впадає в око, що ніхто із тодішніх європейських політиків до своїх планів переулаштування кордонів після перемоги над Росією – а там ішлося про відновлення Польщі, про незалежність Фінляндії, про незалежність держав Кавказу – там Україна навіть побіжним рядком не згадана. Її для Європи не існує на момент цієї війни Україна, нажаль, ще не існувала.
Сергій Грабовський
До України до і після війни ми повернемося трохи згодом. А зараз хочу зауважити, що у сучасній російській науковій і публіцистичній літературі Східна або ж Кримська війна потрактована дуже цікаво: скажімо, як тяжкий конфлікт Ніколая 1-го зі світовим масонством, чи як зіткнення непримиренних цивілізацій – Росії та Заходу, чи як етап становлення всесвітньої слов‘янської держави. Впадає в око, що ці версії часто охоче підтримують комуністи як самої Росії, так і України, котрі полюбляють говорити про “славу російської зброї” та про “супротив іноземним інтервентам” у Криму. Тим часом “батьки” комунізму Маркс та Енґельс зовсім інакше оцінювали ту війну і російську зброю. Перед мікрофоном Ігор Лосєв
Ігор Лосєв
В радянській історичній традиції Кримська війна розглядалася, як і в старій імперській. Це спричинялося до значної та неприємної суперечності між радянськими патріотичними текстами та тим, що пересічна людина могла прочитати в зібранні творів Маркса і Енгельса, а в тих творах Росія однозначно виглядала агресором, варварською антиєвропейською силою.
Ось як Фрідріх Енгельс оцінював наміри Російської імперії непередодні Кримської війни. “Оточивши австрійські володіння з півночі та півдня Росія цілком зможе поводитися з Габсбургами, як зі своїми васалами. І оскільки одне завоювання неминуче спричиняється до другого, а одна анексія провокує іншу, завоювання Туреччиною Росію стало би прелюдією до анексії Угорщини, Прусії, Галичини, і до остаточного створення слов’янської імперії, про яку мріяли деякі фанатичні філософи панславізму”. Не менш точну оцінку дають класики марксизму, стратегічному мистецтву зверхників цієї імперії, що так яскраво було продемонстровано під час Кримської війни. “Російський командувач починає з того, що готує дуже гарний план наступу запозичений з досвіду найбільш уславлених битв Наполеона. Адже в жодного російського генерала не було оригінальних думок. Навіть у Суворова оригінальність якого виявлялася лише безпосередньо у наступі”.
Офіційні російські історики вважали за краще наголошувати на героїзмі матросів та солдатів, щоб уникнути обговорення нездарності найвищого командування. А ось, що писав з цього приводу Фридрих Енгельс: “Не меч і куля супротивника, не хвороби, які неминучі у багатьох частинах південної Росії (тут Енгельс вживає офіційну імперську термінологію того часу) навіть не необхідність довгих маршів, так сильно спустошували лави російської армії, а ті особливі умови, за яких російський солдат вербується, вишколюється, марширує, навчається, постачається, одягається, розквартировується, керується командирами і воює є причиною того жахливого факту, що майже вся російська армія, що існувала до 1853 року вже зникла з лиця землі. Не змусивши супротивника зазнати третини тих втрат, що їх вона сама зазнала”. Нині в офіційній російській історіографії вважають за краще удавати, що цих текстів не існує, як знаменитої таємної дипломатії XVIIІ століття Карла Маркса, де даються нищівні оцінки зовнішній політиці Російської імперії, що на його погляд мала одну константу – прагнення світового панування.
Максим Стріха
Поразка у Кримській війні стала закономірним крахом миколаївської Росії, і хоч, як це парадоксально ця поразка стала для Росії безумовним благом. Син Миколая І Олександр ІІ розпочав ліберальні реформи. Ішлося не лише про звільнення селян, яке відбулося 1861 року, через 6 років після завершення війни, а і про судову реформу внаслідок якої Росія нарешті отримала суд присяжних і про реформу місцевого самоврядування, внаслідок якої зокрема тоді лівобережні землі України отримали земства.
Сергій Грабовський
Зникла ситуація, коли на всіх язиках все мовчало, бо благоденствувало. 1857 року повертається із заслання Тарас Шевченко, відновлюють спілкування колишні кирило-мефодіївці, 1859 року у Петербурзі виникає українська “Громада” як культурно-освітня організація, починається видрук книжок і журналів українською мовою. В самій Україні виникають недільні школи для дорослих, які дають змогу українським інтелектуалам вийти на суспільні низи. По всій під російській Україні за кілька років виникає мережа громад і недільних шкіл. Одночасно відбувається підготовка і проведення звільнення селян від кріпосної, а фактично рабської залежності. Таким чином, в суспільне життя втягується основна маса українців – селяни. І хоча це все триває у вільних формах тільки кілька років – до початку польського повстання 1863 року – цього вистачає, щоб зникла було не тільки з уяви європейських політиків, а і з власної самосвідомості самих етнічних українців Україна ствердилася як потенційна геокультурна і геополітична потуга. Попри всі подальші спроби Російської імперії заборонити і “скасувати” все українське.
Максим Стріха
Отже, справді після Кримської війни починає реалізуватися мовою сучасної науки модерний український національний проект. Українці показують, що вони не є регіональною етнічною групою півдня Росії, про яку писав Енгельс.
Сергій Грабовський
Але, якщо для України наслідками Кримської війни, власне, поразки Російської імперії у тій війні стало національне самоствердження, то для корінних мешканців Кримського півострова, і головне – для кримськотатарського народу ця війна і її висліди спричинили справжню національну катастрофу. Під час самих бойових дій кримських татар нещадно грабували й експлуатували обидві сили – і росіяни, і війська коаліції. Проте достеменний терор розгорнули проти корінного населення Криму саме війська Російської імперії, котрі широко використовували проти татар звинувачення у “зраді”. А під кінець 1850-х років новий російський імператор-“ліберал” Олександр ІІ, випередивши в цьому Сталіна, цілком серйозно розглядав зі своїми наближеними план “звільнення” Криму від “шкідливого населення”. Чутки про майбутнє виселення до Оренбурзької губернії стали останньою краплею для вщент збіднілого під час війни кримськотатарського народу. Починається масова міграція (швидше, втеча) корінного кримського населення до Туреччини. З Криму виїхало за п‘ять років близько 180 тисяч осіб; лишилося ж на півострові тільки 103 тисячі люду (це всього населення, не лише кримськотатарського!).
Отож підіб‘ємо підсумки: Східна, або ж Кримська війна з самого початку була з боку Росії агресивною, несправедливою війною. Вона протиставила Російську імперію практично всій Європі. Наслідком цієї війни для самої Росії стали ліберальні реформи (які, очевидно, були б ще масштабнішими, якби дещо більшою, але не остаточною була поразка); Україні зменшення на якийсь час могутності імперії відкрило шлях до швидкої побудови підвалин модерної нації (відповідно загибель Російської імперії внаслідок поразки у війні була б найліпшим варіантом з властиво українського погляду); для кримських татар війна і її наслідки спричинили національну катастрофу. То що ж відзначає наразі Україна?
Максим Стріха
Боюсь Україна вкотре відзначає не ту подію, яка справді була знаковою для національного пробудження, для державотворення, не ту подію, де українці продемонстрували, що вони справді є талановитим народом і можуть бути не об’єктом, а суб’єктом історії. А одну з тих подій, де вони справді відіграли велику роль, але в ролі гарматного м’яса і про належність окремих людей з цього гарматного м’яса, як от матроса Самійла Кішки до українців в офіційній російській історіографії довго воліли не згадувати. Створення по-справжньому українського пантеону пам’ятних дат лишень попереду, а Кримська війна, що ж вона гідна того, щоб ми пам’ятали уроки, але уроки вельми невтішні, зокрема і для тих, хто став ініціатором відзначення 150-річного ювілею цієї поразки тоталітарної, тупої, миколаївської Росії.
Сергій Грабовський
І не забуваймо ще один наслідок цієї війни. Майже чверть століття по ній північне Причорномор‘я було радикально демілітаризоване – і сам на цей період припадає найшвидший і найефективніший економічний розвиток українських обширів цього регіону.
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.
